Постанова Вищий господарський суд України “Щодо підписання видаткової накладної невстановленою особою” від 15.11.2012 р. у справі № 9/111/2011/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 15 листопада 2012 року у справі № 9/111/2011/5003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий судді Удовиченко О.С., Міщенко П.К., – доповідач у справі Заріцька А.О.розглянувши  касаційну скаргу Фермерського господарства “Україна”
на рішення та на постанову у справі господарського суду господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року № 9/111/2011/5003 Вінницької області
за позовом до Фермерського господарства “Україна” Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 384 672, 07 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники: від Фермерського господарства “Україна” -ОСОБА_5; від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 -адвокат ОСОБА_6 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_4.
ВСТАНОВИВ:
Фермерське господарство “Україна”  звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості у сумі 374100,00 грн. основного боргу, 10915,52 грн. процентів річних, 43528,65 грн. збитків від інфляції, 4284,98 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з посилання на неналежне виконання своїх обов’язків за отримання вказаного товару.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов’язань щодо сплати коштів за отриманий по накладній товар -258 т насіння соняшнику вартістю 374 100 грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
При новому розгляді, рішенням господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року у справі № 9/111/2011/5003 (Суддя -Тварковський А.А.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Стягнуто з фермерського господарства “Україна” на користь суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи – Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1692 грн. вартості проведеної судової почеркознавчої експертизи.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року (Головуючий суддя -Грязнов В.В., судді Мельник О.В. та Савченко Г.І) апеляційну скаргу Фермерського господарства «Україна» на рішення господарського суду Вінницької області від 24.07.2012р. у справі № 9/111/2011/5003 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін.
Не погодившись із процесуальними актами попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року у справі № 9/111/2011/5003 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат у порядку передбаченому ст. 49 ГПК України.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 9 Закону України “Про облік та фінансову звітність в Україні”,  п. 2.4, п 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, ст. ст. 664, 655  ЦК України, ст. 4, 34, ч. 5 ст. 42, ст.43 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки; підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, на підставі видаткової накладної № ПР-0000274 від 30.06.2010 року позивач відпустив відповідачу насіння соняшника в кількості 258 000,00 кг. загальною вартістю 374 100,00 грн. Для отримання вказаного товару відповідачем надано довіреність № 3 від 30.06.2010 року.
У день проведення вказаної господарської операції позивач надав відповідачу податкову накладну від № 0625/1617 від 30.06.2010 року, у якій зафіксовано операцію з продажу зерна соняшника в кількості 258 000 кг. загальною вартістю 374 100,00 грн., у тому числі ПДВ 62 350,00 грн.
Відповідно до вимог чинного, на час здійснення господарської операції податкового законодавства України, позивач, у поданій до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року, відобразив дану господарську операцію, а також зазначив видану податкову накладну у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за період 01-30.06.2010 року.
Відповідач, в свою чергу відзвітував перед Іллінецькою МДПІ, зазначивши дану господарську операцію у декларації з податку на додану вартість за 2010 рік та уточненнях до неї, та зазначив отриману податкову накладну у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних № 6 за період 01-30.06.2010 року.
В ході розгляду справи позивач неодноразово зменшував та уточнював позовні вимоги, про що свідчать відповідні заяви вх. №08-46/7954/12 від 12.07.2012року та вх. № 08-46/8013/12 від 16.07.2012 року, остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 384 672,07 грн., з яких: основний борг -374 100 грн.; 3% річних – 2 521,33 грн.; інфляційні втрати -8005,74 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції із висновками якого погодився і апеляційний господарський суд виходив з того, що позовні вимоги, як первісні, так і уточнені ґрунтуються лише на припущеннях позивача, обставини, викладені в позовній заяві, позивачем в силу вимог ст.ст.33, 34 ГПК не доведено, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вимог не надано.
Висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових актах щодо безпідставності заявлених вимог вбачаються судовій колегії Вищого господарського суду України правомірними, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За договором купівлі-продажу (ст.655 ЦК України), одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічно регулює ці відносини ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до статті 33 ГПК України, позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Тобто, в силу статей 22, 33 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних відносин, так і ту обставину, що саме на даного відповідача має бути покладена відповідальність за порушення матеріального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись із позовом, Фермерське господарство “Україна” обґрунтовувало виникнення обов’язку відповідача оплатити вартість насіння соняшника довіреністю, видатковою та податковою накладними, доказами податкової звітності сторін у спірний період.
Відповідно до Закону України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч.1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно з п.2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення.
У п.п.2.4, 2.5 Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Тому, врахувавши висновок судового експерта про неналежність ОСОБА_4 підпису про прийняття товару на видатковій накладній № ПР-0000274 від 30.06.2010 р., суд першої інстанції із висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов правомірного висновку, що наявна в матеріалах справи видаткова накладна, яка визначена позивачем, як підстава звернення з позовом – не є первинним документом, оскільки не містить усіх необхідних реквізитів.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.(ст.181 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво – чи багатосторонніми (договори).
В силу ст.33 ГПК України предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов’язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази – передбачені законом документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.
Врахувавши неукладення сторонами письмового договору купівлі-продажу 258 т. насіння соняшника, відсутність у справі документів первинного обліку – накладної, акту приймання-передачі з приводу купівлі-продажу спірного товару 30.06.2010 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність між сторонами у справі господарських правовідносин з приводу купівлі-продажу 258 т насіння соняшника.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про безпідставність посилання позивача на договір суборенди від 02.10.2009р. № 126 та договір оренди обладнання з правом викупу від 06.07.2010р. як на докази отримання та передачі відповідачеві спірного товару, оскільки такі договори не можуть свідчити про передачу насіння соняшника, а відтак виникнення у відповідача обов’язку його оплати.
Не може бути підтвердженням факту проведення господарської операції з продажу відповідачеві 258 т. насіння соняшника і складська книга за 2009, 2010рр., яку надано позивачем під час нового розгляду справи, оскільки такий доказ складений зацікавленою особою.
Судами правомірно не взято до уваги посилання на податкову звітність, як на доказ здійснення господарської операції з поставки соняшнику, оскільки лише первинні документи можуть підтвердити факт господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку, на підставі якого формується податкова звітність.
Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, щодо неможливості прийняття довіреності № 3 від 30.06.2010р. доказом отримання відповідачем товару, оскільки довіреність на отримання товарів є лише документом, який посвідчує право особи на безкоштовне отримання товару від імені особи, яка його видала.
Водночас, довіреність не є документом, який підтверджує факт передачі товару від однієї особи до іншої, оскільки відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р. – у разі відпуску товарно-матеріальних цінностей на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ), але, як встановлено судами – такі документи у справі відсутні.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано належних доказів, які обґрунтовують правомірність звернення з майновою вимогою до відповідача, тому підстави для застосування в даному спорі положень ст. 193 ГК України, ст.ст. 202, 526, 625, 632, 655, 692 ЦК України, відсутні.
Судами попередніх інстанцій повно з’ясовано обставини справи, надано цим обставинам правильну юридичну оцінку, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору не допущено, тому мотиви, з яких подана касаційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, а наведені в ній доводи не спростовують висновків судів.
Керуючись статтями  1115, 1117,  1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Фермерського господарства “Україна” залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року та рішення господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року у справі № 9/111/2011/5003  залишити без змін.
Постанова Вищий господарський суд України “Щодо підписання видаткової накладної невстановленою особою” від 15.11.2012 р. у справі № 9/111/2011/5003

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>