Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 р. у справі № 2а-14279/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-14279/12/2670
Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.
Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
УХВАЛА
Іменем України
04 червня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді – Пилипенко О.Є.
суддів – Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі – Грабовській Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень – рішень від 14.12.2011 року № 0002131740, № 0002121740, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2012 року позивач – ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень – рішень від 14.12.2011 року № 0002131740, № 0002121740, в якому просив скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 14.12.2011 року № 0002131740 та № 0002121740 у повному обсязі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року та прийняти нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони та їх представники не з’явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні – не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року – без змін, з таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», право перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності мають фізичні особи – підприємці, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. гривень, разом з тим, фактичний обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), який на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 склав 587 078,00 грн., у зв’язку з чим, відповідачем правомірно донараховано ФОП ОСОБА_2 податок з доходів фізичних осіб в розмірі 48 100,84 грн., та податок на додану вартість у розмірі 72 848,75 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в суді першої інстанції, у період з 11.11.2011 року по 17.11.2011 року на підставі наказу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 3205 від 04 листопада 2011 року було проведено документальну позапланову перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт № 121/1740/НОМЕР_3 від 24.11.2011 року (далі – Акт перевірки).
Актом перевірки встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_2 за 2010 рік задекларував 494 681,00 грн. валового доходу, від надання поліграфічних послуг в той час як його фактичний валовий дохід, що надійшов на розрахунковий рахунок підприємця від надання поліграфічних послуг, склав 587 078,00 грн.
У такий спосіб, за висновком податкового органу, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування у 2010 році, СПД – фізична особа ОСОБА_2 перевищив встановлений ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 дозволений обсяг 500 тис. грн. річної виручки від реалізації продукції, не задекларувавши валові доходи в розмірі 87 078,00 грн., які підлягають оподаткуванню за загальними правилами оподаткування.
У зв’язку з тим, що суб’єкт підприємницької діяльності перевищив дозволений протягом року обсяг виручки від реалізації продукції, СПД – фізична особа ОСОБА_2 не мав права протягом 2011 року здійснювати підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а його доходи підлягали оподаткуванню за загальними правилами оподаткування, встановленими Податковим кодексом України.
Відтак, отриманий позивачем за 9 місяців 2011 року дохід у розмірі 340 485,00 грн. також підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Крім того, за висновком податкового органу, позивач повинен був зареєструватися з 01.01.2011 року платником податку на додану вартість згідно з п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України.
За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про необхідність донарахування ФОП ОСОБА_2 податку з доходів фізичних осіб, отриманого ним у 2010 та 2011 роках, у розмірі 48 100,84 грн. та податку на додану вартість у розмірі 68 097,00 грн.
14 грудня 2011 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, на підставі вказаного Акту перевірки, було прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0002131740, яким позивачу за порушення підпунктів 16.3.3, 16.3.6 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 та підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на 48 100,84 грн.;
- № 0002121740, яким позивачу за порушення пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на 72 848,75 грн., в тому числі 68 097,00 грн. за основним платежем та 4 751,75 грн. за штрафними санкціями.
Не погодившись з висновками Акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями № 0002131740, № 0002121740 від 14.12.2011 року позивач їх в адміністративному порядку. За наслідками оскарження, скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін.
Обговорюючи правомірність позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст.. 11 Закону України від 19.10.2000 р. № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» визначено, що для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності. Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва.
Водночас, згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (який підлягав застосуванню до спірних правовідносин) оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством, зокрема, є Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб’єктів малого підприємництва.
Положеннями статті 1 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Отже, реалізація права суб’єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом вимог.
При цьому, єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500000,00 гривень.
Водночас, порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб’єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Згідно з положенням пункту 4 статті 1 Указу N 727/98 під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-34а12 (номер рішення в ЄДРСР -22204829), в контексті положень ст. 1 Указу застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва. Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому
а правилами, встановленими статтями 5 та 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-911во10 (номер рішення в ЄДРСР 22204844), зазначене слід тлумачити так, що суб’єкт господарювання, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує встановлений Указом № 727/98 розмір виручки, а саме 500 000,00 грн., повинен перейти на загальну систему оподаткування, оскільки перебування на спрощеній системі оподаткування залежить від обсягів виручки.
Наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах та оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Недотримання цих вимог тягне за собою встановлену законом відповідальність.
При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.
А тому оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Окрім зазначеного, порушення особою умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності має наслідком реєстрацію платником податку на додану вартість при настанні обставин, передбачених п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997 р.
Так, відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727 суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, крім іншого, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва).
У відповідності до п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997р., із змінами і доповненнями, (далі – Закон 168/97) особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку (зокрема, ПДВ) у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Згідно з пунктом 9.3 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов’язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
Аналогічні приписи містить також Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Так, згідно п. 181.1 ст. 181 ПК України, . У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Відповідно до п. 183.10 ст. 13 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) у 2010 та 2011 роках знаходився на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та був зареєстрований платником єдиного податку.
Відповідно до поданих СПД – фізичною особою ОСОБА_2 звітів суб’єкта малого підприємництва – платника єдиного податку за І, ІІ, ІІІ та ІV квартали 2010 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за відповідні звітні квартали наростаючим підсумком з початку дії Свідоцтва про сплату єдиного податку в 2010 календарному році склав 494 681,00 грн. (а.с. 64-67).
Однак, як встановлено Актом перевірки, фактичний обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), який надійшов на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2, склав 587 078,00 грн., тобто перебуваючи на спрощеній системі оподаткування у 2010 році, позивач перевищив встановлений ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 дозволений обсяг 500 тис. грн. річної виручки від реалізації продукції, не задекларувавши валові доходи в розмірі 87 078,00 грн., які підлягають оподаткуванню за загальними правилами оподаткування.
Також за 9 місяців 2011 року позивачем отриманий дохід у розмірі 340 485,00 грн., який також, за висновком податкового органу, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що податковий орган безпідставно включив до загального обсягу виручки за 2010 рік 93 391,00 грн. помилково зараховані 05.10.2010 року від ТОВ «Спортленд Україна», які були повернуті відправнику 08.02.2011 року та 21.03.2011 року.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що 05 жовтня 2010 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 в установі банку було зараховано 37 391,00 грн. з призначенням платежу «за послуги післядрукарської обробки поліграфії, згідно рахунку-фактури № 011-10 від 04.10.2010 року, без ПДВ» та 55 000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги розробки макетів, згідно рахунку-фактури № 010-10 від 04.10.2010 року, без ПДВ», які надійшли від ТОВ «Спортленд Україна» (код ЄДРПОУ 33939193), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки (а.с. 193-203).
Листом вих. № 07102010 від 07.10.2010 року ТОВ «Спортленд Україна» звернулося до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 з проханням повернути помилково перераховані останньому на його розрахунковий рахунок 05.10.2010 року кошти в сумі 55 000,00 грн., які були перераховані згідно рахунку-фактури № 010-10 від 04.10.2010 року та кошти в сумі 37 391,00 грн., які були перераховані згідно рахунку-фактури № 011-10 від 04.10.2010 року (а.с. 208).
Позивачем в позові та в апеляційній скарзі було зазначено, що отримані від ТОВ «Спортленд Україна» грошові кошти не могли бути повернуті ним своєчасно, оскільки були витрачені ним на оплату послуг виконавців поліграфічних послуг, а також на придбання матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Спортленд Україна» кошти в сумі 55 000,00 грн. платіжним дорученнями № 150 від 08 лютого 2011 року, вказавши в призначенні платежу «повернення помилково відправленої оплати згідно рахунку-фактури № 010-10 від 04.10.2010 року за послуги розробки макетів для рекламної кампанії», а кошти в сумі 37 391,00 грн. – платіжним дорученнями № 164 від 21 березня 2011 року, вказавши в призначенні платежу «повернення помилково відправленої оплати згідно рахунку-фактури № 011-10 від 04.10.2010 року за послуги післядрукарської обробки поліграфії» (а.с. 170-171).
Порядок зарахування коштів на розрахунковий рахунок регулюється Законом України від 05.04.2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346) і Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі – Інструкція № 22).
Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 22 помилкове списання/зарахування коштів – списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача.
При цьому, відповідно до термінів, викладених у зазначеному пункті Інструкції № 22 неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі, а неналежним платником – особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.
Статтею 6 Указу Президента України від 16.03.1995 року № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» передбачено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п’ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. При виявленні фактів такого порушення з керівника підприємства і головного бухгалтера стягується до Державного бюджету України штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем не було дотримано передбаченого чинним законодавством про платіжну дисципліну п’ятиденного строку для повернення помилково зарахованих на його розрахунковий рахунок грошових коштів у безготівковій формі, незважаючи на те, що позивач був повідомлений з боку платника про необхідність повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів через два дні після їх зарахування. Позивачем було повернуто зараховані на його рахунок кошти лише зі спливом чотирьох місяців, у наступному податковому році.
З урахуванням вищезазначеного, позивач, повертаючи помилково, за його твердженням, зараховані на його розрахунковий рахунок грошові кошти, які надійшли йому понад дозволений обсяг у 500 тис. грн., у наступному календарному (податковому) році, через чотири місяці після їх отримання, мав усвідомлювати, що ним перевищено дозволений обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у поточному календарному (податковому) році та мав, у зв’язку з цим, вжити заходів щодо їх повернення у п’ятиденний строк з дня їх помилкового зарахування на його розрахунковий рахунок.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти були перераховані позивачу ТОВ «Спортленд Україна» на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур № 010-10, № 011-10 від 04.10.2010 року (а.с. 208) за послуги з розробки макетів для рекламної продукції та послуги з після друкарської обробки поліграфії.
З наведеного, судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про те,що дальша відмова ТОВ «Спортленд Україна» від замовлених послуг та прийняття такої відмови позивачем може бути розцінена судом як розірвання вже укладеного договору за згодою сторін в порядку статті 651 Цивільного кодексу України, що передбачало обов’язок позивача повернути отримані кошти, однак в момент сплати грошових коштів для цього існували відповідні правової підстави.
Тим більше, з пояснень позивача вбачається, що отримані грошові кошти були витрачені ним на оплату послуг виконавців та на придбання матеріалів, тобто фактично позивач розпорядився отриманими грошовими коштами на власний розсуд, використавши їх у власній підприємницькій діяльності.
Відтак, підстави вважати такі кошти помилково отриманими (перерахованими) у суду відсутні.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості висновку, викладеному відповідачем у Акті перевірки, про фактичне перевищення позивачем обсягу виручки від здійснення підприємницької діяльності протягом календарного року.
Оскільки відповідно до вимог пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, а в разі, якщо фізична особа отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб’єктами підприємницької діяльності, то податковий орган дійшов правильного висновку про необхідність донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб на понад дозволений обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) у 2010 році.
Правомірним є й висновок податкового органу про донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість у 2011 році, оскільки відповідно до ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв’язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року – без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Є. Пилипенко
Судді: Я.Б. Глущенко
             С.Б. Шелест
Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 р. у справі № 2а-14279/12/2670

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>