Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.04.2012 р. № К-8063/09

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2012 р.                                          м. Київ                                             К-8063/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Федорова М.О.
Островича С.Е.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2007
у справі № 7/313-3899
за позовом Приватного підприємства фірми «Либідь»
до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство фірма «Либідь»(далі по тексту -позивач, ППФ «Либідь») звернулось до господарського суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі по тексту -відповідач, Бучацька МДПІ Тернопільської області) від 10.04.2006 № 00001651500/0.
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2007, позов задовольнити, визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами невиїзної документальної перевірки ППФ «Либідь»з питань відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 року, складено акт № 1/7/15-025 від 10.04.2006, в якому зафіксовано порушення пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в податкових накладних невірно зазначений індивідуальний податковий номер покупця, не вказано точного місцезнаходження покупця та продавця та невірно вказано номер свідоцтва платника ПДВ, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2006 року на 9 667 грн.
На підставі результатів вказаної перевірки, 10.04.2006 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 00001651500/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2006 року в розмірі 9 667 грн.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.11 та 16.12.2005 між ППФ «Либідь»та АФГ «Ольвія»укладено договори купівлі-продажу.
Факт виконання вказаних договорів судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. вказаної статті цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Таким чином, ця норма передбачає заборону включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, тобто за відсутності податкових накладних, а не неправильного їх заповнення.
Згідно пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 даного Закону платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що податкова накладна повинна бути оформлена з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».
Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема: невірно зазначений індивідуальний податковий номер покупця, не вказано точного місцезнаходження покупця та продавця, не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість при формуванні позивачем податкового кредиту.
Крім того, посилання податкової інспекції на неправильне зазначення у податковій накладній номера свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, є безпідставними, оскільки такий реквізит не міститься в переліку обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених нормами зазначеного законодавчого акту.
Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, так як згідно з абзацом 2 пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Крім того, слід звернути увагу, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захисту порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 КАС України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судами не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2007 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий                                    (підпис)                     О.І. Степашко
Судді                                                 (підпис)                     М.О. Федоров
(підпис)                     С.Е. Острович
З оригіналом згідно
Помічник судді                                                                   О.Я. Меньшикова
Суддя                                                                                    О.І. Степашко
Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.04.2012 р. № К-8063/09

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>