Постанова Вищого адміністративного суду України від 15.07.2010 р. № К-20185/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.07.2010 р.                                                                                                                                                  К-20185/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя – Костенко М. І. (головуючий), судді: Бившева Л. І., Маринчак Н. Є., Усенко Є. А., Шипуліна Т. М., при секретарі – Альошиній Г. А. розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області (далі – ДПІ) на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2007 у справі № 22-а-2436/07 за позовом приватного сільськогосподарського виробничого підприємства “Агрофірма “Союз” (далі – ПСВП “Агрофірма “Союз”) до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Донецької області від 25.06.2007 позов ПСВП “Агрофірма “Союз” задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.07.2006 № 0000672351/0, № 0000662351/0 та № 0000682351/0. У прийнятті цього судового акта місцевий суд виходив з того, що:

наявність незначних недоліків у податкових накладних не позбавляє такі накладні правового значення та не є підставою для відповідальності платника в порядку абзацу другого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, тоді як факт проведення позивачем відповідного коригування податкового кредиту внаслідок повернення товару постачальникові підтверджується наданими підприємством розрахунком коригування та витягом з Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг);

активи платника вважаються звільненими від податкової застави з моменту погашення податкового боргу, тоді як обмеження повноважень платника щодо здійснення операцій з активами, які перебувають у податковій заставі, не поширюються на операції з продажу платником товарів у межах здійснення підприємницької діяльності за цінами, не меншими за звичайні; відтак позивачем не було порушено порядку відчуження активів під час здійснення бартерних операцій з пайовиками за орендовані земельні ділянки та з товариством з обмеженою відповідальністю “Донагрохім ЛТД” за поставку мінеральних добрив;

здійснення роздрібної торгівлі мукою пшеничною, яка була піддана достатній переробці, не вимагає використання реєстратора розрахункових операцій відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2007 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 11.07.2006 № 0000662351/0 скасовано в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 27,73 грн.; податкові повідомлення-рішення від 11.07.2006 № 0000672351/0 та № 0000682351/0 скасовано повністю; в решті позову відмовлено. Зазначену постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

контролюючим органом не було визначено активи, що перебувають у податковій заставі, відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 у справі № 2-рп/2005 (справа про податкову заставу), у зв’язку з чим відповідач не довів факту перебування активів ПСВП “Агрофірма “Союз”, з якими було здійснено оспорювані бартерні операції, у податковій заставі;

позивачем не було відкориговано суму податкового кредиту внаслідок повернення постачальникові товару у поданій податковому органові декларації з ПДВ, що обґрунтовує правомірність нарахування ПСВП “Агрофірма “Союз” податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 8510,88 грн.

В решті апеляційний суд погодився з висновками господарського суду Донецької області.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення по суті спору, яким повністю відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність у ПСВП “Агрофірма “Союз” на момент проведення перевірки акта про здійснення переробки муки, а також відсутність у підприємства необхідних виробничих потужностей для такої переробки спростовує висновок попередніх інстанцій про відсутність у позивача обов’язку використовувати РРО при роздрібному продажу цієї муки. Крім того, за посиланням ДПІ, на момент проведення позивачем спірних бартерних операцій ПСВП “Агрофірма “Союз” мало податковий борг, у зв’язку з чим усі активи платника перебували у податковій заставі. Відтак, на думку відповідача, здійснення бартерних операцій із заставленими активами без попереднього отримання згоди податкового органу тягне за собою застосування штрафу в порядку підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку ПСВП “Агрофірма “Союз” з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006, оформлену актом від 03.07.2006 № 353/23-0/308/3212, в ході якої було виявлено, зокрема:

факт включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, в яких невірно зазначено місце розташування юридичної особи (покупця) та податковий номер платника податку (покупця), а також непроведення позивачем відповідного коригування податкового кредиту за наслідками повернення постачальникові (приватному підприємству “Ерідон”) товару; наведені порушення стали підставою для визначення контролюючим органом позивачеві податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 8539 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11.07.2006 № 0000662351/0;

здійснення позивачем бартерної операції з товариством з обмеженою відповідальністю “Донагрохім ЛТД” на загальну суму 37 867,92 грн. шляхом поставки названому товариству насіння соняшника у вересні 2005 року в якості проведення оплати за поставлені цим контрагентом у травні 2005 року мінеральні добрива, а також бартерних операцій з пайщиками за оренду земельних ділянок, без отримання відповідної згоди податкового органу, тоді як на момент вчинення названих операцій усі активи платника перебували у податковій заставі з причин наявності у ПСВП “Агрофірма “Союз” податкового боргу з фіксованого сільськогосподарського податку; наведене порушення стало підставою для застосування до позивача штрафу в сумі 49514,37 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11.07.2006 № 0000672351/0 в порядку підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”;

факт реалізації позивачем муки пшеничної кінцевому споживачеві без застосування РРО на загальну суму 3506,25 грн., що стало підставою для накладення на позивача штрафу в сумі 17531,25 грн. за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.07.2006 № 0000682351/0.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судами також було з’ясовано, що названа мука є продукцією, отриманою ПСВП “Агрофірма “Союз” внаслідок здійснення позивачем переробки (а саме – просушки та просіювання) придбаної муки, яка мала нетоварний вигляд.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності прийняття податковим органом названих актів індивідуальної дії.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Хоча в силу вимог абзацу першого підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, власне існування незначних недоліків в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, як вірно зазначили судові інстанції, не є підставою для висновку про неправомірність включення понесених покупцем витрат до податкового кредиту. Адже згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Іншими словами, коли на момент проведення контролюючим органом перевірки платника суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні мають незначні недоліки в заповненні, при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом 4.5.1 цього ж пункту Закону передбачено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку – постачальника, то, зокрема, отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів (послуг).

У розгляді цієї справи місцевий та апеляційний суди дійшли різних висновків щодо фактичного здійснення позивачем коригування в порядку наведеної норми Закону. Так, суд першої інстанції, пославшись на наявний у матеріалах справи розрахунок № 2 кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 13.05.2004 № 4704 та витяг з Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) дійшов висновку про виконання ПСВП “Агрофірма “Союз” вказаного законодавчого припису після повернення товару постачальникові. Однак апеляційний суд обґрунтовано спростовував такий висновок місцевого суду з огляду на відсутність відображення позивачем відповідного зменшення податкового кредиту у поданій податковому органові податковій декларації та правомірно визнав законним донарахування позивачеві 8510,88 грн. податкових зобов’язань з ПДВ.

Правильною є і надана апеляційним судом правова оцінка, відповідно до якої в даному разі відсутні докази перебування активів позивача, відносно яких було здійснено бартерні операції, у податковій заставі.

Адже в силу вимог пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Однак з огляду на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 у справі № 2-рп/2005 (справа про податкову заставу) визнано неконституційним підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 названого Закону в частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу, то за змістом наведеної норми Закону узгодженню підлягають лише операції з активами, які перебувають у податковій заставі.

Відтак для досягнення критерію співрозмірності між податковим зобов’язанням і сумою активів ПСВП “Агрофірма “Союз”, що перебувають у податковій заставі, податковий орган повинен був відповідно узгодити розмір податкової застави позивача та визначити у встановленому порядку, на яке саме майно розповсюджується така застава, склавши при цьому опис заставних активів з їх детальною характеристикою, щоб у подальшому такі активи можна було ідентифікувати. У разі ж невиконання контролюючим органу такого опису підприємство має право вчиняти операції (у тому числі й такі, що мають обмежувальний характер відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 названого Закону) щодо будь-яких із своїх активів, за умови, що вартість активів, які залишаються у власності підприємства, буде дорівнювати або перевищувати розмір податкового боргу.

Відтак в даному разі, як вірно зазначив апеляційний суд, невнесення податковим органом змін до Державного реєстру обтяжень рухомого майна із визначенням опису конкретних об’єктів, на які поширюється податкова застава з урахуванням суми податкового боргу ПСВП “Агрофірма “Союз”, унеможливлює з’ясування того, чи перебували у податковій заставі активи позивача, щодо яких було вчинено спірні бартерні операції.

А тому нарахування контролюючим органом штрафу за порушення порядку відчуження заставлених активів не можна визнати обґрунтованим.

Водночас судами неправильно було кваліфіковано піддану переробці (а саме – просушуванню та просіюванню) муку пшеничну як продукцію власного виробництва ПСВП “Агрофірма “Союз”.

Адже згідно з визначенням, що міститься у статті 1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” виробництво (виготовлення) – це діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

Отже, покращення якостей вже виготовленого товару не може вважатися його виробництвом.

Посилання судів на приписи пункту 2 Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.96 № 1061, за змістом якого продукцією власного виробництва визнається продукція, яка була вироблена або піддана достатній переробці чи обробці підприємством з використанням власного або орендованого майна, також не є обґрунтованими.

Адже наведену законодавчу норму слід застосовувати з урахуванням пункту 4 цього ж Порядку, відповідно до якого переробка чи обробка продукції підприємством визнається достатньою, якщо виготовлена продукція класифікується в іншій тарифній позиції (на рівні перших чотирьох знаків цифрового коду Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності), ніж вироби і матеріали, придбані підприємством і використані ним для виготовлення цієї продукції, або частка добавленої вартості продукції під час її переробки чи обробки становить не менш як 50 відсотків, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому добавленою вартістю є різниця між собівартістю продукції та вартістю використаних матеріалів, сировини, комплектуючих.

Отже, оскільки в даному разі просушена та просіяна позивачем мука пшенична є, по суті, лише поліпшенням якісних характеристик цього товару, то підстави для застосування до спірних правовідносин пункту 1 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” відсутні.

Відтак відповідачем було правомірно застосовано до ПСВП “Агрофірма “Союз” заходи відповідальності у вигляді штрафу за здійснення роздрібної торгівлі без застосування РРО в порядку пункту 1 статті 17 зазначеного Закону.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти в частині задоволення позову щодо скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.07.2006 № 0000682351/0, відмовивши у задоволенні цих позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Донецької області від 25.06.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2007 у справі № 34/40а (22-а-2436/07) скасувати в частині скасування рішення державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.07.2006 № 0000682351/0.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2007 у справі № 34/40а (22-а-2436/07) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Постанова Вищого адміністративного суду України від 15.07.2010 р. № К-20185/07

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>