ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 20.12.2012 р.
К/9991/59887/12
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддів Гордійчук М. П., Черпіцької Л. Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі Донецької області на постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 31 липня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі Донецької області про визнання незаконними дії щодо виключення надбавок з нарахованої і призначеної пенсії, зобов’язання провести перерахунок пенсії як державному службовцю з 06 березня 2012 року.
Постановою Олександрівського районного суду Донецької області від 31 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року, позов задоволено частково: визнано неправомірною відмову відповідача; зобов’язано відповідача здійснити розрахунок пенсії позивачу з 06 березня 2012 року, включивши до складу заробітної плати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, суми індексації заробітної плати, матеріальну допомогу на оздоровлення для призначення пенсії позивачу.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу на них, в якій просив їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що позивачу призначено пенсію державного службовця.
Спір у справі виник внаслідок того, що, на думку позивача, відповідач безпідставно при визначенні розміру заробітної плати, з якої виплачується пенсія, не враховує йому розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення.
Суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками судів.
За змістом статті 37 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Частиною другою статті 33 Закону України «Про державну службу» передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань входила до системи оплати праці державного службовця.
Крім того, статтею 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.
Відповідно до частини першої статті 66 цього Закону до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Стаття 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Таким чином, висновок судів першої інстанції про те, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, сума індексації заробітної плати, матеріальна допомога на оздоровлення, на яку нараховувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування включається до складу заробітної плати державного службовця, враховується при обчисленні розміру його пенсії, є правильним, оскільки перевага має надаватись не положенням законів України «Про державну службу» та «;Про оплату праці», які щодо спірних відносин є загальними, а спеціальним нормам, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, за наведених обставин – стаття 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та стаття 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 20 лютого 2012 року у справі № 21-430а11.
Частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі Донецької області залишити без задоволення, а постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 31 липня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Головуючий суддя Т. С. Розваляєвої
Судді: М. П. Гордійчук
Л. Т. Черпіцької
Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.12.2012 р. у справі № К/9991/59887/12