Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо підписання первинних документів особою, яка не уповноваження здійснювати таке підписання” від 17.07.2013 р. у справі № 2а-1971/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 17 липня 2013 року К/9991/15369/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. – головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс.М” (далі – Товариство)
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011
у справі № 2а-1971/10/2070
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі – ДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2010 № 0000021800/0.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2010 позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.
Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.4  пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору як помилково скасоване.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Релан» (далі – ТОВ «Релан») за період з 01.03.2008 по 31.08.2008. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 19.01.2010 № 106/18-010/34858807 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2010 № 0000021800/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 108 591 грн. (у тому числі 72394 грн. за основним платежем та 36197 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для цього донарахування стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за операціями з придбання монтажних та ремонтних робіт в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Релан» на підставі ряду договорів підряду, укладених у перевіреному періоді. На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ посилається на те, що первинні документи від імені названого контрагента підписані ОСОБА_1, який не є особою, уповноваженою діяти від імені ТОВ «Релан».
Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, податкові наслідки у вигляді права на податковий кредит виникають за умови реальності господарської операції з придбання товарів, робіт, послуг та за наявності належним чином оформлених документів, що відповідають вимогам достовірності та підтверджують реальність господарських операцій.
Вимоги до складення первинних документів наведені у частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за змістом якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Втім, як вбачається з установлених судами обставин справи, подані позивачем первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, не відповідають наведеним вимогам, позаяк не підписані від імені контрагента уповноваженою особою.
Доказів того, що Товариством було витребувано від даного контрагента будь-які документи, у тому числі й ті, що підтверджуються підписи на первинних документах, матеріали справи не містять.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків, якщо засновник – фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник – юридична особа; прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери фізичних осіб – платників податків.
Таким чином, інформація щодо уповноважених осіб юридичної особи міститься у Єдиному державному реєстрі.
Варто наголосити, що підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, а відтак при вступі у господарські правовідносини суб’єкти повинні проявляти розумну обачливість, оскільки наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких суб’єктів. Відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі, є відкритими та загальнодоступними, а відтак платник не може вважатися добросовісним, якщо при виборі контрагента він не проявив необхідного ступеня обережності шляхом перевірки наявності повноважень у особи, яка вчиняє юридично значимі дії та підписує документи від імені контрагента.
У розглядуваному випадку позивач не скористався своїм правом забезпечити документальне підтвердження відомостей, зазначених у первинних документах, тим самим взявши на себе ризик негативних наслідків своєї бездіяльності, зокрема, таких як неможливість документально підтвердити права на податковий кредит.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що подані платником документи підписані особою (ОСОБА_1), яка не належить до кола засновників або керівників ТОВ «Релан», не була в установленому порядку уповноважена представляти інтереси цього товариства у правовідносинах з іншими особами, дійшов об’єктивного висновку про відсутність у Товариства правових підстав для формування даних податкової звітності (зокрема, податкового кредиту) на підставі спірних первинних документів, та правомірно відмовив у позові.
Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об’єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс.М” залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2а-1971/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо підписання первинних документів особою, яка не уповноваження здійснювати таке підписання” від 17.07.2013 р. у справі № 2а-1971/10/2070

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>