Постанова Київського окружного адміністративного суду “Щодо оплату послуг мобільного зв’язку для цілей господарської діяльності” від 08.05.2013 р. № 810/1660/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
від 08 травня 2013 року № 810/1660/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого – судді Лисенко В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2013 № 0000541702 та № 0000521702.
В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ТД Прайм». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ТД Прайм» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Крім того, на думку податкового органу, позивачем протиправно віднесено до валових витрат суми коштів, сплачених ним за оплату послуг мобільного зв’язку, Інтернет послуг, обслуговування засобів зв’язку, вивіз сміття, оскільки зазначені послуги не використовувались у його господарській діяльності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з поставки товарів мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Цей факт підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ФОП ОСОБА_1 правильно визначив податкові зобов’язання з податку на додану вартість.
Зазначив, що право на віднесення позивачем до валових витрат сум коштів, сплачених ним за оплату послуг мобільного зв’язку, Інтернет – послуги, обслуговування засобів зв’язку, підтверджуються належними бухгалтерськими документами, наявними в матеріалах справи, і які були надані позивачем при перевірці, проте безпідставно не були взяті відповідачем до уваги.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що від обох сторін у справі до суду заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що зареєстрована виконавчим комітетом Броварської міської ради 18.10.2005. Свідоцтво Серії НОМЕР_20.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 07.11.2005 № НОМЕР_21, позивач є платником ПДВ.
Основним видом діяльності позивача згідно КВЕД є поліграфічна діяльність.
У лютому 2013 року, відповідно до наказу Броварської ОДПІ від 21.01.2013 № 93, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2009 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 04.03.2013 № 158/1702/НОМЕР_3.
Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем положень статті 177, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу, в результаті чого позивачем занижено податок з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 21974,20 грн. та занижено податок на додану вартість у розмірі 29954,00 грн.
За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 № 0000541702 та № 0000521702, якими позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 36963,25 грн., збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 27467,74 грн.
Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що договори купівлі-продажу, укладені між позивачем та ТОВ «ТД Прайм» є нікчемними і такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, фактично ніякі поставки контрагентами не проводились, а договори укладено лише задля незаконного зменшення об’єкту оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.
У ході перевірки посадовими особами відповідача було використано дані інформації бази даних ДПС у Дніпровському районі м. Києва, згідно якої ТОВ «ТД Прайм» не знаходиться за юридичною адресою, та висновок спеціаліста Науково-дослідного експертного центру при УМВС України від 15.06.2012 № 303, яким встановлено, що підписи від імені гр. ОСОБА_3 на первинних бухгалтерських документах ТОВ «ТЛ Прайм» виконані невідомою особою.
На підставі вищезазначеного, посадові особи відповідача дійшли висновку про нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «ТД Прайм» та як наслідок: безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які були сплачені контрагентам у складі вартості отриманих товарів.
 Під час судового розгляду судом встановлено, що у лютому 2013 року між позивачем та ТОВ «ТД Прайм» було укладено усні договори купівлі-продажу.
Відповідно до умов вказаних договорів, продавець (ТОВ «ТД Прайм») брав на себе зобов’язання поставити покупцю (позивач) поліграфічний товар (наліпки, конверти, журнали).
На підтвердження факту поставки товарів позивачем надано податкові накладні від 02.02.2012 № 15, від 20.02.2012 № 76, від 02.04.2012 № 9, від 09.04.2012 № 46, від 09.04.2012 № 37, від 10.04.2012 № 47, видаткові накладні від 02.02.2012 № 15, від 20.02.2012 № 76, від 02.04.2012 № 9, від 09.04.2012 № 46, від 09.04.2012 № 37, від 10.04.2012 № 47, рахунки-фактури до них та товарно-транспортні накладні.
Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 120568,51 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу валових витрат суму сплачених за придбані товари коштів та до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни поставлених контрагентом товарів у розмірі 24113,70 грн.
Також податковий орган дійшов висновку про безпідставність віднесення ФОП ОСОБА_1 до валових витрат суми коштів, сплачених позивачем за оплату послуг мобільного зв’язку, обслуговування засобів зв’язку, інтернет – послуг, у зв’язку з тим, що позивачем не підтверджено належність зазначених витрат саме до його господарської діяльності.
Судом встановлено, що в межах здійснення господарської діяльності позивачем було укладено ряд договорів про надання послуг, зокрема, з ТОВ «Мікроком», з ТОВ «Космонова» від 20.05.2011 № 2/831-200511 про надання інтернет послуг, з ТОВ «Швидка комп’ютерна допомога» про ремонт техніки, налагодження програмного забезпечення, з ЗАТ «Український мобільний зв’язок» від 03.01.2007 № 3303963 та ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» від 02.08.2010 № 4145021 про надання телекомунікаційних послуг, з СП ТОВ «Інтернешенел Телекомюнікейшен Компані» від 10.08.2010 № 1526420 про надання послуг зв’язку, з ТОВ «Грейд плюс груп» про розробку інтернет сайту, з ДП «Науковий центр точного машинобудування» про вивіз сміття, з ТОВ «Алло» про купівлю запчастин для мобільних телефонів.
На підтвердження факту отримання послуг, позивачем надано:
по взаємовідносинам з ТОВ «Мікроком» податкові накладні від 31.01.2010 № 541 та № 941, від 28.02.2010 № 1397 та № 1307, від 31.03.2010 № 2138 та № 2352, від 30.04.2010 № 3382 та № 3418, від 31.05.2010 № 4210 та № 4091, від 30.06.2010 № 5011 та № 5044 на загальну суму 1065,72 грн.;
по взаємовідносинам з ТОВ «Швидка комп’ютерна допомога» податкові накладні від 26.01.2010 № 2210, від 27.04.2010 № 2394, від 20.10.2010 № 2754, від 08.12.2010 № 2872 та № 2873, від 23.09.2011 № 40, від 07.12.2011 № 9, від 12.09.2012 № 17 на загальну суму 3160,50 грн.;
по взаємовідносинам з ЗАТ «Український мобільний зв’язок» податкові накладні від 31.01.2010 № 50641068, від 28.02.2010 № 1051291379, від 31.03.2010 № 1051951035, від 30.04.2010 № 4210, від 31.05.2010 № 1053271317, від 30.06.2010 № 1053928961, від 31.07.2010 № 1054592003, від 30.09.2010 № 1055910932, від 31.10.10 № 1056571254, від 30.11.10 № 1057230451, від 31.12.2010 № 1057901002, від 31.01.2011 № 1158562000, від 28.02.2011 № 1159211176, від 31.03.2011 № 1159867417, від 30.04.2011 № 1160528632, від 31.05.2011 № 352979, від 30.06.2011 № 352020, від 31.07.2011, від 31.08.2011 № 349733, від 30.09.2011 № 348373, від 31.10.2011 № 345042, від 30.11.2011 № 342351, від 31.12.2011 № 349232, від 31.01.2012 № 337235, від 29.02.2012 № 336236, від 31.02.2012 № 338963, від 30.04.2012 № 340036, від 31.05.2012 № 339116, від 30.06.2012 № 339405, від 31.07.2012 № 337644, від 30.09.2012 № 332620, від 31.10.2012 № 334359, від 31.12.2012 № 336368 на загальну суму 12279,90 грн.;
по взаємовідносинам з ДП «Науковий центр точного машинобудування» податкові накладні 09.04.2010 № 264, від 26.04.2010 № 329, від 08.06.2010 № 496 на загальну суму 269,10 грн.;
по взаємовідносинам з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» від 03.08.2010 № 1989427/6, від 30.09.2010 № 2494877/6, від 31.12.2010 № 3909669/6, від 28.02.2011 № 69026/6, від 31.03.2011 № 124213/006, від 30.04.2011 № 71121/006 на загальну суму 1156,00 грн.;
по взаємовідносинам з СП ТОВ «Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані» податкові накладні від 10.08.2010 № 19941, від 31.08.2010 № 112767, від 30.09.2010 № 88398, від 31.10.2010 № 92015, від 01.11.2010 № 2429, від 31.03.2011 № 110010 та № 133356, від 11.04.2011 № 42075, від 15.04.2011 № 64075, від 16.05.2011 № 52485, від 30.06.2011 № 127821, від 14.07.2011, від 26.09.2011 № 91709, від 30.11.2011 № 11303, від 07.12.2011 № 21339, від 29.02.2012 № 120481, від 07.03.2012 № 26801, від 11.05.2012 № 35764, від 30.06.2012 № 125772 та № 133434, від 30.09.2012 № 9495, від 27.11.2012 № 2558 на загальну суму 2592,18 грн.;
по взаємовідносинам з ТОВ «Грейд плюс груп» податкова накладна від 15.12.2010 № 12151 на загальну суму 21200,04 грн.;
по взаємовідносинам з ТОВ «Інтернет інвест» податкові накладні від 05.10.2010 № 20813, від 23.09.2011 на загальну суму 172,80 грн.;
по взаємовідносинам з ТОВ «Алло» податкові накладні від 14.04.2011 № 1404000806, від 10.06.2011 № 0610719 на загальну суму 5521,00 грн.;
по взаємовідносинам з ТОВ «Космонова» податкові накладні від 27.10.2011 № 1194, від 01.08.2011 № 98, від 30.08.2011 № 1180, від 27.09.11 № 1236, від 14.12.2011 № 707, від 23.12.2011 № 1351, від 15.02.2012 № 367, від 26.03.2012 № 485, від 30.04.2012 № 837, від 31.05.2012 № 649, від 30.06.2012 № 666, від 26.07.2012 № 547, від 23.08.2012 № 393, від 31.08.2012 № 781, від 17.09.2012 № 337, від 26.09.2012 № 461, від 26.10.2012 № 549, від 24.12.2012 № 53 на загальну суму 5050,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту “а” пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі – Закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв’язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «ТД Прайм» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.
Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: позивач поніс реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «ТД Прайм» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними. Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та ТОВ «ТД Прайм», суд зазначає наступне. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та ТОВ «ТД Прайм», прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України є оспорюваними.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначених договорів.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентом товарів. Податковий орган ані в акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов’язкових реквізитів.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «ТД Прайм», були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.
У матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «ТД Прайм».
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Суд не бере до уваги висновок спеціаліста Науково-дослідного експертного центру при УМВС України від 15.06.2012 № 303, яким встановлено, що підписи від імені гр. ОСОБА_3 на первинних бухгалтерських документах ТОВ «ТД Прайм» виконані невідомою особою, з огляду на наступне.
Так, під час розгляду справи, судом було допитано як свідка громадянина ОСОБА_3, який пояснив, що перебував на посаді директора ТОВ «ТД Прайм» у період з 17.09.2011 по 12.10.2012. Підтвердив, що ТОВ «ТД Прайм» мало господарські відносини з позивачем (продавали позивачу поліграфічну продукцію). Зазначив, що до органів внутрішніх справ для надання зразків підпису його не викликали, ніяких пояснень слідчим він не надавав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих позивачем та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних позивачем підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «ТД Прайм», та правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами.
З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 22.03.2013 № 0000541702, яким позивачу нараховано грошове зобов’язання з податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 21974,20 грн., суд зазначає наступне.
Як убачається з акта перевірки, на думку податкового органу, суми коштів, сплачені позивачем за оплату послуг мобільного зв’язку, інтернет – послуг, обслуговування засобів зв’язку, не можуть бути віднесені до валових витрат позивача, оскільки вони не відносяться до його господарської діяльності, а відтак, не є валовими витратами в розумінні статті 177 Податкового кодексу.
Під час судового розгляду податковий орган не ставив під сумнів реальність понесення позивачем зазначених витрат, проте заперечував факт використання отриманих послуг у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1
Згідно із пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб – підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються, зокрема:
витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;
витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання;
витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати);
плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
інші витрати загальногосподарського призначення;
витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Таким чином, право на віднесення до валових витрат сум коштів, сплачених за товари/послуги, виникає у платника податків у разі використання отриманих товарів і послуг у своїй господарській діяльності та за умови документального їх підтвердження.
Під час розгляду справи представником позивача надано документальне підтвердження використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.
Так, позивачем було укладено ряд договорів з операторами зв’язку, зокрема, від 03.01.2007 № 3303963 з ЗАТ «Український мобільний зв’язок», від 02.08.2010 № 4145021 ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» та від 10.08.2010 № 1526420 СП ТОВ «Інтернешенел Телекомюнікейшен Компані» про надання послуг зв’язку.
Відповідно до вказаних договорів позивач отримав у користування мобільні номери: НОМЕР_17, НОМЕР_18 та НОМЕР_19.
Зазначені мобільні номери використовувались ФОП ОСОБА_1 для ділових переговорів з контрагентами. Зазначений факт підтверджується наказом від 03.01.2011 № 1 про порядок користування мобільним зв’язком ФОП ОСОБА_1 та звітами про використання службових телефонів.
Зазначене дає підстави вважати, що вищезазначені телефонні номери використовувались у господарській діяльності позивача, а відтак, витрати на оплату послуг за користування ними віднесені позивачем до валових витрат правомірно.
Як убачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є поліграфія. Відповідно до договору оренди виробничого приміщення від 01.07.2009 № 12/3 позивач орендував у ВАТ «Інструментальний завод» частину виробничого приміщення адресою АДРЕСА_1. За вказаною адресою були розміщені виробничі потужності ФОП ОСОБА_1 Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, внаслідок здійснення діяльності на зазначених виробничих потужностях утворювалась велика кількість сміття, яка підлягала спеціальній утилізації, а тому позивач замовляв у ДП «Науковий центр точного машинобудування» послуги з вивозу такого сміття.
Факт дійсного виконання контрагентом послуг по вивозу сміття підтверджується наявними в матеріалах справи договором про вивіз сміття від 21.06.2007 № 165, податковими накладними від 26.04.2010 № 329, від 09.04.2010 № 264 від 08.06.2010 № 496, рахунками-фактурами та актами-здачі прийняття робіт.
За таких обставин, суд вважає, що витрати на оплату послуг по вивозу сміття пов’язані з його господарською діяльністю та правомірно віднесені позивачем до валових витрат.
Щодо задекларованих позивачем витрат на розробку флеш сайту та інтернет послуги суд зазначає наступне.
Представником позивача надано суду роздруківки з інтернет сайту ФОП ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1». Зазначений сайт виконує функції реклами та забезпечує зв’язок підприємства з його наявними і майбутніми партнерами. Як убачається з наданих позивачем роздруківок, сайт містить номери мобільних телефонів для зв’язку з повивачем, зокрема, НОМЕР_17 та НОМЕР_19. Судом встановлено, що вказані номери телефонів використовуються позивачем у його господарській діяльності. Це означає, що сайт дійсно виконує функцію реклами та використовується позивачем для здійснення господарської діяльності.
А відтак, на переконання суду, витрати на розробку зазначеного сайту, його утримання та оплату доступу до мережі інтернет прямо пов’язані з господарською діяльністю позивача і правомірно віднесені ним до валових витрат.
Щодо віднесення позивачем до валових витрат сум коштів, сплачених за покупку телефону та ремонт ноутбука, суд зазначає наступне.
Відповідно до податкових накладних від 07.05.2007 № 0000211 та від 14.04.2011 № 00001404000806, позивачем було придбано ноутбук Terra HM та мобільний телефон (комунікатор) HTC з картою пам’яті. Товар був придбаний ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем.
Враховуючи той факт, що під час експлуатації техніки з об’єктивних підстав виникає необхідність її ремонту, позивачем було замовлено у ТОВ «Швидка комп’ютерна допомога» послуги з ремонту зазначеного ноутбука. Факт надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи податковою накладною від 27.04.2010 та Актом здачі-прийняття робіт від 28.04.2010 № Ак-0001058.
Наведене свідчить, що зазначені витрати пов’язані з господарською діяльністю позивача та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, а відтак позивачем правомірно віднесено суми таких витрат до валових.
Вищенаведене означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень статті 177, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу, в результаті чого позивачем занижено податок з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 21974,20 грн. та занижено податок на додану вартість у розмірі 29954,00 грн., є помилковими.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані повідомлення-рішення Броварської об’єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 22.03.2013 № 0000541702 та № 0000521702 прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню. Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача. Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об’єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 22.03.2013 № 0000541702 та № 0000521702.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 645 (шістсот сорок п’ять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова Київського окружного адміністративного суду “Щодо оплату послуг мобільного зв’язку для цілей господарської діяльності” від 08.05.2013 р. № 810/1660/13-а

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>