Постанова Вищого адміністративного суду України “Про визнання податкової накладної недійсною через помилку в оформленні” від 30.10.2012 р. у справі № 2-а-3231/08/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
30 жовтня 2012 року № К-13334/10
м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010 у справі № 2-а-3231/08/0970 (8186/09/9104)
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про визнання незаконними та скасування рішень та податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Підприємець в судовому порядку, з урахуванням уточнень до позовних вимог, оскаржив рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг від 25.01.2008 № 3615/Ц/25-26/4 та від 04.04.2008 № 1280/10/25-019/26, податкове повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098911700/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 3 411,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098891700/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем “податок з доходів фізичних осіб” у розмірі 1 305,73 грн.
Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарг від 25.01.2008 № 3615/Ц/25-26/4 та від 04.04.2008 № 1280/10/25-019/26 в частині відмови у задоволенні скарги Підприємця щодо визначення останньому податкового зобов’язання за платежем “податок з доходів фізичних осіб” у розмірі 1 305,73 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098891700/2. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційний адміністративний суд постановою від 11.02.2011 судове рішення першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасував та в цій частині у позові відмовив, в решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Як встановлено судам попередніх інстанцій, передумовою визначення податкових зобов’язань була виїзна планова перевірка Підприємця за період з 01.07.2006 по 30.09.2007, результати якої викладені у акті від 25.12.2007.
Як вбачається з акту перевірки, фахівці контролюючого органу дійшли висновку, що Підприємцем порушені вимоги пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” та п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що Підприємцем, який працював на загальній системі оподаткування та був зареєстрований як платник ПДВ, неправомірно було сформовано податковий кредит за відповідні податкові періоди на підставі неналежно оформлених податкових накладних (одні податкові накладні, оформлені у печатному форматі, не містили індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ – покупця (позивача), інші – не скріплені печаткою постачальника), а також завищено валові витрати внаслідок віднесення суми сплаченого до бюджету ПДВ на витрати приватного підприємця.
Так, основними документами на момент спірних відносин, що регламентують порядок оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю і які перебувають на загальній системі оподаткування, є розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, який діє у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, а також розроблена відповідно до нього Інструкція про прибутковий податок з громадян, розробленою ГДПІ України згідно зі ст. 23 названого Декрету. Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Документально підтвердженими витратами вважаються оплачені витрати поточного звітного періоду, а також попередніх періодів, якщо вони стосуються доходу, отриманого протягом звітного періоду. Такі витрати обов’язково мають бути підтверджені відповідними документами.
У додатку № 7 “Про склад валових витрат виробництва (обороту), які виключаються з валового доходу платника податків – фізичної особи” до Інструкції зазначено, що до складу витрат фізичної особи – підприємця, зареєстрованого як платник ПДВ, також включаються суми ПДВ, внесені до бюджету. Не включаються до валових витрат та валових доходів суми ПДВ, які входять до ціни придбаних та проданих товарів (робіт, послуг) відповідно. Отже, до валових доходів і витрат підприємець включає отримані та сплачені ним суми без урахування ПДВ. При цьому суму сплаченого до бюджету ПДВ він також має право включити до валових витрат.
Як встановлено судами, позивачем у ІІІ -ІУ кварталах 2006 року було включено до складу валових витрат ПДВ у сумі 10 044,08 грн., сплачений грошовими коштами до бюджету.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість та неправомірність позиції Державної податкової інспекції щодо завищення Підприємцем валових витрат внаслідок віднесення до витрат суми ПДВ, сплаченого до бюджету.
Вирішуючи спір щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, заповнених з недоліками, суди не врахували, що недоліки в заповненні податкової накладної контрагентами позивача при визначенні індивідуального податкового номеру покупця, номеру свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ – покупця та відсутність печаткою постачальника, не робить такі накладні недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказу. Така накладна не перешкоджає ідентифікації контрагента підприємства та встановленню достовірності фактичного здійснення господарської операції, сплати ПДВ у складі ціни товару, а недотримання в даному випадку позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для висновку про неправомірність включення сплачених позивачем сум ПДВ до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції.
Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).
Тобто, підставою для відповідальності платника податку є відсутність підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.
Згідно пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР податкова накладна, яка згідно пп. 7.2.3 цього Закону складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках, видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Датою ж виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг), у відповідності з пп. 7.3.1 зазначеного Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.
Наведене дозволяє суду касаційної інстанції спростувати висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що Підприємцем не підтверджено право на податковий кредит, та на підставі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Також ухвалюючи судові рішення щодо рішень контролюючого органу за результатами розгляду скарг від 25.01.2008 та від 04.04.2008, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 зазначеного Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а в контексті приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб’єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб’єктивних прав та обов’язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов’язку, а обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.
Рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору через те, що наслідком його винесення податковим органом є обов’язок відповідного територіального органу державної податкової служби прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.
Отже, компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. А згідно з ч. 1 ст. 228 цього Кодексу суд касаційної інстанції скасовує судові рішення у касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, установлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2009 в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098911700/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 3 411,00 грн., та в частині вирішення спору щодо рішень контролюючих органів за результатами розгляду скарг від 25.01.2008 № 3615/Ц/25-26/4, від 04.04.2008 № 1280/10/25-019/26 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010 у справі № 2-а-3231/08/0970 (8186/09/9104) (повністю) – скасувати, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2009 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098891700/2 залишити в силі.
Позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Податкове повідомлення-рішення від 08.04.2010 № 0098911700/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 3 411,00 грн. – скасувати.
Провадження в частині вирішення спору щодо рішень контролюючих органів за результатами розгляду скарг від 25.01.2008 № 3615/Ц/25-26/4 та від 04.04.2008 № 1280/10/25-019/26 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова Вищого адміністративного суду України “Про визнання податкової накладної недійсною через помилку в оформленні” від 30.10.2012 р. у справі № 2-а-3231/08/0970

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>