Постанова Харківського апеляційного господарського суду “Щодо документального підтвердження договору позики” від 20.08.2014 р. у справі № 922/1890/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
від 20 серпня 2014 року Справа № 922/1890/14
У складі колегії суддів:
головуючий суддя                                        Здоровко Л.М.,
суддя                                                             Плахов О.В. ,
суддя                                                             Шутенко І.А.
при секретарі                                            Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю від 24.12.2012 р.);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача – не прибув;
від відповідача - Бражко С.М. (за довіреністю № 125 від 07.07.2014 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства дослідницьке господарство “Комсомолець” (вх. №1868 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.14 у справі № 922/1890/14
за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Лозова
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю “Лозівська паливна компанія”, с. Царедарівка,
до Державного підприємства дослідницьке господарство “Комсомолець” інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України, с. Комсомольське
про зобов’язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд зобов’язати відповідача повернути позивачу дизельне пальне, яке відповідає державним стандартам в кількості 9924 літрів. Також до стягнення заявлені судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього зобов’язань за договором позики № 1 від 11 квітня 2013 року щодо повернення позики (дизельного пального) у визначений цим договором строк у зв’язку із чим, просить суд зобов’язати відповідача повернути дизельне пальне в кількості 9924 літрів.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.06.2014 р. у справі № 922/1890/14 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю. Зобов’язано Державне підприємство “Дослідне господарство “Комсомолець” Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (64644, Харківська область, Лозівський район, с. Комсомольське, код ЄДРПОУ 05460462) повернути Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) дизельне пальне, яке відповідає нормам державних стандартів в кількості 9924 літрів, що було передане відповідачу – ДП ДГ “Комсомолець” згідно з Договором позики № 1 від 11.04.2013 року. Cтягнуто з Державного підприємства “Дослідне господарство “Комсомолець” Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (64644, Харківська область, Лозівський район, с. Комсомольське, код ЄДРПОУ 05460462) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 ПАТ “Укрсоцбанк”, МФО 300023) – 2733,08 грн. судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанціїї вважав, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідач не погодився з прийнятим у справі рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 20.08.2014 р.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, ТОВ “Лозівська паливна компанія”, надійшов відзив (вх. 6785 від 19.08.2014 р.) на апеляційну скаргу, в якому він повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги і просить залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2014 р. у справі № 922/1890/14, а в задоволенні апеляційної скарги – відмовити.
Крім того, ТОВ “Лозівська паливна компанія” надіслала заяву (вх. 6784 від 19.08.2014 р.), в якій просить розглядати апеляційну скаргу без участі його представників.
Позивач ФОП ОСОБА_3 надіслав відзив (вх. 6786 від 19.08.2014 р.) на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апеляційної скарги надуманими та виклав свої заперечення на апеляційну скаргу, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 20.08.2014 р. представник заявника апеляційної скарги (відповідача у справі) підтримав вимоги, викладені в скарзі, в повному обсязі, просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення місцевого господарського суду прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 20.08.2014 р. представник позивача у справі заперечував проти вимог апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області вважає законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
В судове засідання 20.08.2014 р. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, уповноваженого представника не направив, про причини неявки повідомив в заяві (вх. 6784 від 19.08.2014 р.) щодо розгляду справи без участі представника ТОВ “Лозівська паливна компанія”. Свою позицію стосовно апеляційної скарги виклав у відзиві, відповідно до якого вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу – безпідставною.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження, 11 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики № 1 відповідно умов якого позивач (позикодавець) передає у власність відповідачу (позичальнику) дизельне паливо, що є річчю, визначеною родовими ознаками (вимірюється числом, вагою, мірою) у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а відповідач (позичальник) зобов’язується повернути позику у визначений цим договором строк. Позикодавець передає позику позичальникові в день підписання сторонами цього договору. Позика передається шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (отримання) позики.
Пунктом 2.1 вищенаведеного Договору сторони погодили, що розмір позики становить 9924 літрів дизельного пального, яке відповідає державним стандартам, належить ФОП ОСОБА_3 і знаходиться на паливній базі за адресою: АДРЕСА_2.
Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить три календарних місяці (п. 2.2 договору).
Відповідно до пункту 3.1 Договору, після закінчення строку, визначеного в п. 2.2 спірного Договору, позичальник зобов’язався протягом десяти календарних днів повернути позикодавцеві позику.
Як передбачено сторонами у пунктах 3.2-3.5 спірного Договору, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, які встановлені договором; позика вважається повернутою позикодавцеві в момент підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) позики, обов’язок по складанню якого покладено за умовами договору на позивача (позикодавця).
11 квітня 2013 року між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі об’єкта позики до договору № 1 від 11 квітня 2013 року, відповідно до якого позивач (позикодавець) передав, а відповідач (позичальник) прийняв 9924 літри дизельного пального, що знаходиться на зберіганні на паливній базі за адресою: вулиця Комсомольська, З А, селище Близнюки Харківської області та належить позивачу на праві власності. З метою розвантаження та збереження дизельного палива позивачем було укладено договір оренди з ТОВ “Лозівська паливна компанія” на частину виробничих потужностей, що розташовані за адресою: Харківська область, селище Близнюки, вулиця Комсомольська, З А.
Задовольняючи позовні вимоги про зобов’язання ДП “Дослідне господарство “Комсомолець” повернути ФОП ОСОБА_3 дизельне пальне, яке було передане відповідачу згідно з Договором № 1 від 11.04.2013 р., господарський суд першої інстанції виходив з того, що оскільки обов’язок повернути об’єкт позики виникає із укладеного між сторонами договору від 11.04.2013 р. № 1, доказів повернення відповідачем позивачу об’єкта позики матеріали справи не містять, позовні вимоги законні та обґрунтовані.
Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає правомірним такий висновок місцевого господарського суду, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків крім іншого є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться і у статті 174 Господарського кодексу України, згідно якої господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать
Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного Кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного Кодексу України передбачено, що у випадку встановлення у зобов’язанні строку виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.
Статтею 599 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зважаючи на наявність укладеного між сторонами договору позики № 1 від 11.04.2013 р., акту приймання передачі об’єкта позики, який є невід’ємною частиною договору № 1 від 11.04.2013 р. та підтверджує факт передачі позивачем відповідачу 9924 літрів дизельного пального, відсутність в матеріалах справи документів, які свідчили б про повернення відповідачем об’єкта позики, судова колегія вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність у відповідача первинних бухгалтерських документів, які б засвідчували факт передачі дизельного пального відповідачу є безпідставним та не доводить відсутності обов’язку повернути об’єкт позики, оскільки, як встановлено вище, факт передачі пального підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засівідченими копіями договору позики та актом приймання передачі до нього. З пункту 7.4 Договору вбачається, що Договір складений у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, – по одному для кожної із Сторін. Сторонами узгоджено та закріплено в договорі п.1.2., що позикодавець передає позику позичальникові в день підписання сторонами цього договору; п. 1.3. договору передбачено, що позика передається шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (отримання) позики. В акті приймання-передачі також зазначено, що він складений у двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Тобто, відповідачем отримано один примірник договору та один примірник акту-приймання-передачі.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, як встановлено вище та підтверджується матеріалами справи, сторонами повністю дотримано умови договору щодо порядку отримання позики.
На думку судової колегії висновок заявника апеляційної скарги про те, що відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про неотримання відповідачем об’єкту позики є помилковим, зважаючи на наступне.
Товарно-транспортна накладна є документом для учасників транспортного процесу, на підставі якого здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Оскільки умовами договору позики не передбачено доставку об’єкта позики, то твердження відповідача, що факт отримання дизельного пального повинен бути підтверджений товарно-транспортними накладними є необґрунтованим. З огляду на вищевикладене безпідставним є також посилання заявника апеляційної скарги на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. (з послідуючими змінами та доповненнями), оскільки зазначеними Правилами регулюються відносини, пов’язані з перевезенням вантажів.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про необхідність наявності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка є волевиявленням покупця про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару. В підтвердження зазначених доводів відповідач посилається на Інструкцію № 99 “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”. Однак, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що посилання відповідача на зазначену Інструкцію № 99 є помилковим, оскільки вона регулює відносини, пов’язані з купівлею-продажем, а не з позикою.
Так, відповідно до п. 2 Інструкції Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі – цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Тобто, зазначена Інструкція регулює відносини, пов’язані з купівлею-продажем.
Крім того, судова колегія зазначає, що статтею 65 Господарського Кодексу України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір позики та акт приймання-передачі укладені в письмовій формі, підписані від імені позивача особисто ФОП ОСОБА_3 від імені відповідача директором ДП ДГ “Комсомолець” Половик М.В. , який діє на підставі положення та скріплений їх печатками.
Отже, твердження заявника апеляційної скарги про необхідність наявності довіреності особі, яка прийняла товарно-матеріальні цінності, від ДП ДГ “Комсомолець” є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки як вказано вище, акт приймання-передачі об’єкта позики підписано особисто керівником підприємства.
Твердження заявника апеляційної скарги про те, що акт приймання-передачі не містить в собі даних про відповідність переданого дизельного пального державним стандартам спростовується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі, в якому чітко зазначено технічна характеристика дизельного пального: відповідає нормам державних стандартів. Може використовуватися за призначенням.
Стаття 204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять доказів визнання договору позики від 11.04.2013 р. недійсним.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом Харківської області повністю досліджені обставини справи, висновки викладені в рішенні, відповідають обставинам справи, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження в матеріалах справи та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтям 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства дослідницьке господарство “Комсомолець” інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.06.14 у справі № 922/1890/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Постанова Харківського апеляційного господарського суду “Щодо документального підтвердження договору позики” від 20.08.2014 р. у справі № 922/1890/14

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>