Постанова Вищого господарського суду України “Про визнання недійсним договір відступлення права вимоги” від 14.12.2011 р. у справі № 55/252

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 14 грудня 2011 року Справа № 55/252
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Новікової Р.Г.
Попікової О.В.
за участю представників:
Позивача: ОСОБА_2 дов. від 03.10.2011 року № 03/10;
Відповідача 1: ОСОБА_3 дов. від 14.06.2011 року; президент ТОВ ОСОБА_4 протокол № 2 від 12.02.2009 року;
Відповідача 2: ОСОБА_3 дов. від 30.04.2011 року, ОСОБА_4 дов. від 30.04.2011 року.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року
у справі № 55/252 господарського суду міста Києва
за позовом відкритого акціонерного товариства “СБК-ПРОГРЕС”
до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ”
відповідача-2 фізичної особи підприємця ОСОБА_5
про визнання правочину недійсним
ВСТАНОВИВ:
У травні 2011 року відкрите акціонерне товариство “СБК-ПРОГРЕС” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ”, фізичної особи підприємця ОСОБА_5, просило визнати недійсним укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги №2-П від 21.04.2011 року, посилаючись на порушення статті 257 Цивільного кодексу України, оскільки вищенаведений правочин, на думку позивача, є договором факторингу та товариство з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” не є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2011 року (суддя Ягічева Н.І.) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що договір про відступлення права вимоги за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги, метою якого є передання права кредитора іншій особі за правочином, а не договором факторингу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року (головуючий Гаврилюк О.М., судді Майданевич А.Г., Мальченко А.О.) рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2011 року по справі № 55/252 скасоване. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним вчинений між товариством з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 правочин від 21.04.2011 року № 2-п про відступлення права вимоги.
Постанова суду мотивована тим, що при укладанні між відповідачами договору від 21.04.2011 року були допущені порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки вищезгаданий правочин суперечить ч. 3 ст. 1079 ЦК України, тому підлягає визнанню недійсним.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” звернулось з касаційною скаргою, просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року, залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2011 року, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції було неправильно визначено правову природу договору про відступлення права вимоги та помилково застосовано статтю 1077 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.04.2011 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю „Міжнародна юридична компанія „ОСОБА_4 і Партнери” (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги № 2-П, відповідно до умов якого первісний кредитор передавав, а новий кредитор приймав на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за грошовими зобовязаннями, що підтверджуються актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № 1 від 31.08.2008 року (заборгованість боржника складає 483000 грн. з ПДВ), № 2 від 30.09.2008 року (заборгованість боржника складає 392469 грн. з ПДВ), № 2/10 від 31.10.2008 року (заборгованість боржника складає 406161 грн. з ПДВ), № 4 від 29.11.2008 року (заборгованість боржника складає 51 712 грн. 50 коп. з ПДВ), що виникли між первісним кредитором та відкритим акціонерним товариством „СБК-Прогрес” (боржник).
Згідно п. 1.2 договору, новий кредитор (відповідач -1) одержує право (замість первісного кредитора відповідача – 2) вимагати від боржника (позивача) належного виконання грошового зобовязання в розмірі 1333342,50 грн. основного боргу, сплати інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми основного боргу з моменту виникнення заборгованості за розрахунками по актам здачі-приймання робіт (надання послуг) укладеними між первісним кредитором (відповідач-2) та відкритим акціонерним товариством “СБК-Прогрес” (позивач).
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов’язку боржника третьою особою.
Судова колегія зазначає, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов’язується або не зобов’язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов’язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору по справі № 9/119/10, що розглядалась Київським міжобласним апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України було стягнення заборгованості за договором підряду, який був укладений між позивачем та відповідачем -2, тоді як укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги № 2-п від 21.04.2011р. був укладений на підставі зобовязань позивача перед відповідачем -2 на підставі усного договору про надання послуг, відповідно до Актів прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 31.08.2008 р., № 2 від 30.09.2008 р., № 2/10 від 31.20.2008 р. та № 4 від 29.11.2008 р., які підписані та скріплені печатками з боку обох сторін.
Слід зазначити, що при цесії передається вже існуюче право та зобовязання не припиняється та не змінюється.
Також, судом першої інстанції встановлено факт передачі права вимоги за грошовими зобовязаннями, досліджено питання оплатності договору (пункт 2.1; 2.2 договору), відсутності припинення чи зміни грошового зобовязання, яке виникло між боржником та новим кредитором, з огляду на що суд дійшов висновку, що саме договір від 21.04.2011 року № 2-П є саме договором про відступлення права вимоги.
Судова колегія зазначає, що за своєю юридичною природою договір факторингу є різновидом відступки вимоги з особливим суб’єктним складом. Крім того, сферою застосування факторингу є, як правило, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів.
Отже, доводи позивача з якими погодився суд апеляційної інстанції, що товариство з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” здійснило фінансування фізичної особи підприємця ОСОБА_5 в розмірі 973 340,00 грн., що свідчить про здійснення факторингової операції, є неспроможними, оскільки договір відступлення права вимоги може бути оплатним.
Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, а саме, статей 203, 215, 227, 1077 Цивільного кодексу України, що призвело до хибних висновків про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, та, як наслідок, до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “МІЖНАРОДНА ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ “ОСОБА_4 І ПАРТНЕРИ” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року у справі № 55/252 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2011 року у справі № 55/252 залишити в силі.
Постанова Вищого господарського суду України “Про визнання недійсним договір відступлення права вимоги” від 14.12.2011 р. у справі № 55/252

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>