Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо відсутності необхідних обов’язкових реквізитів первинного документа в актах виконаних робіт” від 25.11.2014 р. у справі № 2а-6974/10/1870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 25 листопада 2014 року № К/9991/20291/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого),   Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2011 у справі № 2а-6974/10/1870
за позовом Приватного підприємства “Транспортно-експедиційна фірма “Trans AG”
до Державної податкової інспекції в м. Суми
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Асоціація “Автомобіліст”,
Фізична особа – підприємець ОСОБА_4,
Фізична особа – підприємець ОСОБА_5
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 16.08.2010 № 0000642305/0/61440, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 239 960,00 грн. та фінансових санкцій – 124 199,00 грн. за порушення вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат суми з придбання автопослуг (перевезення вантажів), оскільки первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат оформленні з порушенням вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема в актах виконаних робіт відсутня інформація, щодо найменування вантажу, отримувача товару, кілометраж, вартість, що, на думку контролюючого органу, не дає можливості пов’язати отримані послуги з їх використанням у власній господарській діяльності Підприємства. Крім того, Державна податкова інспекція зазначає, що первинні документи не підтверджують, що перевезення вантажу здійснювали саме контрагенти позивача, з якими було укладено відповідні договори, адже в документах було зазначено перевізником саме позивача, а не відповідних суб’єктів господарювання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена виїзна планова перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за підсумками якої складено акт від 03.08.2010 № 6035/235/23820543/52. У ході вказаної перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, що полягало у включенні до валових витрат суми з придбання послуг (перевезення вантажів), отриманих від ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ТОВ “Асоціація “Автомобіліст”, оскільки у міжнародних вантажно-митних деклараціях (СМR) в графі “Перевізник” зазначений позивач, а тому контролюючий орган вважає, що перевезення здійснювалися позивачем, а не третіми особами – контрагентами, з якими укладено договори на перевезення. Крім того, акти виконаних робіт не містять всіх необхідних реквізитів, що в свою чергу не дає змоги пов’язати витрати з придбання автопослуг з їх використанням у власній господарській діяльності позивача. Вказане порушення призвело до заниження податку на прибуток у сумі 248 398,00 грн.
На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює діяльність з перевезення вантажів. Підприємством було укладало договори на перевезення вантажів з контрагентами (ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ТОВ “Асоціація “Автомобіліст”). В ДАІ на транспортні засоби зазначених осіб отримували тимчасове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, де тимчасовим власником автомобіля зазначався саме позивач, а водій автомобіля включався до штатного розпису Підприємства. Після виконаних транспортних робіт перевізники надавали позивачу акти виконаних робіт, на підставі яких останній проводив оплату за виконані роботи, а суми сплачених коштів, відносив до валових витрат.
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємства” валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку,
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та контрагентами фактично було здійснено господарські операції по наданню послуг з автоперевезення, що підтверджується первинними документами (договори про перевезення вантажів, рахунки, платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт), які, крім того, є підтвердженням і використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності.
Разом з тим, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов’язкові реквізити.
Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.
Для первинних та зведених облікових документів ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенням № 88 встановлено законодавчо встановлений мінімум обов’язкових реквізитів – назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
При цьому жодним нормативно – правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов’язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” для первинних та зведених облікових документів.
Також слід зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття “податковий облік” в чинному законодавстві та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік – це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред’являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.
У ході розгляду справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, якими оформлено господарські операції з придбання (надання) транспортних послуг, складені у відповідності до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема, в актах виконаних робіт, що містяться в матеріалах справи, вказані як замовник так і виконавець послуг, найменування послуг, місце відправлення автотранспорту з вантажем, місце прибуття, вартість послуг, акти підписані сторонами та скріплені печатками.
Посилання контролюючого органу, що первинні документи не підтверджують, що перевезення вантажу здійснювали саме контрагенти позивача, оскільки в документах було зазначено перевізником саме позивача, а не відповідних суб’єктів господарювання, суд також не приймає до уваги, оскільки зазначене спростовується, наявними в матеріалах справи первинними документами (договорами, рахунками, платіжними дорученнями про оплату наданих послуг, податковими накладними) з яких вбачається, що послуги з автоперевезень надавались саме контрагентами. Крім того, з  наказів та посвідчень про відрядження, вбачається, що саме водії ТОВ “Асоціація “Автомобіліст” направлялися у відрядження для перевезення вантажів позивача, а у їх посвідченнях про відрядження проставлені відмітки отримувачами вантажів поза межами України.
Також, факт, що вантажоперевезення здійснювалися саме автомобілями контрагентів, а не автомобілями позивача, підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу, в яких власниками зазначені саме контрагенти, а не позивач.
Безпідставними є і твердження Державної податкової інспекції про те, що надання послуг третіми особами позивачу повинно підтверджуватися лише єдиним транспортним документом, а саме міжнародною автомобільною накладною (CMR), оскільки, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, міжнародна автомобільна накладна (CMR) відповідно до ст. 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” є підтвердженням факту надання послуги експедитором, в даному випадку позивачем замовнику послуги (власнику вантажу), а не факт надання послуги з перевезення цього вантажу контрагентами, яких залучив позивач для надання послуг з перевезення.
Крім того, ст. 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” передбачено, що витрати експедитора підтверджуються, зокрема, документи (рахунками, накладними тощо), виданими суб’єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.
За таких обставин, позивач цілком правомірно свої витрати як експедитора підтвердив первинними документами, які були видані йому контрагентами – ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ТОВ “Асоціація “Автомобіліст”, що здійснювали фактичне надання послуги з перевезення.
Отже, аналізуючи обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що позивач на підставі належно оформлених первинних документів та відповідно до вимог Закону № 334/94-ВР правомірно відніс на валові витрати вартість придбаних послуг з автоперевезень.
З урахуванням викладеного, переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2011 у справі № 2а-6974/10/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
О.В. Карась
 

 

Судді
Г.К. Голубєвої
Л.В. Ланченко
Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо відсутності необхідних обов’язкових реквізитів первинного документа в актах виконаних робіт” від 25.11.2014 р. у справі № 2а-6974/10/1870

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>