Постанова Вищого господарського суду України “Щодо визнання правосуб’єктності юридичної особи спеціальною” від 28.07.2014 р. у справі № 910/21647/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 28 липня 2014 року справа № 910/21647/13
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді Євсікова О.О.,
суддів Кролевець О.А., Попікової О.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі” та Приватного акціонерного товариства “Сільпо Рітейл”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. (головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.)
у справі № 910/21647/13 Господарського суду міста Києва
за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі”, 2. Приватного акціонерного товариства “Сільпо Рітейл”
до 1. Публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк”, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Експансія”
про визнання недійсним підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Договору про внесення змін до Кредитного договору,
за участю представників: позивача-1 Мишакова Ю.А., позивача-2 Мишакова Ю.А.,відповідача-1 Анадійчук О.А., відповідача-2 Слободенюк О.О.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21647/13 від 12.03.2014 р. позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним підпункт 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/131к-07 від 13.04.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Експансія” та Публічним акціонерним товариством “ВТБ Банк”, що викладений у редакції Договору про внесення змін № 15 від 30.11.2011 р. до Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № Ю-0604/131к-07 від 13.04.2007 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. у справі № 910/21647/13 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять постанову апеляційного суду скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 43 ГПК України, ст.ст. 42, 43 ГК України, ст.ст. 6, 92, 203, 215, 627 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що спірний пункт договору обмежую скаржників у праві бути вільними в укладенні договорів, виборі контрагентів, набутті цивільних прав та обов’язків через свої органи управління, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивачів.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.04.2007 р. між Публічним акціонерним товариством “ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Експансія” (позичальник) було укладено Договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/131к-07 (далі – Кредитний договір).
В подальшому між Публічним акціонерним товариством “ВТБ Банк” як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю “Експансія” як позичальником 30.11.2011 р. був укладений Договір № 15 про внесення змін до Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної лінії №10-0604/131к-07 від 13.04.2007 р. (надалі – Договір № 15), згідно з яким сторони досягли згоди внести зміни до Кредитного договору шляхом викладення його тексту у новій редакції.
Згідно з п. 1.1 Договору № 15 кредитор на умовах цього Договору зобов’язується надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі, еквівалентній 15.000.000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредитору кредит не пізніше 11.04.2014 р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов’язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором.
Згідно з пунктом 1.2 Договору № 15 цільове використання кредиту: реконструкція нежилого вбудованого приміщення, купівля торгового обладнання та поповнення обігових коштів для відкриття гіпермаркету в м. Рівне, що розташований за адресою: вул. Курчатова, буд. 9, а також рефінансування витрат, понесених у зв’язку з проведенням реконструкції нежилого вбудованого приміщення, купівлі торгового обладнання для відкриття гіпермаркету в м. Рівне.
Відповідно до п. 3.1 Договору № 15 плата за користування кредитом встановлюється у вигляді процентів за користування кредитом, розмір яких є фіксованим та складає 11,5% річних для кредиту, що надається у доларах США, 17,5% річних для кредиту, що надається у гривні.
Як вбачається з рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанцій, предметом розгляду у даній справі визначено вимоги про визнання недійсним підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Кредитного договору в редакції Договору № 15.
Так, відповідно підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Кредитного договору в редакції Договору № 15 протягом дії цього договору без попереднього письмового погодження з банком позичальник зобов’язаний та зобов’язується забезпечити виконання АТ “Фоззі”, АТ “Сільпо Рітейл”, ТОВ “Фоззі-Фуд”, ТОВ “У Хромого Пола”, АТ “Експансія Рітейл” умов щодо ненадання кредитів та/або гарантій третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов’язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1.000.000,00 грн. доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року за виключенням:
- надання кредитів, гарантій на користь позичальника, AT “СІЛЬПО РІТЕЙЛ”, ТОВ “ФОЗЗІ” як інших осіб, що увійшли до складу Групи компаній “FOZZY GROUP”;
- надання майнових порук по зобов’язанням позичальника та/або по зобов’язанням AT “СІЛЬПО РІТЕЙЛ”, ТОВ “ФОЗЗІ”, та та/або по зобов’язанням інших осіб, що увійшли до складу Групи компаній “FOZZY GROUP”, якщо майно, що буде предметом майнової поруки, було придбане або придбавається частково або повністю за рахунок кредиту, що отриманий після укладення договору № 12 про внесення змін до Кредитних договорів;
- надання порук/гарантій по зобов’язанням позичальника, AT “СІЛЬПО РІТЕЙЛ”, ТОВ “ФОЗЗІ” та інших осіб, що увійшли до складу Групи компаній “FOZZY GROUP”, у випадку якщо поручитель/гарант надає поруку/гарантію по зобов’язанням юридичної особи, за зобов’язаннями якої поручитель/гарант надав поруку/гарантію перед банком.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що даний позов подано особами, права яких спірним пунктом договору не порушуються, оскільки даний пункт покладає встановлені ним обов’язки не на позивачів, а визначає певні умови та зобов’язання для позичальника – відповідача-2.
Колегія суддів вважає зазначений висновок апеляційного суду помилковим та таким, що зроблений за невірного застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що наведений пункт договору порушує законні права, інтереси та свободи позивачів 1 та 2 та обмежує їхні права на вільне здійснення господарської та підприємницької діяльності, передбачені, зокрема ст.ст. 6, 91, 92 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 11 ЦК передбачені підстави виникнення цивільних прав і обов’язків та вказується, що цивільні права та обов’язки виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів.
Позивачі (Товариство з обмеженою відповідальністю “Фоззі”, Приватне акціонерне товариство “Сільпо Рітейл”) не є учасниками Договору від 30.11.2011 р. № 15 про внесення змін до Кредитного договору №10-0604/131к-07 від 13.04.2007 р., не підписували його, а тому цей договір не може породжувати для них прав і обов’язків.
В ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України закріплені положення про те, що кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод.
За змістом ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної лінії в редакції Договору № 15 позичальник має забезпечити виконання третіми особами (АТ “Фоззі”, АТ “Сільпо Рітейл”, ТОВ “Фоззі-Фуд”, ТОВ “У Хромого Пола”, АТ “Експансія Рітейл”) умов щодо ненадання кредитів та/або гарантій третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов’язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1.000.000,00 грн. доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року.
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що вказаний пункт договору в контексті прав позивачів суперечить положенням ст.ст. 43, 44 ГК України, в яких закріплено принципи свободи підприємницької діяльності.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов цього договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Таким чином, включення певних зобов’язань в договір для позивачів, які цей договір не укладали і не підписували, фактично обмежують їх цивільну дієздатність.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу наведених положень законодавства визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобов’язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Вказані положення обмежують укладення так званих “позастатутних правочинів”.
Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов’язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
Для з’ясування питання наявності або відсутності у суб’єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб’єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Експансія” не надало судам доказів того, що статутні та установчі документи, на підставі яких ним здійснюється господарська діяльність, або певні положення законодавства, або належним чином оформлені договірні відносини надають йому повноваження на укладення угод, які б породжували права та обв’язки для третіх осіб (зокрема, для позивачів) або надають право вимагати від третіх осіб не вчиняти певні, не заборонені законом дії.
Враховуючи встановлені вище обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для визнання спірного пункту договору недійсним.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив підставність доводів позивачів та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду – залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 49, 85, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі” та Приватного акціонерного товариства “Сільпо Рітейл” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. у справі № 910/21647/13 залишити в силі.
Постанова Вищого господарського суду України “Щодо визнання правосуб’єктності юридичної особи спеціальною” від 28.07.2014 р. у справі № 910/21647/13

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>