Постанова Вищого господарського суду України від 04.06.2013 р. у справі № 5011-42/16062-2012

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 04.06.2013 р. Справа № 5011-42/16062-2012
Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:
Плюшка І.А. – головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року
у справі № 5011-42/16062-2012
господарського суду міста Києва
за позовом 1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Фаворит систем”
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Кувейт енерджі Юкрейн”
до  Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування”
третя особа  Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
про зобов’язання передати майно
за участю представників
позивачів  1. Любенко О.М.
2. Діденко Ю.О.
відповідача – Малярчук Ю.Б.
третьої особи – не з’явились
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фаворит систем” (позивач-1) та товариство з обмеженою відповідальністю “Кувейт енерджі Юкрейн” (позивач-2) звернулись до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, правонаступником якої є публічне акціонерне товариство “Укргазвидобування” про зобов’язання передати позивачу-1, як оператору спільної діяльності за договором про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004р., на баланс спільної діяльності: 105000000 м3 товарного природного газу, 11000,00 тонн газового конденсату та 1100,00 тонн нафти для зарахування на баланс спільної діяльності за вищезазначеним  договором.
Рішення господарського суду міста Києва від 23 січня 2013 року (судді: Паламар П.І., Ковтун С.А., Сташків Р.Б.) у справі № 5011-4/16062-2012, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року (судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А., Мартюк А.І.) позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано відповідача передати позивачу-1, як оператору спільної діяльності за договором № 429 про спільну діяльність від 13.05.2004р., на баланс спільної діяльності 94561050 м3природного газу, 1149 тонн нафти, 9407,707 тонн газового конденсату для зарахування на баланс спільної діяльності за договором № 429 про спільну діяльність від 13.05.2004р., а також вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 23 січня 2013 року задоволено заяву позивача-1 про забезпечення позову, шляхом накладення  заборони відповідачу до часу набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження видобутих за договором про спільну діяльність №429 від 13.05.2004р. з позивачем-294561,050 м3 природного газу, 1149 тонн нафти та 9407,707 тонн газового конденсату. Дана ухвала також була залишена без змін зазначеною вище постановою апеляційного господарського суду.
Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою, рішенням та постановою, публічне акціонерне товариство “Укргазвидобування” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2013р., рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 23.01.2013р. скасувати та прийняти нове рішення. Яким відмовити позивачам у задоволенні позову.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.05.2004р. між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Рудіс” (найменування якого в подальшому було змінено на товариство з обмеженою відповідальністю „Кувейт Енерджі Юкрейн”) укладено договір про спільну діяльність № 429, згідно п.п.2.1, 2.2 якого його метою є отримання прибутку за рахунок відновлення та збільшення видобутку вуглеводнів на свердловинах: № 161 Більського родовища, № 26, № 15, № 18 Кулічихінського родовища, № 7 Яблунівського родовища, № 109, № 112 Абазівського родовища, № 81 Західно-Солохівського родовища, (а також інших свердловин, які будуть визначені сторонами як об’єкти спільної діяльності в додатках до цього договору).
У п.14.1 Договору про спільну діяльність передбачено, що останній набуває чинності з дня його підписання сторонами. Протягом 2004-2012 рр. сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору про спільну діяльність, якими змінювалися його умови.
Так, додатковою угодою №6 від 27.10.2010р. до участі у Договорі про спільну діяльність було прийнято товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова база “Укрбуд”.
Водночас, судами встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2011р. у справі №5/92 за позовом Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до товариства з обмеженою відповідальністю „Бурова компанія „Рудіс”,  товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова база „Укрбуд” про розірвання договору про спільну діяльність №429 від 13.05.2004р., яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011р., договір про спільну діяльність було розірвано. Проте  постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2012р. зазначені судові акти у справі №5/92 були скасовані в частині розірвання договору про спільну діяльність, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Рудіс”, правонаступником якого є позивач-2, і в цій частині вимог в позові було відмовлено. В частині задоволення позовних вимог про розірвання Договору про спільну діяльність, укладеного між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю “Торгова база “Укрбуд” вищезгадані судові рішення залишені без змін.
З матеріалів справи також вбачається, що 28.08.2012р. укладено додаткову угоду №7 до Договору про спільну діяльність, в якій сторони вирішили прийняти до участі у договорі позивача-1 і призначити його оператором спільної діяльності.
Відповідно до п.2.2 Договору про спільну діяльність (в редакції додаткових угод №1 від 27.09.2004р. та №7 від 28.08.2012р.) сторони приймають на себе зобов’язання об’єднати свої грошові, матеріальні, трудові, інформаційні ресурси, виробничо-технічний потенціал для досягнення мети спільної діяльності, а саме: опрацювання техніко-геологічної інформації по свердловинах, які зазначені в п.2.1 цього договору (або додатках до нього); здійснення робіт, направлених на відновлення та збільшення видобутку вуглеводнів із застосуванням різних технологічних методів та обладнання на об’єктах спільної діяльності, проведення робіт з розвідки, дорозвідки, дослідно-промислової розробки, промислової експлуатації родовищ вуглеводнів; облаштування свердловин та родовищ, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ, а також видобування нафти і газу (промислова розробка родовищ); видобуток, реалізація видобутих вуглеводнів, продуктів їх переробки та отримання прибутку.
У п. п.4.2 договору сторони погодили, що створене та придбане спільною діяльністю, є спільною частковою власністю сторін із визначенням часток, що відповідає: частка сторони-1 (ТОВ „Бурова компанія „Рудіс”, правонаступником якої є позивач-2) становить 25%; частка сторони-2 (відповідача) становить 50%; частка сторони-3 (оператора спільної діяльності, яким є позивач-1) становить 25%.
Водночас, підставою для виникнення спору у даній справі стало те, що продукція (видобуті вуглеводні) вироблена за період з 06.12.2011р. по 30.09.2012р., яка є спільною частковою власністю учасників, всупереч п.4.2 договору не була передана відповідачем на баланс спільної діяльності.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків (господарських зобов’язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов’язку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст.1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
Статтею 1132 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Згідно ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів встановили, що за період з 06.12.2011р. по 30.09.2012р. на свердловинах, які є об’єктами спільної діяльності, відповідачем було видобуто 94561050 м3 природного газу, 1149 тонн нафти та 9407,707 тонн газового конденсату.
Відповідно до ст. 359 Цивільного кодексу  України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Тобто, видобуті на об’єктах спільної діяльності вуглеводні відповідач повинен був передати до складу спільного майна сторін за Договором про спільну діяльність у розпорядження оператора спільної діяльності, тобто позивача-1.
Таким чином, відмова відповідача від передачі спірних об’єктів до складу спільного майна учасників за договором № 429 від 13.05.2004. є порушенням умов зазначеного договору та зазначених вище положень чинного в Україні законодавства, а відтак, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів про задоволення позову.
Водночас, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги про те, що він особисто здійснював видобуток вуглеводнів у період чинності рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011р. у справі №5/92, а товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова база “Укрбуд”, яке на той час було оператором спільної діяльності, на підставі акту прийому-передачі від 06.12.2011р. повернуло відповідачу право користування свердловинами, оскільки видобуток спірних обсягів вуглеводнів здійснювався відповідачем з використанням внеску позивача-2 у спільну діяльність, який у цей період повернутий не був, а тому суди дійшли вірного висновку, що відповідно до ст. 1134 Цивільного кодексу України видобуті відповідачем вуглеводні є спільною частковою власністю учасників Договору про спільну діяльність. Крім того, як уже зазначалось вище постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2012р. у справі №5/92 було відмовлено у розірванні договору про спільну діяльність, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Рудіс”, правонаступником якого є позивач-2, що в свою чергу свідчить про усунення підстав для набуття права власності на спірні вуглеводні особисто відповідачем, а не у спільну власність учасників названого договору.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Водночас, згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги стосовно відсутності в останнього обов’язку з передачі спірних об’єктів у спільну діяльність, з посиланням на докази, яким вже була надана правова оцінка судами попередніх інстанцій, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище положення процесуального законодавства.
Крім того, як вже зазначалось вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2013р., яка також оскаржується відповідачем, було вжито заходів до забезпечення позову і заборонено відповідачу до часу набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження видобутих за договором про спільну діяльність №429 від 13.05.2004р. з позивачем – 294561050 м3 природного газу, 1149 тонн нафти, 9407,707 тонн газового конденсату.
Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених  статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Задовольняючи заяву товариства з обмеженою відповідальністю  “Фаворит систем”, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розпорядження відповідачем виробленою продукцією (вуглеводнями) на власний розсуд зможе утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Оскільки доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків судів про необхідність застосування заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що застосовані господарським судом міста Києва заходи до забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачами вимогами.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року зі справи №5011-42/16062-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя                          І. А. Плюшко
Судді                                                 Н. О. Кочерова
            С. С. Самусенко
Постанова Вищого господарського суду України від 04.06.2013 р. у справі № 5011-42/16062-2012

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>