ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
УХВАЛА
іменем України
“16” липня 2013 р. Справа № 806/711/13-а
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Капустинського М.М.
суддів: Євпак В.В.
Мацького Є.М.,
при секретарі Волянська О.В. ,
за участю представника Відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від “16” травня 2013 р. у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Малинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення ,
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, просив визнати неправомірними дії Малинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області щодо проведення перевірки його підприємницької діяльності за період з 01.05.2009 року по 15.10.2009 року згідно акту перевірки №225-222/17/НОМЕР_1 від 09.11.2012 року, визнати нечинним (скасувати) податкове повідомлення-рішення Малинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 17.12.2012 року №0006961740. При цьому зазначав, що не зобов’язаний був реєструватися платником податку на додану вартість, оскільки ним не було перевищено 300000 грн. обсягу виручки, без врахування ПДВ за 12 місяців, тому відповідачем безпідставно нараховано йому податкові зобов’язання з ПДВ.
Окрім цього, позивач зазначав, що Малинською ОДПІ безпідставно взято до уваги період перевірки починаючи з 01.05.2009 по 16.10.2009 (враховуючи день початку перевірки 16.10.2012), тобто за період з 01.05.2009 по 16.10.2009 року Малинська ОДПІ не мала права вираховувати обсяг виручки від його діяльності на підставі звітів та включати даний період до 12 місяців для встановлення граничного обсягу виручки.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову – про задоволення його позовних вимог.
Вислухавши пояснення представника податкової, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 15.10.2012р. по 26.10.2012р. (була продовжена з 29.10.2012р. по 02.11.2012р.) Малинською об’єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області Державної податкової служби проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2011 р..
За результатами перевірки складено акт № 225-222/17/НОМЕР_1 від 09 листопада 2012 року про результати виїзної планової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року (далі – акт перевірки).
У акті перевірки зафіксовано порушення позивачем, зокрема: пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.5 та п.9.6 ст.9 Закону У країни “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами і доповненнями, п. 181.1 ст.181, п.183.2 та п.183.10 ст.183 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 181.1 ст.181, п. 183.2 та п.183.10 ст.183 Податкового Кодекс України від 02.12.2010р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 занижено податкові зобов’язання по податку на додану вартість на суму 91994,00 грн. при обсягах продажу на суму 459978,00 грн. (відповідно до звітів РРО та касових стрічок).
17 грудня 2012 року, Малинською об’єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області Державної податкової служби, на підставі вказаного акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення №0006961740, яким збільшено суб’єкту підприємницької діяльності – фізичній особі ОСОБА_4 суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 109503,00 грн. (за основним платежем – 91994,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 17509,00 грн.).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець та як платників податків перебуває на податковому обліку в Малинській об’єднаній державній податковій інспекції Житомирської області Державної податкової служби.
ФОП ОСОБА_4 оподаткування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року здійснював на загальній системі оподаткування та був платником податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників, земельного податку, збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Як платник податку на додану вартість зареєстрований не був.
Із акту перевірки № 225-222/17/НОМЕР_1 від 09.11.2012 року повноти визначення ОСОБА_4 податкових зобов’язань за період з 01.05.2010р. по 31.12.2011р. встановлено заниження ним податкових зобов’язань по податку на додану вартість на суму 91994,00 грн. при обсягах продажу на суму 460078,00 грн. (відповідно до звітів РРО та касових стрічок), чим порушено пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7, п. 9.5 та п.9.б ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР, п.181.1 ст.181, п.183.2 та п. 183.10 ст. 183 Податкового Кодексу України. Порушення виникло в зв’язку з тим, що ФОП ОСОБА_4 не надіслав заяву щодо реєстрації платником податку на додану вартість (тобто не зареєструвався платником податку на додану вартість) після здійснення операцій з надання послуг на суму, що перевищує граничний розмір (300 тисяч гривень), зазначений в пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.9.5 та п.9.6 ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість”.
При цьому податковим органом були враховані обставини встановлені Малинською ОДПІ під час проведення позапланової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2009 року по 30.04.2010 року, викладені в акті № 202-222/17/НОМЕР_1 від 01.08.2012 року, що також підтверджено змістом акту № 225-222/17/НОМЕР_1 від 09 листопада 2012 року.
Так, у цьому акті зазначено, що ФОП ОСОБА_4 відповідно до документів, наданих до перевірки, за період з 01.05.2009р. по 30.04.2010р., сума валової виручки від реалізації товарів, які оподатковуються за ставкою 20% склала 321514,69 грн., в т.ч. по періодам:
- за травень 2009р. на суму 21072,27 грн.;
- за червень 2009р. на суму 19993,64 грн.;
- за липень 2009р. на суму 23845,14 гри.;
- за серпень 2009р. на суму 22774,76 грн.;
- за вересень 2009р. на суму 20182,68 грн.;
- за жовтень 2009р. на суму 29265,50 грн.;
- за листопад 2009р. на суму 29416,89 гри.;
- за грудень 2009р. на суму 29016,79 гри.;
- за січень 2010р. на суму 30043,38 гри.;
- за лютий 2010р. на суму 28634,55 грн.;
- за березень 2010р. на суму 33668,03 гри.;
- за квітень 2010р. на суму 33601,06 грн..
У період з 01.05.2009 р. по 30.04.2010 р. позивач здійснював роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, напоями та тютюновими виробами.
Згідно із актом перевірки №202-222/17/НОМЕР_1 від 01.08.2012 року встановлено порушення ОСОБА_4: п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 та п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, яке полягало у тому, що за період з 01.05.2009 р. по 30.04.2010 р. позивачем здійснено операції по реалізації товарів на загальну суму 321514,69 грн. (без урахування податку на додану вартість), перевищення граничного обсягу виручки припадає на квітень місяць 2010 року.
ФОП ОСОБА_4 зобов’язаний був подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість до органу державної податкової служби не пізніше десятого календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподаткованих операцій: строк подання заяви з 01.05.2010 року по 10.05.2010 року.
Факт отримання позивачем у період з 01.05.2009 року по 30.04.2010 року виручки від реалізації товарів, які оподатковуються за ставкою 20%, у розмірі 321514,69 грн., підтверджено звітами позивача про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за травень 2009 року – квітень 2010 року, які містяться у матеріалах справи.
Спірні правовідносини щодо визначення зобов’язань зі сплати податку на додану вартість, що виникли між сторонами та мали місце протягом 2010 року регулювалися правовими нормами Закону України “Про податок на додану вартість”, а протягом 2011 року – правовими нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин), особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
За приписами п. 9.3 та п. 9.4 ст. 9 вказаного Закону, особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов’язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).
Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов’язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Згідно із підпунктом “а” пункту 9.6 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу: особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.
Аналогічні правові норми містяться в Податковому кодексі України № 2755-VI від 02.12.2010 року (пунктом 181.1 статті 181), який набрав чинності з 01.01.2011 року, (далі – ПК України).
Відповідно до п. 183.10 ст. 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Ні в Прикінцевих ні в Перехідних положеннях Податкового кодексу не встановлено жодних особливостей, винятків чи обмежень для врегулювання зазначених правовідносин. За загальним правилом дії закону в часі зазначені правовідносини, що мали місце до 01.01.2011 року регулювалися відповідними правовими нормами Закону України “Про податок на додану вартість”, а після 01.01.2011року – правовими нормами Податкового кодексу України.
Зазначена диспозиція податково-правової норми залишається незмінною, із введенням в дію Податкового кодексу України.
Судом встановлено, що суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_4 у травні 2010 року заяви про реєстрацію його платником податку на додану вартість до податкового органу подано не було.
Отже, позивач є обов’язковим платником податку на додану вартість і повинен був сплачувати зазначений податок.
Прийняття Податкового кодексу України не виключає відповідальності недобросовісного платника податку на додану вартість, що підлягав обов’язковій реєстрації таким платником, за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
За таких обставин, судом правомірно не прийняті до уваги доводи позивача, що із введенням у дію Податкового кодексу України, визначення останніх дванадцяти календарних місяців можливо лише після 01.01.2011 року, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 не заперечив факту отримання у період з 01.05.2009 року по 30.04.2010 року виручки від реалізації товарів у розмірі 321514,69 грн., але при цьому зазначив, що при визначенні загальної суми виручки, повинні виключатися суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні таких товарів.
Суд також правомірно не прийняв до уваги зазначені твердження позивача, виходячи з наступного.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.
Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу фізичної особи – підприємця у звітному податковому періоді.
Встановлено, що при реалізації товарів позивачем у вартості реалізованих товарів не утримувався податок на додану вартість, про що свідчать вказані звіти позивача за спірний період. Та обставина, що при придбанні товарів суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4, у їх вартості, сплачувався третім особам податок на додану вартість, не є підставою для зменшення суми його виручки на суми сплаченого податку на додану вартість. Кошти, що сплачувалися позивачем при придбанні товарів, не є його виручкою.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обгрунтованого висновку, що перевищення позивачем граничного обсягу виручки (300000 грн.) за період з 01.05.2009 року по 30.04.2010 року припадає на квітень 2010 року, тому з травня 2010 року позивач, будучи не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні з зареєстрованим платником.
Об’єктом оподаткування податком на додану вартість, відповідно до пп. “а” п. 185.1 ст. 185 ПК України, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.
Судом встановлено, що у період з 01.05.2010 року по 31.12.2011 року обсяг продажу товарів ФОП ОСОБА_4 становив 459978,00 грн..
Таким чином, загальна сума несплаченого позивачем податку на додану вартість за період з травня 2010 року по грудень 2011 року складає 91994, 00 грн., з яких: з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року сума несплаченого податку становить 70033,00 грн., з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року – 21961,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками до акту.
За правилами п.123. 1 ст.123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, – тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні Положення” Податкового кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
За несплату вказаних сум податку Малинською об’єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області Державної податкової служби до ФОП ОСОБА_4 застосовані фінансові санкції за з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 17508,00 грн. (25 % від 70033,00) та за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року – 1,00 грн..
Тому, визначення вказаних розмірів фінансових санкцій повністю відповідає вимогам п.123.1 ст.123 та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
З огляду на зазначене, колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами по справі докази обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови.
Доводи, наведені апелянтом в поданій ним апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від “16” травня 2013 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.М. Капустинський
судді: В.В. Євпак
Є.М. Мацький
Ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013 р. у справі № 806/711/13-а