Постанова Вищого господарського суду України від 30.01.2013 р. у справі № 4/52/2011/5003

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 30.01.2013 р. Справа № 4/52/2011/5003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого судді Хрипуна О.О. (доповідача),суддів Барицької Т.Л., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства “Агропромислова фірма “Іззія”на постанову та рішення Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 господарського суду Вінницької області від 23.10.2012у справі господарського суду № 4/52/2011/5003 Вінницької області за позовомПриватного підприємства “Агропромислова фірма “Іззія”до1. Приватного сільськогосподарського підприємства “Кристал” 2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “АкВаВіка”про визнання недійсними договорів  та звільнення земельних ділянок за участю представників позивача не з’явилися, відповідача-1 Шлінчук А.І., відповідача-2 Шлінчук А.І.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 4/52/2011/5003 від 23.10.2012 (суддя Нешик О.С.) задоволено позов ПП “Агропромислова фірма “Іззія” про визнання недійсними укладених з Приватним сільськогосподарським підприємством “Кристал” та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “АкВаВіка” договорів про спільну діяльність, усунуто перешкоди позивачу у користування  земельними ділянками шляхом зобов’язання відповідачів їх звільнити.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 (головуючий суддя Філіпова Т.Л., судді Олексюк Г.Є., Дужич С.П.) рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 скасовано, в задоволенні позовів відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПП “Агропромислова фірма “Іззія” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 та змінити рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012, задовольнивши позов ПП “Агропромислова фірма “Іззія” частково, а саме визнати недійсними з дня набрання рішенням суду законної сили підписані з відповідачами договори про спільну діяльність від 02.04.2010 та від 04.10.2010, усунути перешкоди позивачу у користування земельними ділянками шляхом зобов’язання ПСП “Кристал” звільнити земельні ділянки загальною площею 310,09 га та зобов’язання СТОВ “АкВаВіка” звільнити земельні ділянки загальною площею 421,2 га.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання 30.01.2013 представники скаржника не з’явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників скаржника.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Предметом даного спору є визнання недійсними договорів з мотивів їх укладення керівником з перевищенням визначених статутом підприємства повноважень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.04.2011 між ПСП “Кристал” в особі директора Лозінського А.І. та ПП “Агропромислова фірма “Іззія” в особі директора            Козоріз А.М. був укладений договір про спільну діяльність.
Крім того, 04.10.2010 між СТОВ “АкВаВіка” в особі директора Лозінської А.В. та ПП “Агропромислова фірма “Іззія” в особі директора Козоріз А.М. був укладений договір про спільну діяльність.
Предметом вищезазначених договорів є проведення спільної діяльності в галузі сільського господарства з метою покращення фінансових показників сторін, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і покращення організації виробництва. Сторони погодили, що спільна діяльність проводитиметься без створення юридичної особи. Сторони взяли зобов’язання діяти спільно, шляхом об’єднання майна, грошових коштів, зусиль з наданням одна одній фінансової та організаційної допомоги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані договори дійсно підписані від імені позивача директором ПП “Агропромислова фірма “Іззія”, який діяв, як в них вказано, на підставі статуту позивача. Проте статут ПП “Агропромислова фірма “Іззія” в редакції, чинній на момент укладення договорів про спільну діяльність, відносить питання створення філій, представництв і спільних виробництв і підприємств до виключної компетенції засновника, яким є громадянин Йорданського Хашимітського Королівства – Санжок Емад Абдулькадер Мустафа.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні договори про спільну діяльність вчинені особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні договори не отримали наступного схвалення позивача, а індивідуальні ознаки земельних ділянок, зазначених в договорах про спільну діяльність не співпадають з індивідуальними ознаками земель, якими фактично користуються відповідачі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач вчинив дії по схваленню угод шляхом передачі відповідачам земель для виконання умов договору про спільну діяльність, пославшись на акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.03.2011, якими зафіксовано, що ПСП “Кристал” на день перевірки обробило та засіяло 367 га земель, які належать позивачу, а СТОВ “АкВаВіка” обробило та засіяло 181 га земель, які належать позивачу. При цьому суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що індивідуальні ознаки земельних ділянок, що обробляються відповідачами, не співпадають з визначеними у спірних договорах.
Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Аналіз даної норми свідчить, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину повноважним органом управління підприємства, яким в даних правовідносинах згідно із статутом позивача є засновник.
За відсутності встановлених судом обставин схвалення спірних договорів засновником позивача, а також недоведеності факту передачі визначених спірними договорами земельних ділянок повноважним представником позивача для здійснення спільного сільськогосподарського виробництва, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наступне схвалення спірних договорів позивачем та скасував обґрунтоване рішення місцевого господарського суду.
Колегія суддів також зазначає про відсутність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду, зокрема у рішеннях за позовами про витребування майна господарські суди повинні зазначати найменування майна, місце його знаходження (постанова Пленуму Вищого господарського суду України” від 23.03.2012 № 6 “Про судове рішення”).
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для визнання недійсними спірних договорів та зобов’язання відповідачів повернути земельні ділянки в користування позивача відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду – залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Агропромислова фірма “Іззія” задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі №4/52/2011/5003 скасувати.
Рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 у справі № 4/52/2011/5003 залишити в силі.
Головуючий суддя               О.О. Хрипун
  Судді                                     Т.Л. Барицька   
                                                О.А. Кролевець
Постанова Вищого господарського суду України від 30.01.2013 р. у справі № 4/52/2011/5003

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>