Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.11.2012 р. у справі № 17/197

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
20 листопада 2012 року                              м. Київ                                              К-11654/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),  Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 у справі № 17/197
за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю “Сольєрі”
до        Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про     визнання протиправними і нечинними податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення -рішення, якими позивачу на підставі результатів перевірки, викладених у акті від 11.04.2007, та результатами адміністративного оскарження визначено податкові зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість (далі – ПДВ).
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов’язань відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 11.04.2007, що Товариством порушено п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” та пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (втратив чинність 01.01.2011) за період з 04.03.2004 по 30.09.2006, внаслідок чого занижено податок на прибуток та ПДВ. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість транспортних послуг за відсутності транспортних документів, та на підставі неналежно оформленими первинними документами (у актах виконаних робіт та податкових накладних не зазначено змісту, обсягу господарської операції, відсутня відмітка про отримання товару від перевізника, а в транспортних документах -підписи та печатки вантажоодержувача), які, на думку податкового органу, у свою чергу не можуть підтверджувати факт поставки послуг та зв’язок їх з господарською діяльністю підприємства. Також фахівці контролюючого органу зазначили, що перевіркою встановлено, що позивачем занижено скоригований валовий дохід за 3-й квартал 2006 року на 23 751,00 грн. та занижено податкове зобов’язання з ПДВ за вересень 2006 року у сумі 2 802,00 грн.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що висновок фахівців контролюючого органу про заниження скоригованого валового доходу за 3-й квартал 2006 року на 23 751,00 грн. та податкового зобов’язання з ПДВ за вересень 2006 року на 2 802,00 грн. в порушення Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, зроблено на підставі співвідношення облікових регістрів (відомостей по рахунках 361, 311, 644, 70) та даних декларацій та реєстру податкових накладних без посилання на будь -які первинні документи. Відтак судовими інстанціями обґрунтовано відхилено посилання податкової інспекції, якими вказано на заниження позивачем скоригованого валового доходу за 3-й квартал 2006 року та податкового зобов’язання з ПДВ за вересень 2006 року.
Цілком правильно визнано безпідставними і доводи контролюючого органу щодо невідповідності актів виконаних робіт та товарно -транспортних накладних у межах договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, де позивач виступає у якості замовника транспортних послуг, вимогам ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, що у свою чергу виключає можливість підтвердити зв’язок отримання зазначених послуг із господарською діяльністю.
Так, правилами ведення податкового обліку не передбачено переліку документів, які повинні підтверджувати валові витрати.
Однак, ч. 2 ст. 3 Закону України 16.07.1999 № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбаченою, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (регістри). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З урахуваннями сутності заперечень податкового органу та в підтвердження обставин здійснення господарських операцій з транспортного обслуговування вантажів позивача, судами були досліджені усі первинні документи, які належить складати від певного виду господарської діяльності (договори, податкові накладні, а також реєстри отриманих та вданих податкових накладних, акти виконаних робіт, рахунки -фактури, документи про перевезення товарів та платіжні документи) та спростовано доводи податкового органу щодо відсутності товарно -транспортних накладних наявними у матеріалах справи останніх, які були досліджені судам попередніх інстанцій, та встановлено наявність обов’язкових реквізитів, що зазначені у ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (втратив чинність 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чимитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону). При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів (послуг).
Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97 передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.
Отже, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ. Тобто, недоліки форми в заповненні податкових накладних, зокрема, відсутність у деяких з них порядкового номера, в інших – одиниці виміру, адреси, носять оціночний характер та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, не впливають на розмір податкових зобов’язань продавця та податковий кредит покупця.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму ПДВ, отримав податкові накладні від контрагентів, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, які мали право складати податкові накладні, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту відповідної суми ПДВ -правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано належні докази, що підтверджують право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.
Постанову господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 у справі № 17/197 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
О.В. Карась
 

 

Судді
Г.К Голубєва
 

 

А.О. Рибченко
Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.11.2012 р. у справі № 17/197

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>