Постанова Вищий господарський суд України “Про фіктивність угоди” від 15.07.2014 р. у справі № 904/7908/13

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 15 липня 2014 року у справі № 904/7908/13
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
Т. Дроботової – головуючого? Н. Волковицької Л. Рогач
за участю представників:позивачаОСОБА_4 – довіреність від 14.09.2012 р.
Відповідача Савруцький С.С. – довіреність від 07.07.2014 р.
третьої особи не з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну “Стальпромбуд” 
на постанову від 06.05.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського  суду
у справі №  904/7908/13 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6
до Концерну “Стальпромбуд”
третя особа Публічне акціонерне товариство “АрселорМіттал Кривий Ріг”
про стягнення 32 920,05 грн.
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2013 р. СПД ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Концерну “Стальпромбуд” про стягнення суми основного боргу у розмірі 23 603, 40 грн., 36 % річних у розмірі 4 283, 54 грн., інфляційні у розмірі 165, 25 грн., пені у розмірі 1 715, 62 грн.,  штрафу у розмірі 1 652, 24 грн., а також витрат на послуги адвоката у сумі 1 500,00 грн. і судовий збір у сумі 1 720, 50 грн., посилаючись на приписи статей 526, 536, 610, 612, 629, 692 Цивільного кодексу України, 193, 265 Господарського кодексу України, статті 44 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами укладеного між сторонами договору поставки № 102 від 19.03.2013 р., позивачем на підставі видаткової накладної № 150 від 19.03.2013 р. було поставлено відповідачу товар вартістю 23 603, 40 грн., який відповідачем не оплачений, внаслідок чого з 25.03.2013 р. у відповідача виникла заборгованість, на яку, у відповідності до норм чинного законодавства та умов пунктів 6.1, 6.3, 6.4 договору, нараховані штрафні санкції.
У відзиві на позовну заяву Концерн “Стальпромбуд” просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що договір поставки № 102 від 19.03.2013 р. з позивачем не укладав, дизельне паливо від позивача у березні 2013 р. не отримував. При цьому, як зазначено у пунктах 2.1 та 2.6 договору поставка дизельного палива здійснюється на склад відповідача при наданні представником відповідача довіреності на отримання належної кількості товару та документу, що посвідчує уповноважену особу відповідача. Проте, таких документів відповідачем не надавалось, як й не надано товарно – транспортної накладної на поставку відповідачу дизельного палива у кількості 2538, 00 л, яка відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363, є єдиним документом, призначеним для списання товарно – матеріальних цінностей, обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідач вказував на те, що підпис на договорі з боку Концерну “Стальпромбуд” вчинено не Генеральним директором Концерну, і вказаний підпис схожий на підпис диспетчера Концерну Чумак А.В., який відповідно до посадової інструкції та договору про повну матеріальну відповідальність був матеріально – відповідальною особою, на яку було покладено обов’язки пов’язані з контролем та зберіганням, видачею паливно – мастильних матеріалів, та який згідно з вироком суду від 27.08.2013 р. був засуджений за розтрату дизельного палива в кількості 22 тон на суму 209 000,00 грн. за період з 15.10.2012 р. по 01.04.2013 р.
При цьому, підставою визначення кількості розтрати Чумак А.В. дизельного палива за вказаний період був інвентаризаційний опис товарно – матеріальних цінностей станом на 01.04.2013 р., у якому позивач не значений.
Відповідач зазначав, що з урахуванням того, що на отриманій копії договору поставки № 102 від 19.03.2013 р. значиться підроблений підпис Генерального директора Концерну, у зв’язку з неотриманням від позивача зазначеної у позовній заяві кількості дизельного палива у березні 2013 р., відповідачем подано заяву до Дзержинського РВ ГУ МВС України про притягнення до відповідальності винної особи.          
Позивач у поясненнях на позовну заяву вказував на те, що договір та видаткова накладна № 150 від 19.03.2013 р. містять як підпис посадової особи відповідача, так і печатку Концерну “Стальпромбуд”, а відповідачем не наведено обставин, які могли б свідчити щодо обізнаності позивача про невідповідність підпису Генерального директора Концерну. Крім того, факт отримання Концерном дизельного палива підтверджується підписом матеріально – відповідальної особи, а також видатковою накладною № 150 від 19.03.2013 р., на якій міститься печатка відповідача, що свідчить про прийняття відповідачем дизельного палива від позивача та схвалення правочину.
Позивач посилався на те, що укладаючи угоду та виконуючи її умови підприємець діяв в межах законодавства та не може зазнавати негативних наслідків, які б порушували його законні права, а статтею 1172 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність саме юридичної особи за дії його працівника під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”.
У поясненнях на позовну заяву ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” зазначало про відсутність будь – яких договірних відносин між підприємством та ФОП ОСОБА_6, а існуючі угоди не відносяться до договорів  купівлі – продажу та постачання продукції, отже враховуючи той факт, що дизельне паливо від позивача на адресу третьої особи відповідно до ТТН № 127 від 19.03.2013 р. не надходило, оплата за зазначене дизельне паливо третьою особою не здійснювалась.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2014 р. (судді: Петренко Н.Е., Первушин Ю.Ю., Бєлік В.Г.) у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи рішення на підставі встановлених обставин, зокрема, стосовно того, що у видатковій накладній № 150 від 1903.2013 р. не зазначено посаду та прізвище особи, яка отримала від позивача дизельне паливо у розмірі 2 538 л на суму 23 603,40 грн., довіреність на отримання товару та документу, що посвідчує уповноважену особу відповідача, у відповідно до вимог законодавства та пункту 2.6. договору № 102 не видавалась, а зазначена в товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів № 127 від 19.03.2013 р. адреса, не належить відповідачу, з урахуванням встановлених у кримінальній справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_6 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Лисенко О.М., Джихур О.В., Вечірко І.О.) переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.05.2014 р. скасував його, позов задовольнив, стягнув з Концерну “Стальпромбуд” на користь ФОП ОСОБА_6 основний боргу у розмірі 23603,40 грн., 36% річних у розмірі – 4283,54 грн., інфляційні збитки у розмірі -165,25 грн., пеню у розмірі -1715,62 грн. штраф у розмірі -1652,24 грн., судові витрати на послуги адвоката у розмірі 1500, 00 грн. та 1720,50 грн. судового збору.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, що відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, зокрема, на видатковій накладній № 150 від 19.03.2013 р., є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку – прийнятті повернутого товару. При цьому, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видатковій накладній   № 150 від 19.03.2013 року, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі   Концерну “Стальпромбуд”.
При цьому, судом апеляційної інстанції було зазначено, що передача (приймання) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.
Концерн “Стальпромбуд” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2014 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що як встановлено судом першої інстанції, відповідач по факту неотримання дизельного палива у березні 2013 р. від позивача, звернувся із заявою до правоохоронних органів, за якою було відкрито кримінальне провадження, що як вважає скаржник, свідчить про наявність доказів незаконного використання третіми особами проти волі підприємства його печатки на договорі поставки № 102 та видатковій накладній № 150 від 19.03.2013 р., та ніяким чином не підтверджує участь відповідача у здійсненні господарської операції з позивачем, що залишено поза увагою суду апеляційної інстанції.
Заявник касаційної скарги вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що видаткова накладна № 150 від 19.03.2013 р. не є належним доказом підтвердження факту здійснення господарської операції, оскільки не містить посади та прізвища особи, яка отримала від позивача дизельне паливо у розмірі 2538 л на суму 23 603, 40 грн., в той час, як судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок, що наявність таких реквізитів не є обов’язковими для первинних документів, без врахування вимог статті 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Скаржник наголошує, що відображення на рахунках бухгалтерського обліку відповідача господарських операцій з поставки дизельного палива у березні 2013 року свідчить інвентаризаційний опис товарно – матеріальних цінностей станом на 01.04.2013 р., який був предметом дослідження у кримінальній справі відносно здійснення працівником Концерну розтрати дизельного палива у період з 15.10.2012 р. по 01.04.2013 р., і у якому позивач, як постачальник дизельного палива у березні 2013 р., не значиться.
Крім того, скаржник зазначав, що згідно журналу реєстрації довіреностей на отримання матеріальних цінностей від позивача, відповідачем не видавалась, а надана позивачем товарно – транспортна накладна № 127 від 19.03.2013 р. містить запис щодо пункту розвантаження, а саме запис – АМКР, СПЦ1, що не відповідає адресі відповідача, зазначеній у договорі поставки, що також підтверджує недоведеність позивачем здійснення поставки дизельного палива відповідачу 19.03.2013 р. та настання обов’язку здійснення її оплати.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, вказуючи на правомірність висновків суду стосовно того, що відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, а не відображення спірної господарської операції з поставки позивачем дизельного палива в інвентаризаційному описі товарно – матеріальних цінностей станом на 01.04.2013 р., яка була досліджена у кримінальній справі, не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або приймання товарів.
Разом з цим, ФОП ОСОБА_6 наголошує, що товарно – транспортна накладна № 127 від 19.03.2013 р., з подорожнім листом № 00223 від 19.03.2013 р., поясненнями водія підприємця, в сукупності з видатковою накладною № 150 та договором поставки № 102 від 19.03.2013 р. підтверджують поставку дизельного палива відповідачу.
ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, з підстав, аналогічних тим, що викладені у відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_6, при цьому, вказавши, що факт існування між сторонами правовідносин з приводу поставки палива, підтверджується первинними документами за попередню поставку, здійснену у травні 2012 року, що свідчить про відсутність у позивача підстав піддавати сумніву повноваження відповідача при одержанні від його посадової особи договору та видаткової накладної від 19.03.2013 р. з особистим підписом та відтиском печатки підприємства.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 19.03.2013 р. між ФОП ОСОБА_6 (постачальник) та Концерном “Стальпромбуд” (Покупець) був укладений договір поставки № 102, відповідно до умов пункту 1.1. якого, позивач зобов’язувався в порядку і строки, встановлені договором або додатковими домовленостями, передати у власність відповідача товар в певній кількості, який відповідає якості і за погодженою ціною, а останній прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених у даному договорі або додатках до нього.
Предметом поставки за цим договором можуть бути, зокрема, паливо-мастильні матеріали (далі – ПММ): дизельне паливо, бензини марок А-80, А-92, А-95, оливи, мастила, тощо (пункт 1.2 договору).
Сторонами договору № 102 від 19.03.2013 р. також погоджені наступні умови:
- загальна вартість Договору складається із загальної вартості поставленого товару в період дії договору (пункт 1.4 договору);
- постачальник здійснює поставку товару на умовах: СРТ – склад відповідача; ЕХW – франко-склад позивача, відповідно до ІНКОТЕРМС (в редакції 2000 року) (пункт   2.1. договору);
- постачальник здійснює поставку товару у строк не більше ніж три дні (пункт 2.2 договору);
- право власності на товар і ризик випадкового його ушкодження (псування) переходить від позивача до відповідача з моменту підписання видаткової накладної на товари (товаротранспортної накладної або акту прийому-передачі). Дата одержання товару відповідачем зазначається в видатковій накладній (товаротранспортній накладній або в акті прийому-передачі) (пункт 2.4. договору);
- поставка товару покупцеві здійснюється при наданні представником відповідача довіреності на отримання належної кількості товару та документу, що посвідчує уповноважену особу відповідача в місці поставки, узгодженому сторонами (пункт 2.6. договору).
Пунктом 3.2. договору встановлено, що покупець здійснює оплату на умовах:
- 100% попередньої оплати за товар у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача;
- по факту поставки товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача протягом трьох банківських днів з дня отримання товару (підписання видаткової накладної на товар, товаротранспортної накладної або акту прийому-передачі товару).
Згідно пункту 3.3. договору, умови оплати конкретної партії товару можуть бути окремо узгоджені укладеним сторонами додатком до цього договору. При цьому такі змінені умови будуть діяти лише на оплату товару в рамках цієї додаткової домовленості.
У випадку наявності заборгованості по оплаті поставленого товару в рамках дії цього Договору зі сторони відповідача, позивач зараховує грошові кошти, отримані в рамках Договору, незалежно від призначення платежу першочергового на погашення наявної заборгованості по Договору і оплату штрафних санкцій (відповідно пункту 6.1. Договору), залишок зараховується в рахунок оплати погодженої між сторонами партії товару (пункт 3.4. договору).
У пункті 6.1. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати товару відповідач зобов’язаний сплатити позивачеві пеню в розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожний день прострочення, а за прострочення більш ніж на 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків від простроченої суми. При цьому сторони погодили не застосовувати положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Згідно з пунктом 6.3. договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу   України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов’язання боржник на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 6.4. договору, сторони домовились збільшити строк позовної давності по вимогам про стягнення пені та інших штрафних санкцій до трьох років з дня прострочення. Пеня нараховується за весь час прострочення до повного погашення заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ФОП ОСОБА_6 про стягнення з Концерну “Стальпромбуд” суми основного боргу у розмірі 23 603, 40 грн., 36 % річних у розмірі 4 283, 54 грн., інфляційні у розмірі 165, 25 грн., пені у розмірі 1 715, 62 грн.,  штрафу у розмірі 1 652, 24 грн., посилаючись на приписи статей 526, 536, 610, 612, 629, 692 Цивільного кодексу України, 193, 265 Господарського кодексу України, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 102 від 19.03.2013 р. щодо здійснення оплати поставленої позивачем продукції.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.         
Статтею 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 1 статті 692 вказаного кодексу встановлено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позовних вимог, зазначивши, що  за результатами дослідження договору поставки № 102 від 19.03.2013 р., статуту Концерну “Стальпромбуд” та інших документів, судом встановлено, що зазначений договір підписаний не директором Концерну “Стальпромбуд”, оскільки підпис директора не відповідає підпису в договорі поставки № 102 від 19.03.2013 р., вказавши також про відсутність у видатковій накладній № 150 від 19.03.2013 р. посади та прізвища особи, яка отримала від позивача спірне дизельне паливо, відсутність довіреності на отримання належної кількості товару, та документу, що посвідчує уповноважену особу відповідача, невідповідність адреси відповідача, зазначеної у товарно – транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів № 127 від 19.03.2013 р., адресі визначеній у договорі, а також відсутність посилань на здійснення позивачем поставки у березні 2013 р. при складанні інвентаризаційного опису, який досліджувався у межах кримінальної справи, за результатами розгляду якої працівника Концерну “Стальпромбуд” було засуджено за розтрату дизельного палива.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, було встановлено, що відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки Концерну “Стальпромбуд”, здійсненого на договорі поставки № 102 та видатковій накладній   № 150 від 19.03.2013 р., а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі   Концерну “Стальпромбуд”, у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку – прийнятті товару від позивача, зазначивши при цьому, що відсутність на видатковій накладній № 150 від 19.03.2013 р.   такого реквізиту, як “інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції” при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою Концерну “Стальпромбуд”, не спростовує сам факт отримання   відповідачем   товару.
Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., згідно яких довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.
Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначені правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні та у статті 1 наведено визначення термінів, за якою для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства; первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
За приписами статті 8 цього Закону, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 вказаної норми передбачені обов’язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, з урахуванням наявності відтиску печатки  підприємства – Концерну “Стальпромбуд” на договорі № 102 від 19.03.2013 р. та на видатковій накладній № 150 від 19.03.2013 р., автентичність  відтиску якої відповідачем не заперечується, та відсутність доказів про втрату зазначеної печатки підприємства, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі   Концерну “Стальпромбуд”, відсутність на видатковій накладній № 150 посади особи, особистий підпис якої міститься на цій видатковій накладній, не спростовує сам факт здійснення позивачем поставки спірного дизельного палива у кількості 2538 л.
При цьому, передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.
Разом з цим, Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, статтею 1 яких встановлено, що товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем на підтвердження здійснення поставки відповідачу товару, надано товарно-транспортну   накладну на відпуск   нафтопродуктів від 19.03.2013 р. № 127, яка підписана   представником ФОП ОСОБА_6, водієм позивача та представником Концерну “Стальпромбуд” Чумак А.В. (том 1 а.с. 36), а згідно подорожнього листа вантажного автомобіля № 00223 за типовою формою № 2-ТН від 19.03.2013 р. та пояснень водія позивача, дизельне паливо було поставлено Концерну “Стальпромбуд” на вул. Цимлянську, 3, м. Кривий Ріг (том 2 а.с. 157-158).
При цьому, посилання відповідача на зазначення у видатковій накладній № 150 адреси Концерну “Стальпромбуд”, відмінної від адреси підприємства, зазначеної у договорі, не спростовує факт поставки дизельного палива.
Крім того, посилання відповідача стосовно відсутності в інвентаризаційному описі Концерну “Стальпромбуд” посилань на здійснення позивачем поставки дизельного палива у березні 2013 р., судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки згідно зі статтею 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. При цьому, не відображення у інвентаризаційному описі господарської операції свідчить про порушення порядку ведення бухгалтерської звітності, проте не спростовує факт здійснення поставки позивачем товару у березні 2013 р.
Враховуючи викладене та виходячи з норм статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що підлягає залишенню без змін з підстав, зазначених у постанові суду касаційної інстанції, а доводи скаржника вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції та спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами.
Керуючись статтею 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.05.2014 р. у справі № 904/7908/13 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Постанова Вищий господарський суд України “Про фіктивність угоди” від 15.07.2014 р. у справі № 904/7908/13

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>