Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про стягнення заборгованості за кредитним договором” від 02.04.2014 р. у справі № 6-51189св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
від 02 квітня 2014 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спра у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Дербенцевої Т.П., Ізмайлової Т.Л.,
Кадєтової О.В., Мартинюка В.І.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2013 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 18 травня 2006 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк України» (далі – АКБ «Райффайзенбанк України»), правонаступником якого є закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 200 000 доларів США зі сплатою 11 % річних на строк до 18 травня 2021 року. За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року право вимоги за указаним договором перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Посилаючись на те, що внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту утворилася заборгованість у розмірі 252 583, 88 доларів США, що еквівалентно 2 018 902, 95 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку, розмір пені становить 7 034 625, 15 грн, позивач просив стягнути указану суму із боржника.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг» заборгованість за кредитним договором № ML-006/957/2006 від 18 травня 2006 року у розмірі 252 583,88 доларів США, що еквівалентно 2 018 902, 95 грн, пеню за період із 3 червня 2012 року по 3 червня 2013 року у розмірі 7 034 625,15 грн, всього стягнуто 9 053 528,10 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2013 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2013 року змінено у частині стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання за період із 3 червня 2012 року по 3 червня 2013 року, зменшено розмір пені із 7 034 625,15 грн до 1 000 000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
 Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначені вимоги закону апеляційним судом враховані не повністю.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У справі встановлено, що 18 травня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк України» було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 200 000 доларів США зі сплатою 11 % річних на строк до 18 травня 2021 року.
За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року право вимоги за указаним договором перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором (ст. 1077 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено ще один договір – договір комісії, за яким ПАТ «ОТП Банк» як комісіонер зобов’язався вчиняти від свого імені, але за рахунок комітента правочини, пов’язані із обслуговуванням кредитного портфелю згідно договору від 27 травня 2011 року (а.с. 124-129).
Згідно п. 4.1. договору комісії, передача кредитних договорів комісіонеру (на виконання умов договору) підтверджується підписанням відповідного акта передачі документів сторонами цього договору.
Кредитний договір від 18 травня 2006 року, укладений із ОСОБА_3, згідно витягу з Додатку І до договору комісії від 20 липня 2011 року увійшов до переліку кредитних договорів, які зобов’язався обслуговувати комісіонер.
Апеляційний суд не дав оцінки наведеним обставинам та не встановив, чи виникло у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги боргу та інших платежів до ОСОБА_3 та на підставі якого правочину: договору комісії чи договору купівлі-продажу кредитного портфелю та від якої дати – 20 липня 2011 року чи від 27 травня 2011 року.
Надані позивачем розрахунки кредитної заборгованості не відображають ставок та сум, які бралися за основу при розрахунках, періоду нарахування боргу з урахуванням погашених сум.
Апеляційний суд не перевірив правильність нарахування заборгованості позивачем. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо розміру боргу, апеляційний суд не вказав у рішенні, яким доказами підтверджується безспірність заявлених позивачем сум, доводи відповідача щодо неврахування погашених платежів за доданими до матеріалів справи квитанціями (а.с. 191-222) не спростував.
В іншій частині доводи касаційної скарги не обґрунтовують неправильність застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права та підлягають відхиленню.
Доводи боржника про відсутність документів, які свідчать про перехід права вимоги за укладеним із ним кредитним договором від АКБ «Райффайзенбанк України» до ЗАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Банк», не заслуговують на увагу з огляду на те, що згідно статуту ПАТ «ОТП Банк» останній є правонаступником усіх прав та обов’язків ЗАТ «ОТП Банк», який у свою чергу є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк України» відповідно до рішень Загальних зборів акціонерів від 9 жовтня 2006 року та 23 квітня 2009 року (а. с. 16).
Крім того, додаткові угоди до кредитного договору від 27 січня 2009 року (а.с. 152), 10 червня 2009 року (а.с. 157) укладалися позичальником із ЗАТ «ОТП Банк», а від 21 серпня 2009 року (а.с. 159, 166), 25 січня 2010 року (а.с. 167), 25 червня 2010 року (а.с. 173, 175) – із ПАТ «ОТП Банк».
Дійсність додаткових договорів відповідачем не оспорена, їх дія судовим рішенням не скасована, що свідчить про вільне волевиявлення ОСОБА_3 при їх вчиненні та визнання ЗАТ «ОТП Банк», ПАТ «ОТП Банк» як кредитора.
Щодо незастосування судом положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» необхідно зазначити, що згідно тлумачення Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, положення цього закону про обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Кредитні зобов’язання у ОСОБА_3 виникли не у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Таким чином, спірні правовідносини Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не регулюються.
Посилання заявника на порушення апеляційним судом ч. 3 ст. 551 ЦК України є безпідставним, оскільки зменшення розміру неустойки за цією нормою є правом суду, а не обов’язком. Крім того, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України апеляційним судом було застосовано та зменшено розмір пені із 7 034 625,15 грн до 1 000 000 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про стягнення заборгованості за кредитним договором” від 02.04.2014 р. у справі № 6-51189св13

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>