ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 03.05.2012 р № К/9991/12507/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Степашка О.І.,
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року
по справі №2а-9068/11/2670
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»(надалі -ПАТ Укрнафта»)
до Державної податкової адміністрації України (надалі -ДПА України)
про визнання недійсним в частині наказу, -
встановив:
У червні 2011р. позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати з дати набрання чинності наказ ДПА України «Про затвердження форм податкових розрахунків з плати за користування надрами» в частині визнання реквізиту «код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта» розділу другого та четвертого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин та в частині включення до податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин розділу четвертого. Також позивач просив суд зобов’язати включити до форми податкового розрахунку з плати за користування надрами замість реквізиту «код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта» реквізит «код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2011р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012р., позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПА України звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанції, наказом ДПА України №1013 від 24.12.2010р. було затверджено форму податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
ПАТ «Укрнафта», вважаючи, що вказаним нормативно-правовим актом було порушено його права та інтереси, звернулося до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Укрнафта», суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідач, включаючи до податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин обов’язкові реквізити, які не передбачені Податковим кодексом України, перевищив свої повноваження.
При цьому зазначили, що наказ ДПА України №1013 від 24.12.2010р. «Про затвердження форми податкових розрахунків з плати за користування надрами»(далі Наказ) за своїм змістом є нормативно-правовим актом, а відповідності до ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Обґрунтовуючи своє право на оскарження Наказу позивач послався на те, що він є суб’єктом правовідносин, у яких застосовується вказаний нормативно-правовий акт, а також на те, що він був застосований до ПАТ «Укрнафта».
На підтвердження вказаної обставини представник ПАТ «Укрнафта» надав копії договору про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища №999/97 від 24.12.1997р. та додаткових угод до нього.
Згідно вказаних документів ПАТ «Укрнафта» та Компанія «Монумент Ентерпрайзис (Істерн Юроп) ЛТД» є учасниками вказаного договору.
Договір про спільну діяльність був взятий на облік у податковому органі та йому було присвоєно податковий номер 403739509, що підтверджується ДПІ у м. Полтава №14805/29-017 від 23.07.2007р.
Пунктом 4.1 договору №999/97 від 24.12.1997р. сторони уповноважили ПАТ «Укрнафта» на ведення обліку результатів спільної діяльності.
У зв’язку з цим позивач, виконуючи функції платника податкових зобов’язань, що виникають у результаті здійснення спільної діяльності за вказаним договором, 29.04.2011р. подав до Роменської МДПІ Сумської області податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (далі податковий розрахунок) за І квартал 2011 року .
Листом №5123/15-236 від 05.05.2011р. Роменська МДПІ Сумської області повідомила ПАТ «Укрнафта» про те, що поданий ним розрахунок не визнаний як податкова звітність. В якості підстави для невизнання податкового розрахунку за І квартал 2011р. податковою звітністю контролюючий орган послався на те, що позивачем не було заповнено його обов’язкових реквізитів. Зокрема, у реквізиті «код за ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків» позивачем було зазначено податковий номер, який присвоєно податковим органом договору про спільну діяльність 403739509, який за своєю сутністю не є «кодом за ЄДРПОУ».
З огляду на викладене судами зазначено, що ПАТ «Укрнафта» належить до осіб, яким ч.2 ст.171 КАС України, надано право на оскарження наказу ДПА України №1013 від 24.12.2010р.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходили з наступного.
ПАТ «Укрнафта» в адміністративному позові вказує на те, що відповідачем до другого та четвертого розділів податкового розрахунку неправомірно включено реквізит «код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта» замість реквізиту «код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта».
У відповідності до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Форма податкової декларації, згідно п.46.5 ст.46 ПК України, встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.
Відповідно до п.п.48.1 та 48.2 ст.48 ПК України податкова декларація повинна містити обов’язкові реквізити, тобто інформацію, за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Перелік обов’язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, наведений у п.48.3 ст.48 ПК України. До таких реквізитів, зокрема, належить «код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер».
Судами встановлено, до податкового розрахунку відповідачем було включено лише частину вказаного реквізиту «код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України», проте не передбачено можливості зазначення у такому розрахунку податкового номеру.
Як на підставу для задоволення позовних вимог, суди послались на те, що визначений у п.48.3 ст.48 ПК України реквізит «код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер» є неподільним, а тому податковий орган не наділений повноваженнями самовільно його змінювати та включати до податкового розрахунку лише частину такого реквізиту.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність своєї дій щодо включення до податкового розрахунку лише коду платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України послався на те, що наявність у розрахунку такої частини реквізиту як «податковий номер» у даному випадку є недоцільним. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що платниками збору за користування надрами можуть бути виключно суб’єкти господарювання, які включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Враховуючи викладене, судами зазначено що законодавець, визначивши обов’язковий перелік реквізитів, не надав органу, який встановлює чи затверджує форму податкової декларації, права включати до податкового розрахунку лише ті з них, які на думку такого органу є доцільними.
Крім того, наявність у п.48.3 ст.48 ПК України, який встановлює перелік обов’язкових реквізитів, такого реквізиту як «код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер» зумовлена об’єктивними причинами.
Так, чинним законодавством передбачено можливість здійснення господарської діяльності, що є об’єктом оподаткування, не лише юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, а й у межах договору про спільну діяльність.
У відповідності п.64.6 ст.64 ПК України на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на яких поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом.
Згідно п.п.153.14.2 п.153.14 ст.153 ПК України облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.
Уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи при взятті на облік договору, згідно п.п.«а»п.2.4 Порядок обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011р. (далі Порядок), надається реєстраційний (обліковий) номер платника податків.
Таким чином, обов’язок щодо здійснення податкового обліку і подання податкової звітності покладається, в тому числі, на уповноважених осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність, а не лише на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
При цьому, договорам про спільну діяльність присвоюється виключно податковий номер. Відомості про вказаний договір до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України не вносяться та, відповідно, код за ЄДРПОУ йому не присвоюється.
У зв’язку з цим судами вірно зазначено, що уповноважена особа має можливість здійснювати облік результатів спільної діяльності окремо від обліку господарських результатів підприємства в цілому виключно шляхом подання податкової звітності із зазначення податкового номеру, який був їй присвоєний під час реєстрації в податковому органі договору про спільну діяльність.
З огляду на викладене суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що реквізит «код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер» є дійсно неподільним та включення до форми податкового розрахунку лише його частини є неправомірним.
Представник ДПА України посилається на те, що в даному випадку, виходячи із сутності плати за користування надрами, її платниками можуть бути виключно юридичні особи та фізичні особи-підприємці. На думку відповідача, здійснення користування надрами в рамках договору про спільну діяльність не передбачено чинним законодавством.
Обґрунтовуючи свою позицію податковий орган посилається на п.п.263.1.1 п.263.1 ст.263 ПК України, згідно якого платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр.
Однак, судами доречно не взято до уваги вказані доводи відповідача з огляду на те, що у разі використання надр у межах договору про спільну діяльність, платником податку є зареєстрований у встановленому законом порядку суб’єкт господарювання, якому таким договором було надано повноваження сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у зв’язку із здійсненням спільної діяльності. Проте, об’єктом оподаткування у такому випадку будуть результати спільної діяльності.
Тобто, у разі використання нард у межах спільної діяльності платником відповідної плати в будь-якому випадку буде суб’єкт господарської діяльності, проте в цілях відмежування результатів господарської діяльності, яка здійснюється в межах договору спільної діяльності, від результатів діяльності такого суб’єкта господарювання у цілому, податковий облік буде здійснюватися за окремим податковим номером.
Відповідно до ст.ст. 2, 3 договору №999/97 від 24.12.1997р. ліцензія на експлуатацію родовища належить позивачу та використовується в інтересах спільної діяльності.
В даному випадку платником плати за користування надрами є юридична особа ПАТ «Укрнафта», яка є власником спеціального дозволу на користування надрами, що узгоджується з положеннями п.п.263.1.1 п.263.1 ст.263 ПК України.
Також, відповідач посилається на те, що у відповідності до ч.6 ст.16 Кодексу про надра власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб’єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність.
Разом з тим, ч.6 ст.16 Кодексу про надра у редакції, на яку посилається відповідач, діє з 01.01.2011р., в той час як договір про спільну діяльність № 999/97 було укладено ще 24.12.1997р.
Вказаний договір у встановленому законом порядку недійним не визнавався. Фактична діяльність, передбачена договором №999/97 від 24.12.1997р., здійснюється. Реєстрація зазначеного договору в податковому органі не скасовувалася. У зв’язку з цим податкові зобов’язання, які виникають у зв’язку із виконанням договору про спільну діяльність, підлягають декларуванню та сплаті.
Відповідач, не включивши до податкового розрахунку таку частину обов’язково реквізиту як «податковий номер», позбавив позивача фактичної можливості виконувати покладені на нього законодавством та договором про спільну діяльність обов’язки щодо подачі податкової звітності.
Крім того, за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною органами, передбаченими ст.. 61 КУН здійснюється державний контроль і нагляд, який спрямований на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов’язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.
Так, відповідно до ст.57 КУН у разі порушення основних вимог в галузі охорони надр (стаття 56 КУН) та інших вимог даного Кодексу користування надрами може бути обмеженою, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю або іншими спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України.
Тобто, контроль за дотриманням законодавства про надра, а також іншого, законодавства про охорону навколишнього середовища (в т.ч. Закону України «Про нафту і газ»), яке досліджується та порушення якого посилається ДПСУ не відноситься до компетенції ДПС.
Таким чином, доводи ДПА України не спростовують висновків судів попередніх інстанції щодо визнання недійсним та скасування Наказу в частині визнання реквізиту «код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта» розділу другого та четвертого податкового розрахунку та щодо зобов’язання включити до форми податкового розрахунку замість реквізиту «код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта» реквізит «код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта».
Щодо задоволення вимог в частині виключення з податкового розрахунку розділу четвертого, колегія суддів зазначає наступне.
Як на підставу для виключення з податкового розрахунку розділу четвертого позивач послався на те, що виключний перелік обов’язкових реквізитів, які можуть бути включені до форми податкового розрахунку, визначений у п.п.48.3 та 48.4 ст.48 ПК України.
Із доводами позивача погодився й суд першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що розділ четвертий підлягає виключенню з податкового розрахунку, однак з інших підстав, ніж тих, на які вказують позивач та суд першої інстанції.
У п.48.3 ст.48 ПК України наведений перелік реквізитів, які повинні мітитися у кожній формі податкової декларації не залежно від виду податку, збору, обов’язкового платежу. А у п.48.4 ст.48 ПК України перелік реквізитів, обов’язковість яких зумовлена сутністю податкового зобов’язання, що декларується.
Помилковість висновку про те, що форма податкової декларації не може містити будь-яких інших реквізитів, окрім тих, що перелічені п.п.48.3 та 48.4 ст.48 ПК України, підтверджується наступним.
У відповідності до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Таким чином, податкова декларація є документом, який повинен надавати податковому органу інформацію, необхідну для нарахування податку контролюючим органом, або інформацію про розмір самостійно обчисленого платником податкового зобов’язання, а також дані про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Встановити таку інформацію на підставі лише тих реквізитів, які перелічені п.п.48.3 та 48.4 ст.48 ПК України, є неможливим.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що форма податкової декларації повинна містити й інші, не передбачені вказаними нормами права, реквізити.
У зв’язку з цим п.46.5 ст.46 ПК України ДПА України й було надано повноваження встановлювати форми податкових декларацій та визначати перелік відомостей, які платник зобов’язаний у ній відобразити.
Разом з тим, включаючи до форми податкової декларації ті чи інші реквізити центральний орган державної податкової служби повинен керуватися абз.2 п.48.1 ст.48 ПК України, відповідно до якого форма податкової декларації повинна містити необхідні обов’язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Перевіряючи правомірність включення до форми податкового розрахунку розділу четвертого судом апеляційної інстанції зазначено, що у відповідності до п.7.1 ст.7 ПК України під час встановлення податку обов’язково визначаються, зокрема, такі елементи: платники податку, об’єкт оподаткування, база оподаткування та ставка податку.
За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у формі податкового розрахунку повинні міститися реквізити, які у своїй сукупності дають відповіді на питання про те, хто є платником податку, що є об’єктом та базою оподаткування та за якою ставкою сплачується податок.
Відомості про платника податків відображаються у розділі другому податкового розрахунку.
У відповідності до п.п.263.2.1 п.263.2 ст.263 ПК України об’єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.
Інформація про обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) відображається у додатку № 1 до податкового розрахунку.
Базою оподаткування, згідно п.п.263.5.1 п.263.5 ст.263 ПК України, є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).
Відомості про базу оподаткування зазначаються платником у додатку № 2 до податкового розрахунку.
Згідно встановленого п.263.7 ст.263 ПК України порядку обчислення податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються абсолютні ставки та ставки у відносних показниках (відсотках).
Дані про те, яку ставку було застосовано платником при обчисленні розміру плати, відображені у розділі сьомому податкового розрахунку.
Натомість у четвертому розділі Наказу передбачено зазначення відомостей про найменування власника спеціального дозволу на користування ділянкою надр із зазначенням його коду за ЄДРПОУ, або реєстраційного номеру облікової картки платника податків, або серії, номера паспорту, номер спеціального дозволу, дату його видачі, строк дії та вид користування ділянкою надр (видобування корисних копалин, геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка, користування надрами в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони).
Однак, наявність чи відсутність інформації, яка відображається у розділі четвертому податкового розрахунку, не впливає на обчислення плати за користування надрами.
Відповідно до п.п.263.13.1 п.263.13 ст.213 ПКУ органи ДПС для забезпечення контролю за правильністю обчислення платником суми плати за користування надрами для видобування корисних копалин в частині визначення обсягу (кількості) видобутих корисних копалин У межах наданої йому ділянки надр, а також коригуючих коефіцієнтів згідно з пунктом 263.10 цієї статті у встановленому законодавством порядку можуть залучати органи державного геологічного контролю і державного гірничого нагляду.
Таким чином, дані про спеціальний дозвіл на користування ділянкою надр які відображаються у розділі 4 податкового розрахунку з плати за користування надрами органи ДПС отримують щомісячно від відповідних суб’єктів інформаційних відносин.
Враховуючи викладене, інформація що вимагається органом ДПС розділом 4 податкового розрахунку в повному обсязі дублюється з інформацією, що надається щомісячно вказаним органом у порядку, передбаченому постановою КМУ від 27.12.2010р. №1245.
Відтак, дані про спеціальний дозвіл на користування ділянкою надр, які відображаються у розділі четвертому податкового розрахунку з плати за користування надрами, не є необхідним для її адміністрування.
Відповідно до ст.21 ПКУ посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх компетенції, не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПКУ органи державної податкової служби є контролюючими Органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.
Тобто, податкові органи створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування.
Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов’язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів тощо. Важливо, щоб при реалізації повноважень не дублювалися дії різних державних служб щодо платників податків. В іншому випадку виявлятиме себе дестимулюючий вплив адміністрування податків на економічну активують в країні. Таким чином, статтею створюються передумови виключення дублювання функцій різних державних служб та забезпечення взаємодії контролюючих органів.
У зв’язку з цим судами попередніх інстанції зазначено, що ПАТ «Укрнафта» заявлено законні вимоги про виключення з податкового розрахунку розділу четвертого.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року – залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Н.Є. Маринчак
Судді М.І. Костенко
О.І. Степашко
Суддя Н.Є. Маринчак
Ухвала Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 р. у справі № К/9991/12507/12