Постанова Вищий господарський суд України “Щодо невідповідність підпису отримувача товару, наявного у видаткових накладних” від 14.08.2012 р. у справі № 5016/759/2011

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 14 серпня 2012 року у справі № 5016/759/2011(17/38)
Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.,суддів Мележик Н.І., Самусенко С.С.,
розглянувши касаційну  скаргу промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р.
у справі № 5016/759/2011 (17/38) господарського  суду Миколаївської області
за позовом промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат”
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення заборгованості у розмірі 116 333, 27 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Лисенко Г.М., дов. від 01.06.2012
від відповідача: не з’явились
ВСТАНОВИВ:
В березні 2011 року промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат” звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 116 333, 27 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що пред’явлена до стягнення сума боргу виникла внаслідок невиконання відповідачем свого обов’язку з оплати товару, який він отримав від позивача за видатковими накладними.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.04.2012 р. (суддя Коваль С.М.) в позові відмовлено з підстав недоведеності позивачем факту поставки товару відповідачу за накладними, факсові копії яких долучені до матеріалів справи, та факту отримання відповідачем такого товару.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р. (судді: Головей В.М. -головуючий, Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат” просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. 
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України  вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2011 року промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат” звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 116 333, 27 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на умовах усної домовленості на підставі факсових копій видаткових накладних № 08/485458ОБ від 09.10.2008 р. на суму 348,10 грн.,  № 08/48546ЮБ від 09.10.2008 р. на суму 445,22 грн., № 08/485459ОБ від 09.10.2008 р. на суму 33 432,06 грн., № 08/496861ОБ від 15.10.2008 р. на суму 227,52 грн., № 08/496858ОБ від 15.10.2008 р. на суму 29 958,29 грн., № 08/507061 ОДЕССАОБ від 21.10.2008 р. на суму 438,06 грн., № 08/547578ОБ від 13.11.2008 р. на суму 518,86 грн., № 08/547677ОБ від 13.11.2008 р. на суму 1 905,37 грн., № 08/547576ОБ від 13.11.2008 р. на суму 5 850,43 грн. ТОВ “Агромат” передало у власність ФОП ОСОБА_4 будівельні матеріали на загальну суму 116 333,27 грн. за які відповідач не розрахувався.
Однак, відповідач заперечує факт отримання товару за зазначеними видатковими накладними та вказує на невідповідність підпису отримувача товару, наявного у видаткових накладних, підпису відповідача – ФОП ОСОБА_4
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Вимоги, що пред’являються до доказів визначені ст.34 ГПК України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду за даним позовом, позивач стверджує про існування у відповідача боргу перед позивачем за відпущені товарно-матеріальні цінності у сумі 116 333, 27 грн., та обґрунтовує свої вимоги факсовими копіями видаткових накладних за жовтень-листопад 2008 року.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не 
встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Проте, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази -факсові копії видаткових накладних не підтверджують факту існування між сторонами відносин, що породжують цивільні права та обов’язки, аналогічні за договором купівлі-продажу, а відтак, суди попередніх інстанцій цілком вірно визнали їх неналежними доказами наявності заборгованості у відповідача.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Пунктом 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” також встановлено, що первинні  документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської   операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за  здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов’язкових реквізитів кореспондується і в пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 р., згідно якого первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, дані про документ, що засвідчує особу -одержувача.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні факсові копії накладних не містять даних про отримувача товару (прізвище та ініціали), а підписи від імені ОСОБА_4 в графі “Оплата” накладних виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою, що підтверджується експертним висновком судово-почеркознавчої експертизи № 7222 від 10.01.2012 р., складеним Одеським НДІ судових експертиз. Зазначені обставини унеможливлюють встановлення особи, яка приймала товар.
Крім того, відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.1965 р., приймання товарів мають право здійснювати працівники отримувача (покупця), уповноважені на це керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).
Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України від 16.05.1996 № 99 “Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей”, пунктом 2 якої визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Відтак, як вірно визначено судом апеляційної інстанції, довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ – накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Однак, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за спірними накладними, виданих відповідачем іншим особами, матеріали справи не містять.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що факсові копії накладних не містять даних про отримувача товару, а підписи в графі “Оплата” накладних виконані замість ОСОБА_4, як отримувача товару, іншою особою, не уповноваженою на це відповідачем, зробили цілком вірний висновок, що ці накладні не можуть рахуватись первинними документами які дають дозвіл на здійснення господарської операції.
Відтак, оскільки  позивач не довів належним чином факт поставки товару, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову промислово-технічної компанії у вигляді ТОВ “Агромат”, вірно застосував при цьому норми матеріального права і обґрунтовано відмовив в позові.
Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального права при винесенні господарськими судами попередніх інстанцій рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Агромат” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р. у справі № 5016/759/2011 (17/38) без змін.
 

�Vri� � 2.0pt; margin-left:0cm;text-align:justify;line-height:normal’>Як вбачається з матеріалів справи, така довіреність на одержання відповідних цінностей в матеріалах справи також відсутня.

 
Отже, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що з накладної № 10/4 від 31.05.2010 р. неможливо з’ясувати на ім’я саме кого було відвантажено будівельний товар, відповідно до того, що зазначена накладна не відповідає встановленим нормам закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.
Згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного господарського суду, рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Фермерського господарства “Є-Надія” задовольнити.
Скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2011р. та рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2011 р. у справі № 11/5025/490/11.
Прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити. Зустрічний позов Фермерського господарства “Є-Надія” задовольнити повністю.
Постанова Вищий господарський суд України “Щодо невідповідність підпису отримувача товару, наявного у видаткових накладних” від 14.08.2012 р. у справі № 5016/759/2011

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>