Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Щодо можливості розорювання сіножатей” від 24.10.2012 р. № 6-11060св12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від 24.10.2012 р. у справі № 6-11060св12
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-123», треті особи: ОСОБА_4, відділ Держкомзему в Липоводолинському районі Сумської області, про розірвання договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-123» на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 7 лютого 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки на території Капустинської сільської ради Липоводолинського району Сумської області згідно з державними актами від 2 квітня 2002 року, зареєстрованими у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю. Відповідно до договорів оренди землі від 1 серпня 2006 року нею було передано в оренду ТОВ «Лан-123» терміном на 10 років земельні ділянки, загальною площею 4,9160 га. Однак відповідач протягом терміну користування її земельними ділянками порушував умови договору щодо орендної плати, використовував земельну ділянку не за цільовим призначенням, а також передавав ії у суборенду. Просила позов задовольнити.
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 7 лютого 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Розірвано договір оренди від 1 серпня 2006 року та договір оренди від 1 серпня 2006 року; вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ТОВ «Лан-123» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.                          
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач істотно порушив умови договору щодо нецільового використання землі шляхом розірвання сіножатей і необґрунтовано інтенсивного використання земель, безпідставної передачі орендованої землі належної позивачці в суборенди, що є грубим порушенням вимог Закону України «Про охорону земель».
Проте погодитися з такими висновками не можна.
Установлено, що ОСОБА_3 є власником земельних ділянок призначених для ведення сільськогосподарського виробництва на підставі державних актів на землю, а саме: площею 0,26 га на території Капустинської сільської ради згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-CM № 028632, виданого 2 квітня 2002 року, зареєстрованого за № НОМЕР_1, площею 2,46 га на території Капустинської сільської ради згідно зі Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-CM № 028631, виданого  2 квітня 2002 року, зареєстрованого за № НОМЕР_2.
1 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Лан-123» укладено два договори оренди землі за умовами якого ОСОБА_3 передала ТОВ «Лан-123» у строкове платне користування строком на 10 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Пунктом 16 договорів оренди землі від 01 серпня 2006 року встановлено, що цільовим призначенням земельних ділянок, переданих позивачем в користування відповідачу, є сільськогосподарське призначення.
Згідно зі ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Статтею 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону земель» на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Таким чином, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є діяльністю, яка виходить за межі цього цільового призначення. У матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про обмеження діяльності щодо розорювання сіножатей.
Також відсутні відомості, які б свідчили, що відповідачем земельна ділянка використовувалася не за цільовим призначенням. Позивачкою не доведено, що відповідачем земельні ділянка використовується не за сільськогосподарським призначенням, а за будь-яким іншим. Також не доведено, у чому полягає шкода, завдана позивачці в зв’язку з невиконанням покладеного на відповідача обов’язку щодо вирощування сільськогосподарської продукції, та яким чином такі дії (або бездіяльність) порушують чи обмежують права орендодавця, чи є ці порушення істотними, наслідком яких є дострокове розірвання договорів оренди.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У порушення зазначених норм процесуального права суди на наведені докази уваги не звернули, не надали їм оцінку в сукупності з іншими доказами, та не встановили обставини справи на підтвердження яких ці докази надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-123» задовольнити частково.
Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 7 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Щодо можливості розорювання сіножатей” від 24.10.2012 р. № 6-11060св12

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>