Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду “Щодо ненадання підприємцем – платником єдиного податку первинних документів для перевірки” від 06.03.2014 р. у справі № 2а-13671/09/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
від 06 березня 2014 року Справа: № 2а-13671/09/2670
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді                                  Земляної Г.В.
суддів                                                              Горбань Н.І.,
          Межевича М.В.
за участю секретаря                                 Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року
у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (із врахуванням зменшення позовних вимог від 22.01.2010 р. (вх. № 03-12/285) та ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2010 р. про закриття провадження в частині позовних вимог), в якому просив суд: визнати нечинними податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.10.2009 р. № 0001291704/0, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.10.2009 р. № 0001301704/0, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.10.2009 р. № 0001311704/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001291704/0 від 27 жовтня 2009 року та рішення № 0001301704/0 від 27 жовтня 2009 року, № 0001311704/0 від 27 жовтня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року змінити в частині задоволення позовних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, з тих підстав, що судам слід витребувати у позивача документи, що підтверджують походження товарів, придбаних на реалізацію, зокрема, які б або підтвердили показання свідків щодо торгівлі позивачем в охоплений перевіркою період саме сувенірною продукцією, або ж позицію податкового органу щодо реалізації ФОП ОСОБА_2 антикваріату.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001291704/0 від 27.10.2009 р., № 0001301704/0 від 27.10.2009 р., № 0001311704/0 від 27.10.2009 р.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що звернулись в судове засідання. перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 зареєстрований в Печерській районній державній адміністрації м. Києва 16.03.2000 р., про що отримав Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.
Основними видами діяльності Позивача, відповідно до Витягу ЄДРПОУ значаться: роздрібна торгівля, яка здійснюється фірмами посилкової торгівлі, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г, роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, роздрібна торгівля поза магазинами, н.в.і.г., інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах.
З 22.09.2009 р. по 28.09.2009 р., на підставі направлення на перевірку № 260/17-424 від 22.09.2009 р., виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва та наказу № 206 від 22.09.2009 р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2
За результатами проведеної перевірки, 29.09.2009 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було складено Акт № 49/1704-2320801137 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р.» (надалі – Акт № 49), в якому зазначено про встановлені Відповідачем порушення ст. 13 р. 4 Декрету № 13-92, п. 3.1 ст. 3 Закону № 98, п. 1 ст. 3 Закону № 265.
27.10.2009 р., на підставі Акту № 49, Відповідачем було винесено: податкове повідомлення-рішення № 0001291704/0, яким, за порушення ст. 13 р. 4 Декрету № 13-92 та пп. 17.1.5 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, Позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб за основним зобов’язанням у розмірі 26 839,57 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001301704/0, яким, за п. 3.1 ст. 3 Закону № 98, до Позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15 360,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001311704/0, яким, за порушення п. 1 ст. 3 Закону № 265, до Позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 192 870,00 грн.
Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач безпідставно виніс оскаржуване податкові повідомлення-рішення, так як відповідачем не доведено, що позивач реалізовував антикваріат, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в 2005 р. – 2008 р. Позивач був зареєстрований платником єдиного податку, про що видано Свідоцтва про сплату єдиного податку (серія НОМЕР_2 від 01.01.2005 р., серія НОМЕР_3 від 07.12.2006 р., серія НОМЕР_4 від 17.12.2007 р., серія НОМЕР_5 від 04.12.2008 р.), та в яких вказано, що основними видами діяльності Позивача є роздрібна торгівля та комісійна торгівля.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв їх до уваги, так як дані Свідоцтва про сплату єдиного податку не скасовувались ДПІ У Печерському районі м. Києва та не визнавались не дійсними.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що Позивачем здійснювалась (в період який перевірявся) роздрібна торгівля антикваріатом за адресою АДРЕСА_1, без переходу на загальну систему оподаткування, придбання відповідного торгового патенту та використання реєстраторів розрахункових операцій.
У зв’язку з чим, Відповідач дійшов висновок про порушення Позивачем положень ст. 13 р. 4 Декрету № 13-92, п. 3.1 ст. 3 Закону № 98, п. 1 ст. 3 Закону № 265.
Однак, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи Відповідача, про здійснення Позивачем торгівлі антикваріатом, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції, в судовому засіданні, був допитаний в якості свідка ОСОБА_3, та судом першої інстанції з його пояснень встановлено, що Позивач орендує частину нежитлового приміщення в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_1), яке є власністю свідка.
Свідок повідомив в засіданні, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 знаходиться в приватній власності ОСОБА_3 Назва магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» придумана власником даного приміщення. ОСОБА_3 збирає антикварні речі та вони являються його приватною власністю та виставлені в магазині не для реалізації, а як експозиція. ОСОБА_3 здає в оренду частину даного приміщення Позивачу для здійснення господарської діяльності.
Водночас, свідок вказав, що ФОП ОСОБА_2 дійсно здійснював реалізацію продукції в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» однак вона є сувенірною (копії картин, перекуплені в інших магазинах репродукції відомих ікон, видавнича продукція, поліграфія тощо), яка жодної історичної цінності не має.
Крім того, судом першої інстанції досліджено довідниково-інформаційний журнал «АртІнформ» за грудень 2008 р.; документів, які підтверджують походження товарів, придбаних на реалізацію, зокрема, які б або підтвердили показання свідків щодо торгівлі позивачем в охоплений перевіркою період саме сувенірною продукцією, або ж позицію податкового органу щодо реалізації ФОП ОСОБА_2 антикваріату. Що стосується буклету про продаж антикварного амулету, то з наданих в суді апеляційної інстанції документів вбачається, що вказаний амулет належить ОСОБА_3
Разом з тим, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції був допитаний в якості свідка ОСОБА_4 (ревізор-інспектор), що проводив перевірку Позивача, з пояснень якого судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
Зокрема, свідок пояснив, що в матеріалах особової справи Позивача містилась інформація, що позивач займається продажем антикваріату. Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи Відповідача, так як з наявної в матеріалах справи особової справи Позивача вбачається, що вказана Відповідачем заява відсутня.
Крім того, свідок ОСОБА_4 пояснив, що висновок про те, що позивач займається продажем антикваріату зроблений ним з назви магазину, де здійснює свою підприємницьку діяльність Позивача, однак, вказаний довод необґрунтований та такий, що не може бути прийнятий судом до уваги.
Разом з тим, ревізор-інспектор пояснив, що продукцію, яку продавав позивач, він оцінює як антикваріат, однак вона не оцінювалась спеціалістами, а сам ревізор-інспектор не має відповідної освіти для того, щоб зробити висновок чи являється речі антикваріатом.
Також, ревізор-інспектор надав пояснення, що продукція не вилучалась та на експертизу не віддавалась.
Отже, з пояснень ОСОБА_4, колегія суддів встановила, що його доводи про те, що позивач здійснює торгівлю антикваріатом ґрунтуються виключно на його здогадках та його особистій оцінці.
Таким чином, Відповідач в порушення ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не надав доказів тих обставин, що позивач здійснював продаж антикваріату, а вказані ним обставини не підтверджені матеріалами справи.
В той же час, судом першої інстанції встановлено, що Позивачем надано документи, що спростовують висновок Відповідача про здійснення ФОП ОСОБА_2 роздрібної торгівлі антикваріатом, зокрема: Витягу із ЄДРПОУ серія АА № 104565; Свідоцтва про сплату єдиного податку (серія НОМЕР_2 від 01.01.2005 р., серія НОМЕР_3 від 07.12.2006 р., серія НОМЕР_4 від 17.12.2007 р., серія НОМЕР_5 від 04.12.2008 р.); звіти суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи – платника єдиного податку за 2006 р. – 2 кв. 2009 р., що подавались Позивачем до ДПІ у Печерському районі м. Києва.
Крім того, судом апеляційної інстанції в судовому засідання досліджено книгу доходів і витрат за 2007 рік, 2008 рік та за І та ІІ квартали 2009 року, з якої не вбачається про торгівлю позивачем антикваріатом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Окружним адміністративним судом м. Києва, під час розгляду у 2010 році були допитані у якості свідків продавці магазину які працювали у відповідний період продавцями у магазині позивача за адресою АДРЕСА_1, з пояснень яких вбачається, що здійснювали торгівлю не антикваріатом, а сувенірною продукцією.
Натомість, Відповідачем не надано жодних доказів, що саме Позивачу (а не Орендодавцю) належать товари (картини, статуетки, посуд тощо) які розміщені в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також не надано жодних доказів, які посвідчують, що Позивача здійснював реалізацію саме антикварної продукції, а не сувенірної продукції.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу, що в Довідці № 17/424 щодо здійснення контролю за додержанням порядку готівкових розрахунків за товари (послуги) суб’єктами підприємницької діяльності, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, торгових патентів та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню від 28.08.2009 р., складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва вказано, що в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» (в АДРЕСА_1) здійснюється торгівля картинами, статуетками, посудом, та зафіксовано, що Позивач орендує частину приміщення магазину у ОСОБА_3 Проте, в даній довідці працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва не визначено, кому саме належать товари (картини, статуетки, посуд тощо) які розміщені в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Позивачу чи орендодавцю), а також не надано жодних доказів, які посвідчують, що розміщені товари реалізуються та є антикварною продукцією.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання Відповідача про здійснення ФОП ОСОБА_2 роздрібної торгівлі антикваріатом в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_1), оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази такої реалізації товару.
Разом з тим, від сторін було витребувано додаткову інформацію щодо походження товарів, які реалізовувались Позивачем.
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що первинні документи Позивач не зберігав, так-як це не передбачено чинним законодавством.
Так, в п. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р. (надалі – Указ № 727) передбачено, що суб’єкт малого підприємництва – юридична особа зобов’язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги посилання Позивача, що Положення Указу № 727, що не заперечується представником Відповідача, не покладають обов’язку на Позивача зберігати первинні документи (квитанції, договори, акти купівлі-продажу тощо) щодо придбаного товару. При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначає, що з пояснень Відповідача вбачається, що жодних зауважень щодо порядку ведення Позивачем Книги обліку доходів та витрат, та Касової книги не висловлювалось.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до посилання Відповідача про необхідність Позивачу оплачувати та отримувати патент, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законові України щодо оподаткування виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату» положення нормативно-правових актів щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюються на осіб, які здійснюють діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату.
При цьому, в ч. 1, ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону № 98 передбачено, що патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. Під пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину.
Проте, в судовому засіданні не було підтверджено посилання Відповідача, факту продажу Позивачем антикваріату.
Натомість, в п.6 Указу № 727 передбачено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати за патенти згідно із Законом № 98.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що Відповідач помилково дійшов висновку про необхідність Позивачу отримувати патент (в зв’язку із реалізацією антикварної продукції), та як наслідок безпідставно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001301704/0 від 27.10.2009 р.
Водночас, за змістом п. 6 Указу № 727 суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, має право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.
Крім того, судом не встановлено порушень ФОП ОСОБА_2 встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності протягом календарного року.
Так, відповідно до ст. 13 р. 4 Декрету № 13-92 визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об’єкти оподаткування у р. II та р. III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Однак, спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає порядок ведення податкового обліку суб’єктами малого підприємництва, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, є Указ № 727.
Водночас, положеннями Указу № 727, що не заперечується представниками Відповідача, не передбачено обов’язок суб’єкта малого підприємництва, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, під час здійснення запису в Книгу обліку доходів і витрат зберігати первинну документацію.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач безпідставно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001291704/0 від 27.10.2009 р.
Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виконав вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України щодо витребування документів як у позивача так і у відповідача для офіційного з’ясування всіх обставин у справі.
З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно до чинного законодавства України, будь-які сумніви, які виникають при розгляді справи, мають бути використані на корить суб’єкта підприємницької діяльності.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 – 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 11 березня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду “Щодо ненадання підприємцем – платником єдиного податку первинних документів для перевірки” від 06.03.2014 р. у справі № 2а-13671/09/2670

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>