ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 16 квітня 2014 року К/800/28361/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. – головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
за участю секретаря Сватко А.О.
та представників сторін:
позивача – Плішка В.Д.,
відповідача – Ткачука Т.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Моноліт” (далі – Товариство)
на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013
у справі № 2а-9771/12/2670
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі – ДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 0000092201.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, у позові відмовлено з посиланням на фіктивність господарських операцій з поставки товару позивачеві в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кайман-Трейд» (далі – ТОВ «Кайман-Трейд»).
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та задовольнити позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Кайман-Трейд» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, оформлену актом від 17.02.2012 № 1404/22-01/25284783.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2 804 586 грн. із застосуванням 1 402 293 грн. штрафних санкцій.
Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання товару у названого контрагента з огляду на їх фіктивний характер.
Так, за твердженням ДПІ, правовідносини між цими суб’єктами господарювання опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов’язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника. При цьому документальне обґрунтування права на податковий кредит покладається на платника.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред’являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов’язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Суди обох попередніх інстанцій, дослідивши представлені учасниками спору докази та оцінивши їх в сукупності на підставі статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли висновку про те, що правовідносини позивача та ТОВ «Кайман-Трейд» на підставі договору поставки від 23.06.2011 № 23/06/11 не опосередковувалися реальним рухом активів.
При цьому відсутність реальної підприємницької діяльності у правовідносинах Товариства з названим контрагентом було встановлено судами на підставі сукупності таких обставин: директор цього постачальника Буценко Є.О. у період спірних правовідносин перебував закордоном та не перетинав державного кордону України, що свідчить про неможливість підписання ним первинних документів від імені ТОВ «Кайман-Трейд»; названий контрагент не задекларував відповідну суму податкових зобов’язань за розглядуваними операціями; позивачем не подано необхідних документів на підтвердження існування активу, його руху в процесі виконання поставок (доказів його транспортування, приймання уповноваженою особою тощо), його оплати, подальшого використання у господарській діяльності Товариства.
Наведені обставини у сукупності та взаємозв’язку підтверджують правильність висновку судів про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах (податкових накладних, видаткових накладних), на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок – про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.
Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).
З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позову Товариства.
Доводи заявника касаційної скарги спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та оцінених доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а відтак підлягають відхиленню.
У зв’язку з цим Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Моноліт” залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 у справі № 2а-9771/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала Вищого адміністративного суду України “Про незаконне включення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання товару у контрагента з огляду на їх фіктивний характер” від 16.04.2014 р. у справі № 2а-9771/12/2670