Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо перерахування до Державного бюджету позитивної курсової різниці” від 14.10.2013 р. у справі № 2а-8669/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 14 жовтня 2013 року № К/800/12009/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого                                                                                               Моторного О.А.,
Суддів                                                                                                         Борисенко І.В.,
           Кошіля В.В.,
при секретарі – Струсевич Д.С.,
за участю представників:
позивача – не з’явився,
відповідача – Токар І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від  31.10.2012
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013
у справі № 2а-8669/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кронекс-Україна”
до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000042201, № 0000152210, № 0000032201 від 25.06.2012; скасовано частково повідомлення-рішення № 0000142210 від 25.06.2012 в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість   у розмірі 2470829,50 грн. (в т.ч. за основним платежем – 1253186,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 1217643,50 грн.)
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2012 № 0000152210 про збільшення суми грошового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 13858,00 грн. В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині постанову – залишено без змін.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідачем було заявлене клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на її правонаступника – Державну податкову інспекцію у Зміївському районі ГУ Міндоходів у Харківській області.
Згідно зі ст. 55 КАС України, заявлене клопотання підлягає задоволенню.
В судове засідання з’явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, складено акт перевірки № 380/22/30192967 від 11.06.2012, в якому зафіксовано, зокрема, наступні порушення:
- пп.4.1.6, п.4.1, ст.4, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.138.10.1 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2026273 грн., в т.ч. за І квартал 2011 року на суму 1841087 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 13858 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 89691 грн., ІV квартал 2011 року на суму 81637 грн.;
- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.6 підрозділу 2 розділу ХХ, ст.185, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1180660 грн., в т.ч. за січень 2011 року заниження на суму 134534 грн., за березень 2011 року заниження на суму 303902 грн., за травень 2011 року заниження на суму 424885 грн., за червень 2011 року заниження на суму 107380 грн., за липень 2011 року заниження на суму 105562 грн., за серпень 2011 року заниження на суму 180938 грн., за вересень 2011 року завищення на суму 10921 грн., за жовтень 2011 року завищення на суму 8238 грн., за грудень 2011 року завищення на суму 57382 грн., крім того встановлено заниження від’ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 220657 грн., в т.ч. за вересень 2011 року в сумі 57505 грн., за жовтень 2011 року в сумі 49267 грн., за грудень 2012 року в сумі 220657 грн.;
- ст.ст. 3, 5 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті”, в результаті не перерахування в червні 2011 року позитивної курсової різниці, яка виникла внаслідок здійснення операції купівлі-продажу іноземної валюти до Державного бюджету в сумі 38961,43 грн.;
- п.286.2 ст. 286, п.288.1 ст.288, п.289.1 ст.289   Податкового кодексу України, в результаті заниження орендної плати за землю за період з 02.09.2011 по 31.12.2011 на загальну суму 72766,85 грн., в т.ч. за вересень 2011 року на загальну суму 17733,13 грн., за жовтень 2011 року на суму 18344,61 грн., за листопад 2011 року на суму 18344,61 грн., за грудень 2011 року на суму 18344, 50 грн. (т.1, а.с.18-72).
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 25.06.2012 були винесені податкові повідомлення-рішення:
- № 0000042201 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 38961,43 грн.;
- № 0000152210 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2026274,00 грн. (в т.ч. за основним платежем – 2026273,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 грн.);
- № 0000032201 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 90958,56 (в т.ч. за основним платежем – 72766,85 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями  – 18191,71 грн.);
- № 0000142210 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем ПДВ у розмірі 2476852,00 грн. (в т.ч. за основним платежем – 1257201,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями  – 1219651,00 грн.) (т.1, а.с.73-77).
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування повідомлень-рішень № 0000042201, № 0000032201, № 0000142210 – в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 2470829,50 грн., та з висновком суду апеляційної інстанції про скасування повідомлення-рішення № 0000152210 – в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 2012416,00 грн., враховуючи наступне.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000032201 від 25.06.2012 про збільшення позивачу податкового зобов’язання з орендної плати за землю на 72766,85 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 18191,71 грн., слід зазначити наступне.
Підставою для винесення даного рішення слугувало твердження відповідача про те, що оскільки рішенням № 38 від 12.08.2011 ХІ сесії VІ скликання Зміївської міської ради затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Зміїв Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області, тобто, з 02.09.2011 року (з моменту оприлюднення рішення № 38) було збільшено нормативну грошову оцінку земельних ділянок у м. Зміїв, позивач повинен був подати нову декларацію з орендної плати за земельні ділянки з виправленням показників за 2011 рік, однак, така декларація позивачем не подавалась.
З матеріалів справи вбачається, що між Зміївською міською радою (орендодавець) та позивачем (орендар) 02.06.2008 та 08.10.2009 було укладено договори оренди земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Зміїв, вул. Харківська, 88, площею 0,9243 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки – 550697,94 грн. (т.1, а.с. 169-171); м. Зміїв, вул. Фабрична, 11, площею 0,0065 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки – 3095,65 грн. (а.с.181-183); м. Зміїв, вул. Фабрична, 11, площею 7,1564 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки – 3439365,84 грн. (т.1, а.с.163-167); м. Зміїв, вул. Північна, 2-Б, площею 0,0073 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки – 3318,58 грн. (т.1, 175-177).
Згідно положень п.7 договорів, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, вказаними пунктами визначено фіксовані суми орендної плати по кожній земельній ділянки на рік.
Пунктом 10 договорів визначено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.288.4. ст.288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Частиною 2 статті 21 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
У відповідності до ч.1 ст.30 Закону України “Про оренду землі”, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
За змістом п.288.4 ст.288 Податкового кодексу України, обов’язок подання нової податкової декларації протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, виникає у платника земельного податку лише за нововідведені земельні ділянки, за новоукладеними договорами оренди або у разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю.
Як було вірно встановлено судами, оскільки зміни до договорів оренди земельних ділянок, укладених між позивачем та Зміївською міською радою, не вносились, не відбулося і змін   об’єкта та/або бази оподаткування земельним податком, а відтак, підстави для подання нової декларації до моменту внесення таких змін – відсутні.
Доводи відповідача про наявність у позивача обов’язку подати нову податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки з виправленням показників за 2011 рік, судами попередніх інстанцій правомірно відхилені, оскільки відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України, розмір земельного податку обчислюється щорічно станом на 1 січня, а декларація із земельного податку подається відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки раз на рік – не пізніше 20 лютого поточного року. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.
Підставою для нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 38961,43 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000042201, став висновок відповідача про порушення позивачем ст.ст. 3, 5 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті”, оскільки ним не перераховано до Державного бюджету в червні 2011 року позитивної курсової різниці в сумі 38961,43 грн., яка виникла внаслідок здійснення операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Однак, як було вірно встановлено судами, ані нормами Закону України “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, ані нормами Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, не встановлено відповідальності підприємства-резидента за порушення у вигляді неперерахування суб’єктом ринку (банком) до бюджету курсової різниці від продажу іноземної валюти.
Частиною 1 статі 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що стягнення пені є наслідком порушення резидентами строків, визначених статтями 1 і 2 цього Закону, якими передбачено  терміни розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, а не терміни продажу валюти або переведення позитивної курсової різниці до Державного бюджету.
Тобто, пеня, передбачена ч.1 ст.4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, не застосовується за порушення строків, встановлених ст.ст.3, 5 даного Закону.
Слід зазначити, що методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 за № 515/4736 (далі – Положення (стандарт) 21).
Пунктом 4 Положення (стандарту) 21 передбачено, що курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Згідно з пунктом 8 Положення (стандарту) 21, визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу.
Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).
Як встановлено судами, грошові кошти, які були повернуті підприємству від підприємства-нерезидента за контрактом (у розмірі курсової різниці) були оприбутковані по бухгалтерському обліку підприємства у складі інших операційних доходів (витрат) та включені до декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року, що відповідає наведеним вище приписам Положення (стандарту) 21, а також підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України.
Таким чином, беручи до уваги, що позивач не є банківською установою, а відтак, не обтяжений обов’язком перерахування до бюджету позитивної курсової різниці від продажу іноземної валюти, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 38961,43 грн.
Однією з підстав для збільшення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення № 0000152210, та з податку на додану вартість згідно повідомлення-рішення № 0000142210 є висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентами-постачальниками ТОВ “Побутелектротехніка” за січень   2011 року, ТОВ «Ерітаж» за лютий-березень 2011 року, ТОВ «Толден» за грудень 2011 року та ТОВ «Віктрейд» за податковими накладними, виписаними у липні 2010 року на суму 84784,00 грн., безтоварність господарських операцій згідно даних правочинів.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.
Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198  Податкового кодексу України.
Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем з вказаними вище контрагентами, а саме: з поставки позивачу макулатури від ТОВ «Побутелектротехніка», відходів картону, паперу та тетропаку – у ТОВ «Ерітаж» та ТОВ «Віктрейд», хімічної продукції (клею, барвника для паперу) – у ТОВ «Толден», повністю підтверджується належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, прибутковими ордерами, технічними паспортами, подорожніми листами), а зазначені товари, з урахуванням характеру діяльності позивача, придбавались з метою використання у власній господарській діяльності з виготовлення паперу.
На момент видачі податкових накладних, позивач та його контрагенти були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, а отже, мали право складення податкових накладних.
Слід зазначити, що ненадання позивачем до перевірки журналу виписаних довіреностей на отримання ТМЦ від ТОВ «Побутелектротехніка», ТОВ «Ерітаж» та ТОВ «Толден», не свідчить про безтоварність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, оскільки у подорожніх листах вантажного автомобіля, які виписувались на кожну поставку товару, зазначено, зокрема, прізвище та ініціали водіїв, якими одержувались відповідні ТМЦ.
Посилання відповідача в акті перевірки на відсутність трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у контрагентів-постачальників, не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; натомість, як вбачається зі змісту акта перевірки позивача від 11.06.2012, загальна чисельність працюючих на ТОВ «Побутелектротехніка» згідно бази даних ДПІ у Київському районі м. Харкова, складає 12 осіб, у додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток за 2010 рік визначено основні фонди за групою 2; чисельність працюючих на ТОВ «Ерітаж» станом на 1 квартал 2011 р. складає 10 осіб.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ “Побутелектротехніка”, ТОВ «Ерітаж», ТОВ «Толден», ТОВ «Віктрейд», судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними  чи неукладення вказаних  правочинів. Також, відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених позивачем з даними підприємствами, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутність зв’язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦКУ.
Крім того, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Також, підставою для прийняття повідомлення-рішення № 0000142210 є висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.6 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України в частині здійснення поставки паперу підприємству ТОВ “Компанія “Лотос” на загальну суму 13885455,80 грн. без нарахування ПДВ. Такого висновку відповідач дійшов, посилаючись на неправомірне користування податковою пільгою у зв’язку з відсутністю у ТОВ “Компанія “Лотос” статусу суб’єкта видавничої діяльності, а також, недотримання мети реалізації паперу на адресу ТОВ “Компанія “Лотос” – не для виготовлення книжкової продукції, в результаті чого було занижено ПДВ в сумі 2777090,00 грн.
Відповідно до п.6 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з виконання робіт та постачання послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачами книжкової продукції, виробленої в Україні, операції з виробництва та/або постачання паперу і картону, вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, а також операції з постачання книжкової продукції, виробленої в Україні, крім реклами, послуг з розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видань рекламного та еротичного характеру.
Згідно свідоцтва Державного комітету телебачення та радіомовлення України серії ДК № 4302 від 11.04.2012 (т.10, а.с.139), позивача внесено як суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції.
Як було вірно встановлено судами та підтверджується матеріалами справами, папір офсетний, що був реалізований на адресу ТОВ “Компанія “Лотос”, був вироблений позивачем саме для вироблення книжкової продукції, про що свідчить, зокрема, наявні в матеріалах справи: копія договору про закупівлю товару за державні кошти № 31/05-1 від 31.05.2011 (т.2, а.с.85-86), повідомлення ТОВ «Компанія Лотос» №677 від 29.12.2011 про використання паперу офсетного, отриманого від позивача по договору № 187 від 20.04.2011, ПАТ «Укрполіграфпостач» корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» згідно договору № 31/05-1 від 31.05.2011, з посиланням на номери та дати накладних (т.2, а.с.87).
За наведених обставин, вірним є висновок судів щодо правомірності використання позивачем податкової пільги з ПДВ при оподаткуванні операцій з поставки товару на адресу ТОВ «Компанія Лотос».
Підставою для висновку про порушення позивачем пп.138.10.1 п.138.10 ст.138 ПК України слугувало твердження податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу загальновиробничих витрат (списання до витрат на обслуговування виробничого процесу) вартості обладнання, яке не встановлене (реалізоване), на загальну суму 99466,00 грн., у зв’язку із чим занижено податок на прибуток на суму 22877,00 грн.
При цьому, як вірно зазначено судами, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011, підпункт 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 виключено, у зв’язку з чим, посилання в акті перевірки на порушення позивачем норм пп.138.10.1 п.138.10. ст.138 ПК України до правовідносин, які виникли у 3 кварталі 2011 року, є безпідставним.
Щодо висновку відповідача про завищення позивачем собівартості наданих ТОВ «АСС»  послуг по переробці макулатури та виробництву паперу із давальницької сировини на суму 521456,00 грн., у зв’язку із непідтвердженням понесених витрат первинними документами, чим було порушено п.138.2. ст.138 ПК України, колегією суддів враховується наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до перевірки було надано калькуляцію фактичної собівартості однієї тони паперу з давальницької сировини, що підтверджується даними перевірки (стор. 39 акта перевірки від 11.06.2012). Усі складові собівартості підтверджуються відповідними первинними документами (зокрема, зазначалось про акти наданих послуг про постачання газу, електроенергії) (т.2, а.с.99-109).
Відповідно до п.44.1. ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2. ст.44 ПК).
Судами враховано, що відповідачем було проведено співставлення даних калькуляції фактичної собівартості однієї тони паперу з давальницької сировини з відомостями рахунку 23 “Виробництво”. Однак, згідно облікової політики позивача на вказаному бухгалтерському рахунку міститься скорочена собівартість, згідно якої на об’єкт калькулювання відносяться лише ті витрати, які при вибраному підході розглядаються як такі, що безпосередньо зв’язані з даним об’єктом. Тобто, облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні ж витрати не розподіляються між об’єктами калькулювання, а прямо відносяться позивачем на результати господарської діяльності (рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”).
Однак, зазначена обставина не була врахована відповідачем при проведенні перевірки, що призвело до безпідставного зменшення собівартості послуг по переробці макулатури та виробленню паперу на суму постійних витрат, а відтак, суди дійшли вірного висновку, що збільшення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток є неправомірним.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про скасування повідомлення-рішення № 0000152210 лише в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 2012416,00 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази коригування позивачем при розрахунку собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів по рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року нарахованої заробітної плати, внесків на соціальні заходи, амортизаційних відрахувань, які ввійшли до собівартості нереалізованої готової продукції станом на 01.04.2011 в розмірі 60252,00 грн., а тому, висновок про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 13858,00 грн. є правомірним.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом  апеляційної інстанції належним чином з’ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.
Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Здійснити заміну Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на її правонаступника – Державну податкову інспекцію у Зміївському районі ГУ Міндоходів у Харківській області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі ГУ Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала Вищого адміністративного суду України “Щодо перерахування до Державного бюджету позитивної курсової різниці” від 14.10.2013 р. у справі № 2а-8669/12/2070

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>