Постанова Вищий господарський суд України “Про стягнення з заборгованості за отриманий товар згідно усної домовленості між сторонами” від 18.09.2012 р. у справі № 25/5005/2578/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 вересня 2012 року у справі № 25/5005/2578/2012 
Вищий  господарський  суд  України у складі колегії суддів :
головуючого судді Малетича М.М.,суддів:Круглікової К.С., Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Фермерського господарства  “Агроінвест-Топилище”
на постанову   Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 р.
у справі № 25/5005/2578/2012 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Фермерського господарства  “Агроінвест-Топилище”
до Товариства з обмеженою відповідальністю  “Каліта”
про стягнення 115 000 грн. заборгованості за отриманий товар
за усною домовленістю між сторонами про купівлю сої
за участю представників сторін:
позивача: Коверга П.П.,
відповідача: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся   до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за отриманий товар в розмірі 115 000 грн. згідно усної домовленості між сторонами по даній справі.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2012 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2012р.,  у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Фермерське господарство  “Агроінвест-Топилище” звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та  процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2012р. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено,  що  у грудні 2009р. на підставі усної домовленості між сторонами по даній справі виникли господарські правовідносини стосовно придбання (купівлі)  сої , тобто фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем був виставлений рахунок за № 26 від 07.12.2009р. про передачу сої на суму 232 400 грн.
В свою чергу відповідач здійснив попередню оплату  вказаного рахунку , що підтверджується платіжним дорученням № 410 від 08.12.2009р.
Також відповідачем було перераховано позивачу 115 000 грн. згідно рахунку № 38 від 08.12.2009р., що підтверджується платіжними дорученнями № 412 та № 944 від 09.12.2009р. Вказані кошти були перераховані як попередня оплата за придбання сої.
Вказані факти встановлені господарським судом Волинської області у справі № 01/35-38 від 28.04.2010р. за позовом ТОВ “Каліта” до ФГ “Агроінвест-Топилище”про стягнення 348356,85 грн. (залишеним без змін судом апеляційної і касаційної інстанції) і відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позивач мотивував своє звернення до суду тим, що відповідач  не здійснив оплату за одержаний від нього товар (сою), згідно складської квитанції на зерно № 31 від 04.11.2009р.
Між тим, відповідач заперечував факт отримання від позивача оплаченої ним сої, оскільки позивачем не було надано відповідної довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей належним представником відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, мотивував тим, що  позивачем не було доведено належними та допустимими доказами виконання своїх зобов’язань, на підставі усної домовленості , щодо передачі товару (сої)  відповідачу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Пунктами 1, 2 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами пунктів 1, 2 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 року господарські операції господарюючих суб’єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення.
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ,  зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі – цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції).
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 04.11.2009р. позивачем на підставі договору № 27 оренди складського приміщення від 04.11.2009р. та договору № 28 зберігання від 04.11.2009р. був виданий наказ № 34/04 про зобов’язання приватного підприємця Тищенко О.А. видати ТОВ “Каліта” в термін до 31 грудня 2009р. 35 тон сої, котрі належать ФГ “Агроінвест-Топилище”.
На підставі зазначеного наказу 04.11.2009р. була оформлена складська квитанція на товар (сою) за  № 31 та виписана 28.12.2009р. накладна № 43 про відпущення 34,56 кг сої на суму 150000,00 грн.
Як вірно встановлено судами попередніх судових інстанцій, накладна на відпущення товару не містить довіреності та підпису особи, яка одержала товар за зазначеним документом, не скріплена печаткою підприємства, що одержало товар, а тому вона не може бути належним доказом у розумінні ст.33 ГПК України. 
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій  про не доведення позивачем належними і допустимими доказами своїх зобов’язань щодо передачі товару відповідачу.  
Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а  відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого  висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фермерського господарства  “Агроінвест-Топилище”  залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року у справі № 25/5005/2578/2012  -без змін.
Головуючий                                                                                                           М. Малетич
Постанова Вищий господарський суд України “Про стягнення з заборгованості за отриманий товар згідно усної домовленості між сторонами” від 18.09.2012 р. у справі № 25/5005/2578/2012

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>