Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 29.05.2012 р. у справі № 2014/2-1335/11

РІШЕННЯ
іменем України
2014/2-1335/11
2/2014/270/2012
 
29.05.2012 р.
м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області
в складі: головуючого                                                        Пархоменко М.О.         
за участю секретаря                                            Онацької В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_2 про стягнення витрат на навчання,
встановив:
Позивач Харківський індустріально-педагогічний технікум (далі – ХІПТ) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення витрат на навчання, посилаючись на те, що ХІПТ є вищим навчальним закладом І ступеня акредитації. 02 серпня 2005 року наказом директора ХІПТ ОСОБА_2 було зараховано студентом першого курсу ХІПТ. 01 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем укладено угоду строком на три роки про підготовку фахівців з вищою освітою, відповідно до якої ОСОБА_2 проходив навчання за державним замовленням і прийняв на себе зобов’язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати три роки за місцем працевлаштування в державному секторі економіки. Наказом директора технікуму від 20 червня 2008 року ОСОБА_2 було присвоєно кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст» та наказом від 20 червня 2009 року ОСОБА_2 був відрахований зі складу студентів у зв’язку з закінченням навчання і здобуттям вищої освіти. Після випуску з технікуму ОСОБА_2 отримав направлення на працевлаштування в державному секторі економіки – Зміївський професійно-енергетичного ліцею. Однак, ОСОБА_2 до місця працевлаштування не прибув. Вартість на навчання ОСОБА_2 складається з виплаченої за період навчання стипендії, а також власне витрат на навчання, розмір яких відповідає вартості навчання за контрактом.
У зв’язку з вищевикладеним, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ХІПТ вартість навчання у розмірі 8186,87 гривень, перерахувавши їх до державного бюджету та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 188,20 гривень. 
У судове засідання представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, не з’явився, надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав, про що надав заперечення проти позову (а.с. 58-60).
У зв’язку з неявкою учасників судового засідання, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису. 
Вивчивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України,  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Виходячи з положень ст. ст. 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 02 серпня 2005 року було зараховано до ХІПТ на 2-й курс денного відділення технікуму за профілем спеціальності «Механізація сільського господарства» (а.с. 14-21).
Між позивачем та відповідачем по справі 01 вересня 2005 року укладено угоду про підготовку ОСОБА_2 з вищою освітою, де зазначено, що вищий навчальний заклад після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації зобов’язується забезпечити місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов’язаний відпрацювати не менше трьох років. ОСОБА_2, у свою чергу, зобов’язаний прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку (а.с. 23).
Директором технікуму видано направлення на ім’я ОСОБА_2 на роботу до Зміївського професійного енергетичного ліцею із зазначенням дати прибуття 01 серпня 2008 року (а.с. 25).
28 вересня 2011 року директор Зміївського професійного енергетичного ліцею повідомив директора ХІПТ про те, що ОСОБА_2 до початку навчального року не з’явився і до роботи не приступив (а.с. 27)
19 березня 2010 року контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності у ХІПТ за період з 01 січня 2008 року по 01 лютого 2010 рік, за результатами якої складено акт. З акту вбачається, що установлено порушення п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96 в частині не відшкодування повної вартості навчання шляхом стягнення зі студентів (а.с. 28-33).
За період навчання з 2005 по 2008 рік ОСОБА_2 одержував стипендію у розмірі 5336,87 гривень та витрачено кошти на навчання ОСОБА_2 за вказаний період 2850,00 гривень, а всього -8186,87 гривень (а.с. 34).
З наданих позивачем доказів не вбачається обов’язку ОСОБА_2 відшкодувати позивачу -ХІПТ, витрати на його навчання.
Так, в угоді (а.с. 23) зазначено, що ОСОБА_2 несе обов’язок по відшкодуванню вартості навчання, у встановленому порядкуперед державним бюджетом у разі його відмови їхати за призначенням
Згідно п.п. 1, 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників навчальних закладів» № 77/96 від 23 січня 1996 року, на який посилається позивач, встановлено, що вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК та місцевих бюджетів -за державним замовленням. У разі відмові працювати в державному секторі народного господарства, випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
До суду не надано доказів того, що ХІПТ є органом, який наділений правом розпорядження коштами державного бюджету та, як наслідок, у позивача відсутнє право вимоги щодо відшкодування таких видів витрат.
Таким чином, вимога, щодо відшкодування затрат на навчання може бути заявлена уповноваженою на те особою на користь державного бюджету, а не на користь позивача -ХІПТ.
Питання про заміну неналежного позивача за ініціативи суду чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено, тому суд розглядав справу в межах заявлених вимог, що відповідає положенням ст. 11 ЦПК України.
Крім того, позивачем не надано до суду доказів того, що ОСОБА_2 умисно відмовився їхати працювати за призначенням. Тобто, відсутня умова, при наявності якої виникає право вимоги про відшкодування витрат, понесених на навчання.
Далі, відповідно до ч. 2 ст. 53 Конституції України (далі -КУ), держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Відповідно до ст. 43 КУ, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов’язує держави не допускати примусової праці.
Згідно зі ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2021-ІІІ, держава зобов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як метод мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII,  випускники  вищих навчальних закладів, які здобули освіту за  кошти  державного або  місцевого  бюджетів,  направляються на роботу  і  зобов’язані  відпрацювати  за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (далі – Порядок).
Пункт 14 вказаного Порядку встановлює, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року  № 2984-III , основним завданням, що стоїть перед вищим навчальним закладом, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання чи відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у Законі і той факт, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування, у обов’язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників.
Таким чином, ст. 52 Закону України «Про освіту» та Порядок за своїм змістом суперечать Основному Закону України, міжнародній Конвенції «Про скасування примусової праці», ст.56 Закону України «Про вищу освіту». 
Рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги.
Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).
Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Крім того, на даний час відсутній механізм, який би зобов’язував випускників вищого навчального закладу, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, тому будь-які матеріальні претензії ХІПТ до ОСОБА_2 є неправомірними.
Таким чином, підстави, на які посилається позивач у позові в обґрунтування своїх вимог є надуманими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав у задоволенні позову ХІПТ.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 212-215  ЦПК України, ст.ст. 43, 53 Конституції України, Конвенцією Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову обов’язкову працю», Міжнародною Конвенцією «Про скасування примусової праці» № 105,  Законом України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII, Законом України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року  № 2984-III, Рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти, суд -
вирішив:
У задоволенні позову Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_2 про стягнення витрат на навчання, відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, з дня отримання копії рішення.
 
Головуючий:                       М.О. Пархоменко
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 29.05.2012 р. у справі № 2014/2-1335/11

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>