ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2013 року Справа № 5011-4/16093-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів : Бакуліної С.В. (доповідач),
Поляк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Томсор” на постанову від 16.04.2013 року Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-4/16093-2012господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю “Томсор” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруТовариство з обмеженою відповідальністю “Будівельний Альянс Київ”про стягнення 74 262,75 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача:ФОП – ОСОБА_4 не з’явились від третьої особи:не з’явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) від 24.01.2013 року у справі № 5011-4/16093-2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді – Сулім В.В., Яковлєв М.Л.) від 16.04.2013 року у справі № 5011-4/16093-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року скасовано; позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Томсор” на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 74 262,75 грн., 536,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про повернення позовної заяви, 1 609,50 грн. судового збору за подання позовної заяви, 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 4 500,00 грн. сплачених згідно Договору № 123-Ю про надання юридичних послуг.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 року у справі № 5011-4/16093-2012, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Відповідач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Томсор” про стягнення 74 262,75 грн. в рахунок відшкодування виконаного за недійсним правочином.
Судами встановлено, що 25.06.2009 року між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Томсор” було укладено договір оренди №2/7-2009 (Договір) нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв.м для організації закладу громадського харчування строком на три роки, а саме з 25.06.2009 року по 25.06.2012 року, який не було посвідчено нотаріально; внаслідок укладення сторонами Договору майно було передано у володіння позивача; згідно доданих до позовної заяви квитанцій, позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 20 400,00 грн. з призначенням платежу: передплата за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди № 2/7-2009 від 25.06.2009 року; 20.08.2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельний Альянс Київ” було укладено договір № 6-р, відповідно до якого сторони погодили, що позивач доручає, а виконавець зобов’язується виконати: ремонт приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1; за умовами Договору № 6-р за ремонт приміщення по АДРЕСА_1, позивачем було сплачено 35 076,54 грн. згідно кошторису за роботи та матеріали, крім того, позивачем було придбано будівельних матеріалів на суму 11 149,35 грн. – 20.08.2009 року та на суму 1 864,00 грн. – 22.09.2009 року, позивачем також було сплачено 160,00 грн. за доставку зазначених будівельних матеріалів на об’єкт (загальна сума коштів витрачена на ремонт об’єкту оренди становить 48 249,89 грн.), що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів та товарними чеками, копії яких залучено до матеріалів справи. За оцінкою апеляційного господарського суду відповідачем доведено належними та допустимими доказами, що ним проводився ремонт приміщення в АДРЕСА_1, яке належить відповідачу; вартість проведених робіт з урахуванням витрачених матеріалів та транспортних затрат становить суму 48 249,89 грн.
Касаційна інстанція вважає, що апеляційним господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги виходячи із такого.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.793 ЦК України).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).
Оскільки Договір сторони уклали на три роки без додержання вимоги закону про його нотаріальне посвідчення останній є недійсним.
Згідно з п.2 ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Також статтями 1212 та 1213 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому наведені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Ці положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Враховуючи, що позивачу фактично не надавалися послуги з користування нерухомим майном, що були предметом нікчемного договору оренди, то й у відповідача не було правових підстав для отримання плати за користування майном та результатів виконаних позивачем ремонтних робіт у належному відповідачеві нежилому приміщенні, у зв’язку з чим наявні передбачені п.2 ч.1 ст.216 та п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України підстави для повернення позивачу виконаного за недійсним правочином, а саме безпідставно перерахованої плати за користування майном та вартості виконаних робіт, як безпідставно отриманих.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Отже, грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми заборгованості відповідача по поверненню безпідставно сплачених коштів за користування майном (20 400,00 грн.) з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 26 012,86 грн. безпідставно сплачених коштів.
Таким чином, одержані відповідачем: плата за користування майном та вартість отриманих результатів виконаних позивачем ремонтних робіт, підлягають відшкодуванню останньому з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі ч.2 ст.216, ст.ст.1212, 1213 ЦК України, як отримані за недійсним правочином в загальній сумі 74 262,75 грн. (20 400,00 грн. + 5 612,86 грн. + 48 249,89).
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Томсор” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 року у справі №5011-4/16093-2012 залишити без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
Судді: С.Бакуліна
О.Поляк
Постанова Вищого господарського суду України від 18.06.2013 р. у справі № 5011-4/16093-2012