Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда “Про стягнення заборгованості за договором факторингу” від 01.04.2014 р. № 405/11367/13-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КІРОВОГРАДА
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Справа № 405/11367/13-ц
2/405/2163/13
від 01 квітня 2014 року
Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі
головуючого судді Плохотніченко Л.І.
при секретарі Прадіденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості:
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в Ленінський районний суд м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зазначивши, що 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанку» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступив Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками у зв’язку з чим гарантії надані Боржниками щодо заборгованостей стали дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору, а також до Фактора перейшли всі пов’язані з ними права, зокрема право грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій,штрафних санкцій та інших обов’язкових платежів.
Крім цього, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив Фактору – ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі Документації. Разом з правами вимоги до Фактора перейшли всі пов’язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов’язкових платежів.
Таким чином, внаслідок укладання вищевказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора – стягувача за договором № 030/08/.07/71-363 К від 30.08.2007 року, позичальником згідно якого є відповідач.
Відповідно до умов вказаного вище договору, відповідач отримав від ПАТ «Сведбанк» 54 500,00 доларів США, проте відповідачем умови договору не виконуються у зв’язку з чим за станом на 01.10.2013 року за відповідачем накопичилася заборгованість у сумі 1 131 002, 31 грн.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву, відповідно до якої просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, проти винесення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з`явився, проте був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.
З урахуванням вищевикладених обставин суд ухвалив розглядати справу заочно на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності,суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.138 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
В обґрунтування позовних вимог позивачем не надано суду оригіналів Кредитного договору, графіку погашення кредиту, заявки – анкети на отримання кредиту, вимоги на адресу відповідача від 02.10.2013 року, Договору Факторингу від 28.11.2012 року, Договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року, Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, Статуту ТОВ «Кредитні ініціативи» тощо. Частина наданих позивачем матеріалів є неповною.
Крім того, суд вважає, що позивачем не було надано належних документів, які б підтвердили перехід права вимоги до нових кредиторів, оскільки докази на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні, тобто у судовому засіданні факту переходу прав кредитора до позивача встановлено не було.
 Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
 Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Тобто, позивачем належних та допустимих в розумінні ст. 57-59 ЦПК України доказів, на підтвердження того, що відбувся перехід до Позивача прав кредитора та на яку суму, суду не надано.
Крім того в обґрунтування позовних вимог та з метою доказування прав кредитора позивачем не доведено повноту і достовірність договорів факторингу, тобто на підтвердження зазначених в позові обставин позивачем не надано оригінали кредитного договору та первинних бухгалтерських документів. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позичальник був повідомлений про зміну кредитора. Також не надано доказів, які б свідчили проте, що на виконання договору факторингу та ч. 1 ст. 1077 ЦК України клієнт передав у власність Фактору, а фактор – прийняв права вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Договір факторингу № 15 від 28.11.2012 р., укладений між АТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», та договір факторингу між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи», надані Позивачем суду у недостовірній копії, а саме не надано сторінку 12 по першому договору, та на сторінці 7 другого договору мається факт приховання відомостей по загальній сумі прав вимоги та ціни продажу шляхом приховування (замальовування) відомостей коректором.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
Відсутність у договорі вказаних умов є наслідком визнання судом такого договору неукладеним..
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з п. 2.3 Договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги.
Надані Позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору, оскільки Позивач не надав суду будь-які докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги у ТОВ «Кредитні ініціативи».
Крім того, позивачем не доведено обставини щодо акту прийому – передачі документації, який відповідно до п. 4.4 договору факторингу між АТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», та відповідно до п. 4.1 договору факторингу від 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» має містити підписи сторін та бути скріплені печаткою. Згідно з умовами зазначених вище факторингових договорів вказані документи є невід’ємною частиною договору, тому мають бути оформлені таким же чином, як і основний договір, тобто містити підписи та печатки обох сторін. ТОВ «Кредитні ініціативи» надана копія акту (додаток № 4) та витяг з реєстру заборгованостей боржників, які не можна вважати невід’ємною частиною договору, так як не містить підписів та печаток сторін по договору. Позивачем, як доказ не надано додатки до договору згідно п. 10.8 договору факторингу від 28.11.2012 р. з ТОВ «Кредитні ініціативи».
Як вбачається з копії договору факторингу між АТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» договір взагалі не містить печатки АТ «Сведбанк».
Частиною ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналогічні приписи містяться і в частині 1 ст. 181 ГКУ, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, – письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно п.2.6. договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року наступне відступлення Фактором Прав вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання Фактором від Банку попереднього дозволу Спостережної ради Банку. З дня отримання Банком запиту Фактора щодо зазначеного дозволу, Банк надає попередній дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом трьох місяців, при цьому Банком приймається до уваги наступне: наявність у особи, що має намір придбати Право Вимоги необхідних обов’язкових дозволів згідно вимог чинного законодавства України (п. 2.6.2.).
Суд вважає, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів – суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників – суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподіл у відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб’єктами господарювання.
Відповідно до позовних вимог, позивач обґрунтовує вимоги кредитним договором, стороною якого є фізична особа, з метою задоволення споживчих потреб , тобто не пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника – фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження.
 Відповідно до п. 196.1.5 ст. 195 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування операції:
з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов’язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;
торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.
Крім того, враховуючи відсутність у позивача відповідної ліцензії, суд вважає проведений позивачем розрахунок заборгованості, нараховані проценти та штрафні санкцій у валюті – доларах США, – неправомірними.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Стаття 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993 року передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. При цьому статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Відповідно до ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Підпункт «г» пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, передбачає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
 Таким чином, перехід від банку до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», та від останнього до ТОВ «Кредитні ініціативи» прав вимоги у валюті (доларах США) є неправомірним.
 Нарахування пені здійснено не на суму платежу згідно графіку, а на всю суму кредиту, що суперечить умовам договору, яким обґрунтовується позов. За загальними правилами матеріального (зобов’язального) права розраховується неустойка від суми кожного простроченого чергового платежу за період прострочення саме для цього платежу.
Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки – штрафу, пені .
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для даного випадку 1 рік повинен відраховуватись від дати, наступної за датою оплати чергового платежу, який не було здійснено. Пеня нараховується на прострочену суму за період прострочення, що не може перевищувати 1 рік. Таким чином, на суму кожного простроченого платежу нараховується неустойка, позовна давність якої в 1 рік починає свій перебіг з дати прострочення такого платежу.
Підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, переведення ним своїх прав іншій особі за правочином, а згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходить права первісного кредитора в зобов’язанні і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.
Кредитний договір, що є підставою позову, не покладає на відповідача обов’язку сплачувати кредитору у якості повернення кредиту та сплати процентів кошти в гривні.
 Згідно з п. 12 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, відповідно до яких у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Відповідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
 Таким чином суд вважає, що позивачем у судовому засіданні не було обґрунтовано позовні вимоги та не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог.
Керуючись ст.ст. 14, 207, 258, 261, 512, 517, 1077, 1083 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 60, 64, 212-215 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованності, – відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда “Про стягнення заборгованості за договором факторингу” від 01.04.2014 р. № 405/11367/13-ц

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>