Постанова Верховного суду України “Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення” від 18.12.2012 р. № 21-389а12

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 грудня 2012 року
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого – Кривенка В.В., суддів – Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Миколаївгаз” (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Миколаївгаз”; далі – Товариство) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві (далі – МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:
У січні 2005 року Товариство звернулось до суду з позовом до МДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 червня 2004 року № 0001772301/01046.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що під час проведення документальної перевірки Товариства відповідач неправомірно нарахував йому податкове зобов’язання у вигляді штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2181-III) у розмірі 3703863 грн. 66 коп. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.
Господарський суд Миколаївської області постановою від 25 вересня 2007 року в задоволенні позову відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове – про задоволення позовних вимог: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення МДПІ від 2 червня 2004 року № 0001772301/01046.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 липня 2012 року рішення апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.
Касаційний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі постанову суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, посилаючись на абзац “б” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III, дійшов висновку, що операції з використання цінних паперів, які засвідчують відносини боргу, підлягають письмовому узгодженню з податковим органом платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі. Оскільки Товариство цього не зробило, то МДПІ правомірно застосувала до нього штрафні санкції згідно з підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.
Також зазначив, що окрема цивільно-правова угода підлягає узгодженню з податковим органом.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, абзацу “б” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 та підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III. На обґрунтування заяви Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 12 та 28 лютого і 28 травня 2008 року (справи №№ К-9886/06, К-8607/06, К-11428/06 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У рішеннях від 12 лютого та 28 травня 2008 року касаційний суд дійшов висновку, що на платника податків, активи якого перебувають у податковій заставі, не поширюється обов’язок щодо письмового узгодження з податковим органом операцій з використання цінних паперів.
Перевіривши наведені Товариством доводи, Верховний Суд України вважає, що в задоволенні його заяви слід відмовити з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у період з квітня 2002 року по лютий 2003 року без попереднього погодження з податковим органом уклав договори на уступку права вимоги боргу на користь інших суб’єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до вимог Закону № 2181-III платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що потребують отримання попередньої згоди податкового органу.
Перелік таких операцій наведено у підпункті 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 цього Закону.
Зокрема, письмовому узгодженню з податковим органом підлягають операції купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видів діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів i товарних запасів, робіт i послуг за кошти за цінами, не меншими за звичайні.
Згідно з підпунктом 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III, що кореспондує з підпунктом 5.5 пункту 5 Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 28 серпня 2001 року № 338 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 жовтня 2001 року за № 857/6048; чинного на час виникнення спірних відносин), для своєчасного узгодження операцій з активами платника податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник податків надає податковому керуючому запит, в якому роз’яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції, у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. <…>
Отже, кожна відповідна цивільно-правова угода підлягає узгодженню з податковим керуючим шляхом подання запиту з відповідним роз’ясненням.
Щодо застосування штрафних санкцій за здійснення операцій з відчуження векселя без письмового узгодження з податковим органом, колегія суддів виходить із нижченаведеного.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство також здійснило операцію з відчуження векселя № 7432601803121 (емітент – обласне комунальне підприємство “Миколаївобленерго”) на користь відкритого акціонерного товариства “Конвейєрмаш” за отримання товарно-матеріальних цінностей за накладною від 20 листопада 2001 року № 905253.
Відповідно до статті 12 Закону України від 18 червня 1991 року № 1201-XII “Про цінні папери і фондову біржу” (чинного на час виникнення спірних відносин) вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Згідно з абзацом “б” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III до операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, відносяться операції з використання об’єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів.
Векселі третіх осіб, отримані підприємством як розрахунок за проданий товар, у фінансовому обліку відображаються в активі балансу та показують заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), інші активи, виконані роботи та надані послуги, які забезпечені векселями. Отже, векселі, які забезпечують відносини боргу третіх осіб перед підприємством, є активами (оборотними активами) такого підприємства.
Операція з обміну активами є відчуженням. Відчуження – це продаж, дарування, міна.
Таким чином, відчуження (використання) векселів без узгодження з податковим органом є порушенням абзацу “б” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III та потребує застосування штрафних санкцій у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Миколаївгаз” відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова Верховного суду України “Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення” від 18.12.2012 р. № 21-389а12

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>