ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 11 грудня 2012 року
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого – Кривенка В. В., суддів – Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом республіканського підприємства “Курортно-оздоровчий комплекс “Росія” (далі – Підприємство) до державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим (далі – ДПІ) про скасування рішення, встановила:
У березні 2009 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення ДПІ від 5 березня 2009 року № 0002092303 про застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9963 грн. 75 коп.
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 11 червня 2009 року позов задовольнив.
Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 серпня 2012 року постанову суду апеляційної інстанції скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ДПІ звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Положення № 637), у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2011 року, яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.
Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ДПІ підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що готівка у сумі 1992 грн. 75 грн. була фактично оприбуткована Підприємством, оскільки її проведення через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) та відображення на роздрукованих фіскальних звітах робить неможливим ухилення позивача від сплати податків. Відсутність відомостей про готівкові надходження за 5 січня 2009 року в книзі обліку розрахункових операцій при фактичному оприбуткуванні зазначеної суми готівки, на думку касаційного суду, свідчить лише на користь висновку про порушення позивачем порядку ведення книги обліку розрахункових операцій, а не про неналежний облік надходження коштів за вказаний день та ухилення підприємства від оподаткування зазначеної суми.
У судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, застосувавши до спірних правовідносин пункт 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 року за № 237/5428), дійшов протилежного висновку про те, що при здійсненні розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність законодавчо встановлених дій: реєстрація коштів через РРО та відображення цієї готівки у книзі обліку розрахункових операцій. На думку касаційного суду, невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу в п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (абзац третій статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (далі – Указ № 436/95)).
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
Так, суди встановили, що 5 січня 2009 року Підприємство через зареєстрований та опломбований у встановленому законом порядку РРО провело готівкові кошти у сумі 1992 гривень 75 коп., що підтверджується фіскальним звітним чеком на цю суму, однак до книги обліку розрахункових операцій відомостей про зазначену готівку не внесло.
Визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень Національного банку України (пункт 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV “Про Національний банк України”).
Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 затверджено Положення № 637.
Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення № 637 у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).
Відповідно до статті 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення № 637 книга обліку розрахункових операцій – прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
Абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами – громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки – у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).
Оскільки у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В. В. Кривенко
Судді: М. Б. Гусак
О. В. Кривенда
О. А. Коротких
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький
Ю. Г. Тітов
Постанова Верховного Суду України від 11.12.2012 р. у справі 21-400а12