Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 р. № 2а-12524/09/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Від 18.11.2010 р. Справа № 2а-12524/09/2670
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді – Данилової М. В., суддів: Бистрик Г. М., Кучми А. Ю., при секретарі судового засідання – Горбачовій Ю. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Комунального підприємства Миколаївської міської ради “Бюро естетики міського середовища”, Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради “Адміністративно-технічне управління”, Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Миколаївської міської ради, Дніпропетровськовї міської ради, Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства “Міська інформаційна служба”, Комунального підприємства Миколаївської міської ради “Бюро естетики міського середовища”, Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради “Адміністративно-технічне управління”, Павлоградської міської ради Дніпропетровської області до Кабінету Міністрів України про визнання недійсною постанови, встановила:
Позивач Миколаївська міська рада звернувся до суду з позовом, в якому просила визнати постанову Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 968 “Про внесення змін до Типових правил розміщення зовнішньої реклами” незаконною та нечинною, призупинити дію даної постанови.
8 жовтня 2009 року Дніпропетровська міська рада, 20 жовтня 2009 року Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області, 24 листопада 2009 року КП “Міська інформаційна служба” та КП “Адміністративно-технічне управління” Дніпропетровської міської ради, 4 грудня 2009 року КП “Бюро естетики Міського середовища”, 5 листопада 2009 року Павлоградська міська рада подали позовні заяви з такими ж позовними вимогами.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконними та нечинними абзаци шість, сім частини другої постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 9 вересня 2009 року № 968 в частині доповнення пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, абзацом такого змісту “Плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст”.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову в частині задоволення позовних вимог скасувати та в цій частині прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачі Комунальне підприємство Миколаївської міської ради “Бюро естетики міського середовища”, Павлоградська міська рада Дніпропетровської області, Комунальне підприємство Дніпропетровської міської ради “Адміністративно-технічне управління” подали апеляційні скарги, в яких просять дану постанову суду скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не врахував дійсні обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області 12 листопада 2010 року подала заяву про приєднання до апеляційних скарг позивачів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивачів слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу відповідача – задовольнити, оскаржувану постанову суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні даних позовних вимог. В іншій частині оскаржувану постанову суду – залишити без змін. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду та приймає нову постанову з підстав, передбачених ст. 202 КАС України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” регуляторний акт – це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 25 ЗУ “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із спеціально уповноваженим органом або його відповідним територіальним органом; щодо проекту регуляторного акта спеціально уповноваженим органом або його територіальним органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні; урядовим комітетом або апеляційною регуляторною комісією не прийнято рішення стосовно поданої розробником проекту регуляторного акта скарги щодо відмови в погодженні цього проекту спеціально уповноваженим органом чи його територіальним органом; розробником проекту регуляторного акта не виконано рішення урядового комітету або апеляційної регуляторної комісії стосовно скарги щодо відмови в погодженні цього проекту спеціально уповноваженим органом чи його територіальним органом. У разі виявлення будь-якої з цих обставин спеціально уповноважений орган, його територіальний орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його посадову особу, уповноважену на прийняття або схвалення регуляторного акта, а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції – також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта. Якщо в ході перевірки на підставі повідомлення спеціально уповноваженого органу або його територіального органу органом юстиції буде виявлена будь-яка з обставин, визначених у частині першій цієї статті, орган юстиції відмовляє в державній реєстрації регуляторного акта або не пізніше десяти робочих днів з дня одержання цього повідомлення скасовує прийняте рішення про державну реєстрацію цього регуляторного акта.
Порядок розміщення зовнішньої реклами визначений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 “Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами”.
9 вересня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від № 968 “Про внесення змін до Типових правил розміщення зовнішньої реклами”, пункт 5 яких викладено у такій редакції: “5. Для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі – робочий орган). Робочий орган не вправі подавати заяву та одержувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами. У процесі регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами робочим органом залучаються на громадських засадах представники галузевих рад підприємців, об’єднань громадян та об’єднань підприємств, які провадять діяльність у сфері реклами.”; пункти 7 і 8 виключити; доповнити пункт 13 абзацом такого змісту: “Плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст.” Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи при прийняття оскаржуваної постанови відповідачем дотримані вимоги ст. 25 ЗУ “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
На думку колегії суддів, внесення змін до п. 5 Типових правил розміщення зовнішньої реклами є таким, що не суперечить чинному законодавству. Заміна поняття “установа, організація” на “існуючий відділ, управління” не призвело до втручання в діяльність органів місцевого самоврядування та до порушення їй прав, оскільки відповідно до положень ст. 30 ЗУ “Про місцеве самоврядування в України” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання дозволу в порядку, встановленому законодавством на розміщення реклами.
Статтями 17, 18, 29 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачені такі правові форми суб’єктів господарювання, як підприємство, установа та організація комунальної власності відповідної територіальної громади та визначені повноваження органів місцевого самоврядування щодо їх створення та функціонування. Положеннями Типових правил розміщення зовнішньої реклами, в редакції, до діяла до внесення змін оскаржуваною постановою відповідача, не передбачалось покладення функцій робочого органу на комунальні підприємства. Оскаржуваною постановою не регулюється питання про створення, ліквідацію та функціонування комунальних підприємств.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги стосовно виключення оскаржуваною постановою п. 7, 8 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, оскільки дозволи на розміщення зовнішньої реклами надаються органами сілких, селищних, міських рад в порядку встановленому цими органами. Таким чином, Кабінет Міністрів України діяв в межах своїх повноважень.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання незаконним та нечинним абзаців шість, сім частини другої оскаржуваної постанови відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Частиною 3 ст. 16 ЗУ “Про місцеве самоврядування в України” встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
З огляду на наведені норми Закону, колегія суддів робить висновок про те, що доходи, отримані від встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, яке перебуває в комунальній власності, підлягають направленню виключно до місцевого бюджету.
Доповнюючи Типові правила розміщення зовнішньої реклами пунктом 13, відповідач не встановлював нове джерело доходів місцевого бюджету, а продублював положення ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Відповідно до ст. 117 Конституції України кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ “Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 968 “Про внесення змін до Типових правил розміщення зовнішньої реклами” прийнята відповідачем в межах своїх повноважень відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, оскаржувана постанова суду в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні даних позовних вимог. В іншій частині оскаржувану постанову суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212 КАС України, колегія суддівпостановила:
Апеляційні скарги Комунального підприємства Миколаївської міської ради “Бюро естетики міського середовища”, Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради “Адміністративно-технічне управління”, Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області – залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України – задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року – в частині задоволення позовних вимог скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та нечинними абзаци шість, сім частини другої постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 9 вересня 2009 року № 968 в частині доповнення пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, абзацом такого змісту “Плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст” – відмовити.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 р. № 2а-12524/09/2670

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>