Постанова Вищого господарського суду України “Щодо підтвердження факту здійснення господарської операції первинними документами” від 01.06.2011 р. у справі № 15/416

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 01 червня 2011 року справа № 15/416
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді                                                                                         Козир Т.П.
Суддів                                                                                                           Мамонтова О.М.
Прокопанич Г.К.
за участю представників:
Позивача: ОСОБА_1. дов. від 06.12.2010 року;
Відповідача: не з’явився.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард” на рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року
у справі № 15/416
за позовом приватного підприємства “Айтекс”, м. Одеса
до товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард”, м. Київ
про стягнення 88 079, 95 грн.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2010 року приватне підприємство “Айтекс” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард”, просило стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 88 079,95 грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 85 844,00 грн. та суму пені у розмірі 2 235,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням товариством з обмеженою відповідальністю “Алегард” умов договору поставки № 14-09/1 від 14.09.2009 року щодо оплати, що не заперечується відповідачем та про що свідчить акт звірки розрахунків від 08.11.2010 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року (суддя Хоменко М.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року (головуючий Михальська Ю.Б., судді Ортюха Б.В., Тищенко А.І.) позов задоволений, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард” на користь позивача 85 844,00 грн. основного боргу, 2 235,95 грн. пені, вирішено питання судових витрат.
Оскаржені судові акти мотивовані посиланням на норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо належного виконання зобов’язань за договором.
Не погодившись з постановленими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю “Алегард” звернулося з касаційною скаргою та просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Заявник касаційної скарги зазначив, що подані позивачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та інші документи не відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оскільки в них не зазначені посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.06.2011 року № 03.07-05/304 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Прокопанич Г.К.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанції встановлено, що між сторонами 14.09.2009 року було укладено договір поставки № 14-09/1, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передавати у власність покупця товар партіями в асортименті та кількості , згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов’язується своєчасно проводити оплату за товар та приймати його на умовах, в порядку та в строки, передбачені цим договором.
Пункт 5.2. договору передбачає, що оплата здійснюється покупцем протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.
Судами попередніх інстанції встановлено, що поставка товару підтверджена видатковими накладними (а.с. 37-42) № 1629 від 19.05.2010 року, № 1978 від 16.06.2010 року, № 2359 від 16.07.2010 року, № 2388 від 20.07.2010 року, № 2618 від 09.08.2010 року, № 2724 від 18.08.2010 року, на загальну суму 147 926,00 грн. та податковими накладними (а.с. 43-48).
Сума заборгованості за товар була сплачена частково, про що свідчать виписки з особового рахунку від 21.09.2010 року, від 23.09.2010 року (а.с. 51-52).
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено правову природу спірного договору та віднесеного його до договору поставки. Так, відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку за цим договором щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений товар.
Укладений сторонами договір з урахуванням умов, визначених накладними, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань.
Так, відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, – це цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
За умовами укладеного сторонами договору, відповідач взяв на себе зобов’язання оплатити поставлений йому позивачем товар.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Поставка позивачем товару на суму 147 926,00 грн., як встановлено судами, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними ) № 1629 від 19.05.2010 року, № 1978 від 16.06.2010 року, № 2359 від 16.07.2010 року, № 2388 від 20.07.2010 року, № 2618 від 09.08.2010 року, № 2724 від 18.08.2010 року, які були частково сплачені відповідачем.
Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Стаття 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, зазначена норма не визначає в якості обов’язкового реквізиту посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а лише вказує на обов’язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції дії /передачі товару – пластикових коробок/, що викликає певні зміни у структурі зобов’язань).
З видаткових накладних вбачається, що вони містять підпис та печатку товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард”, крім того, Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не передбачає можливості визнання податкових накладних недійсними у разі відсутності зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.
Крім того, пунктом 4.2.4. договору передбачено, що покупець (відповідач) зобов’язаний належним чином оформляти та підписувати усі відповідні документи, передбачені умовами договору.
Судами обох інстанції відхилені твердження скаржника про те, що у вказаних накладних відсутні посилання на посади осіб, підписавших видаткові накладні, а отже, вони не можуть бути доказами передачі товару на виконання умов вказаного договору.
Так, неправильно зазначене у документах бухгалтерського обліку та фінансовій звітності посадове положення осіб або невідображення їх взагалі не тягне за собою припинення господарських зобов’язань. Спір у даній справі виник не у зв’язку з регулюванням, організацією або веденням бухгалтерського обліку та складанням фінансової звітності.
Одночасно судова колегія зазначає, що свобода підприємницької діяльності у межах визначених законом, містить елементи несприятливих наслідків, ризик яких несе безпосередньо суб’єкт господарювання.
Отже, недотримання працівниками підприємства відповідача вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не може впливати на належне виконання обов’язків відповідача за договором, розрахунки за виконання якого є предметом дійсного спору.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 85 844,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар.
В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний подвійній обліковій ставці НБУ (п. 6.2.1 договору).
Враховуючи зазначене, висновок судів про обґрунтованість вимог в частині стягнення пені також є правильним.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, із дотриманням процесуальних норм.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, тому підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Алегард” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року у справі № 15/416 залишити без змін.
Постанова Вищого господарського суду України “Щодо підтвердження факту здійснення господарської операції первинними документами” від 01.06.2011 р. у справі № 15/416

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>