Ухвала Вищого адміністративного суду України “Про визнання податкової накладної недійсною через помилку в індивідуальному податковому номері” від 28.08.2012 р. у справі № 2а-24312/09/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 28 серпня 2012 року № К-28505/10
м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 у справі № 2а-24312/09/1270
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Дорстрой”
до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення – рішення від 15.07.2009 № 0000162301/3 в частині визначення Державною податковою інспекцією податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 47 245,50 грн. за наслідками планової виїзної перевірки та неодноразового адміністративного оскарження.
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач мав всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що підставою для висновків фахівців податкового органу, викладених у акті перевірки від 04.02.2009, про заниження податкового зобов’язання з ПДВ були неналежно оформлені податкові накладні (у податкових накладних, оформлених у печатному форматі, вручну виправлені індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ – покупця (позивача)), на підставі яких Товариством було сформовано податковий кредит за відповідні податкові періоди.
Судами попередніх інстанцій також було досліджено усі первинні документи (договір, акти звіряння взаємних розрахунків, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, платіжні документи), встановлено статус постачальника товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту.
Як визначено пп. 7.5.1, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (втратив чинність з 01.01.2011) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Тобто, підставою для відповідальності платника податку є відсутність підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.
Виходячи з норм пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.
Отже, суди дійшли вірного висновку, що недоліки в заповненні податкової накладної контрагентом позивача при визначенні індивідуального податкового номеру покупця, не робить таку накладну недійсною та не свідчить про її неналежність та недопустимість як доказу. Спірна накладна не перешкоджає ідентифікації контрагента підприємства та встановленню достовірності фактичного здійснення господарської операції, сплати ПДВ у складі ціни товару, а недотримання в даному випадку позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для висновку про неправомірність включення сплачених позивачем сум ПДВ до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції.
При цьому, як встановлено судами, що до початку перевірки позивачем було вжито заходи щодо усунення помилки в податкових накладних -позивач звертався до контрагента з письмовим зверненням про надання податкових накладних з вірно заповненими реквізитами (а.с. 52).
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 у справі № 2а-24312/09/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала Вищого адміністративного суду України “Про визнання податкової накладної недійсною через помилку в індивідуальному податковому номері” від 28.08.2012 р. у справі № 2а-24312/09/1270

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>