Постанова Вищого господарського суду України від 30.10.2012 р. у справі № 5/039-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“30” жовтня 2012 р.                                 Справа № 5/039-12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. – головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивача Ткач В.Д. дов. (т.2, а.с. 36)
відповідача Колінько І.В. дов. від 11.12.2011 року Гайцук С.Г. - директор
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС Маккензі – Україна”
на постанову від 04.09.2012 року Київського апеляційного господарського суду
у справі № 5/039-12 господарського суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС Маккензі – Україна” доТовариства з обмеженою відповідальністю “Аніміровані іграшки”
про стягнення додаткових витрат на суму 37740,05 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС Маккензі – Україна” звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніміровані іграшки” про стягнення додаткових витрат на суму 37740,05 грн. за договором транспортного експедирування від 11.04.2011 року.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 року (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року (головуючий суддя Суховий В.Г., судді Алданова С.О., Чорногуз М.Г.), в задоволені позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС Маккензі – Україна” звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доповідач Волковицька Н.О.
Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди припустилися порушення статті 8 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” та статті 316 Господарського кодексу України.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю – доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.04.2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір транспортного експедирування № 82338 (далі – договір, а.с. 17-21).
За умовами пункту 1.1 договору експедитор (позивач) взяв на себе зобов’язання за плату та за рахунок клієнта (відповідач) надати клієнту комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов’язаних з організацією перевезень вантажів клієнта морським та автомобільним транспортом, а також додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу клієнта.
Відповідно до пункту 1.2 договору умови надання послуг, а також перелік операції, які необхідні для здійснення перевезень, погоджуються сторонами в заявках. Заявка є невід’ємною частиною даного договору.
Пунктом 2.1.5 договору передбачено, що експедитор має право отримувати від клієнта відшкодування додаткових витрат, які виникли у експедитора при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.
На виконання пункту 1.2 договору сторонами складено заявку на надання послуг (а.с.22) згідно з якого відповідач доручив позивачу здійснити перевезення морським та автомобільним транспортом за маршрутом м. Шанхай (Китай) -м. Бровари (Україна) вантаж -іграшок.
Кількість часу для митних формальностей та розвантаження, обумовлена сторонами у заявці, становить 48 годин.
Судом першої інстанції із чим погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що факт перевезення вантажу – контейнера PCIU 3082701 до місця відвантаження підтверджується морськими коносаментами № SUNE1107026A та № SUNE1107026В, міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 5450 та нарядом № 1100 від 23.08.2011 року (а.с. 23, 26, 28, 30).
Для оплати наданих послуг з перевезення вантажу позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру від 14.10.2011 року № СФ-0002465 на суму 24006,86 грн., який був оплачений.
Також судами встановлено, що відповідачем не були оплачені виставлені рахунки №СФ -0002472, № СФ -002467, № СФ -0002474 на суму 27740,05 грн., в зв’язку з чим позивач звернувся із позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суди виходили з того, що між сторонами виникли правовідносини за договором, який за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.
За приписами частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 9Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до частини 1 статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою статті 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” визначено, що клієнт зобов’язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Відповідно до пункту 4.1.3 договору сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання зобов’язань, якщо воно стало наслідком форс-мажорних обставин або дій органів влади, що безпосередньо вплинули на можливість виконання цього договору. Сторона, для якої стало неможливим виконання своїх зобов’язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок та закінчення вищевказаних обставин, але в будь-якому випадку не пізніше ніж через 5 робочих днів з моменту їх настання чи припинення. Не повідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатись на будь-які вищезазначені обставини, як на підставу, яка звільняє від відповідальності за невиконання зобов’язань.
У пункті 5.2 договору визначено, що кожен випадок збитків, за який інша сторона вимагає відшкодування, повинен бути документально обґрунтований розрахунком та підтверджуючими документами.
Згідно з нарядом № 1100 від 23.08.2011 року вантаж (контейнер) прибув у порт м. Одеси 21.08.2011 року (а.с.23).
Також з вказаного наряду судами встановлено, що вантаж перебував під митним контролем з 09.09.2011р., що підтверджується відповідним штампом митного органу на наряді, вивіз контейнера з вантажем дозволено до 13.09.2011 року
Вказані обставини також підтверджуються листом Південної митниці Державної митної служби України від 10.05.2012 року № 22/42-01/12706, відповідно до якого товар в контейнері PCIU3082701 надійшов до пункту пропуску для морського сполучення “Одеський морський торговельний порт” 21.08.2011 року При цьому, в період з 21.08.2011 року по 09.09.2011 року експедитором документи для митного оформлення зазначеного товару до митного поста “Одеса-порт” не надавались.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимогу про надання додаткових документів позивач вручив відповідачу лише 16.09.2012 року, тобто з пропущенням встановленого договором 5-ти денного строку.
Отже, суди дійшли висновку, що у період з 21.08.2011 року до 09.09.2011 року митне оформлення вантажу не відбувалося у зв’язку з бездіяльністю позивача у вказаний період.
Доказів, які б свідчили про поважність причин тривалої бездіяльності позивача у цей період, останнім суду не надано, як не надано і доказів письмового повідомлення позивачем відповідача про причини затримки при митному оформленні вантажу у відповідності до п. 4.1.3 договору.
Твердження позивача про те, що затримка в оформленні вантажу та його доставці сталася з підстав проведення органами СБУ та митними органами спільної перевірки, зокрема догляду контейнеру, про що, як вказує позивач, він повідомив відповідача своєчасно, судами відхилені, оскільки, по-перше, з наявних у справі документів, а також з пояснень обох сторін вбачається, що вивіз вантажу було дозволено до 13.09.2011 року, тоді як лист СБУ в Одеській області № 4-972 датований 15.09.2011 року
Доказів того, що при виконанні позивачем своїх обов’язків за договором експедирування стосовно вантажу з боку митних органів або інших державних органів чинились перешкоди, позивач суду не надав.
Будь-яких офіційних підтверджень від митних органів або органів Служби безпеки України щодо затримання вантажу (контейнера), його перевірки тощо у період з 21.08.2011 року та до моменту його розмитнення 13.10.2011 року на Київській митниці матеріали справи не містять, і позивачем таких доказів не надано.
Приписами статті 80 Митного кодексу України встановлено, що у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов’язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз’ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Згідно акта проведення митного огляду товарів від 13.09.2011р.
№ 500060/803/2011/002941 будь-яких порушень відповідачем митних правил, чи факту невідповідності товару, що переміщується через митний кордон України, супровідним документам, інвойсу та даним попередньої митної декларації не встановлено.
Таким чином, суди дійшли висновку, що витрати за понаднормовий простій автомобілю у сумі 12096 грн., витрати на зберігання вантажу у сумі 11977,83 грн. та витрати за понаднормовий простій контейнеру у сумі 1366,22 грн. понесені позивачем не в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, а виникли в результаті бездіяльності позивача, який неналежним чином виконував умови цього договору.
За таких, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, рішення та постанова прийняті у відповідності із нормами діючого законодавства, в зв’язку з чим касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування рішення та постанови.
Доводи, викладені у касаційній скарзі зводяться до намагань надати перевагу доказам позивача над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Київської області від 22.05.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року у справі № 5/039-12 господарського суду Київської області залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС Маккензі – Україна” залишити без задоволення.
 
Головуючий суддя                                 Т. Дроботова
Судді                                                        Н. Волковицька
                                                                 Л. Рогач
Постанова Вищого господарського суду України від 30.10.2012 р. у справі № 5/039-12

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>