ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
від 05 березня 2015 року Справа № 820/19262/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П.,
Бершова Г.Є.
за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.
представників сторін:
представника позивача – ОСОБА_1,
представника відповідача Лук’янцева С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу
за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі № 820/19262/14
за позовом ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач – ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0090191702 від 18.11.2014 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року адміністративний позов ОСОБА_3 – задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0090191702 від 18.11.2014 року, прийняте щодо ОСОБА_3.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову позивача у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. “д” 164.2.17 п. 164 ст. 164, п. 49.1 ст. 49, 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена позапланова невиїзна перевірка достовірності та повноти сплати податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_3 за 2013 р., за результатами якої 05.11.2014 р. був складений акт за № 6370/20-31-17-02-08/НОМЕР_2, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:
- абзацу “д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, в результаті чого виявлено не включення до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2013 р. та не сплачено, у строки встановлені законодавством суму 49593,84 грн. – грошового зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб в результаті отримання доходу у вигляді додаткового блага;
- п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, а саме: несплата суми податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних, осіб за 2013 рік на загальну суму 49593,84 грн.
На підставі висновків вказаного акту перевірки, 18.11.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання з податку на доходи ФО, що сплачується ФО за результатами річного декларування у розмірі 69 971 грн. 06 коп., в т.ч. 55 976,85 грн. за основним платежем, 13 994,21 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що анульована (прощена) позивачу банком пеня та проценти в розмірі 330 625,60 грн., нараховані протягом певного часу дії договору, не є доходом, отриманим як додаткове благо, оскільки в розумінні ст. 164 ПК України до поняття додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) відноситься сума боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач помилково відносить до додаткових благ і прощені банком позичальнику пеню та проценти за користування коштами за кредитним договором, а тому прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про порушення ОСОБА_3 абзацу “д” п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.7 ст. 179 ПК України внаслідок отримання ним доходу у вигляді додаткового блага, з якого необхідно було сплатити податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 55976,85 грн. та включити відомості про зазначене податкове зобов’язання до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік.
Зазначене твердження зроблено відповідачем на підставі даних, отриманих від ПАТ “Райфазен Банк Аваль”, що свідчать про анулювання (прощення) заборгованості за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16 липня 2007 року в загальному розмірі 330 625 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Доходом з джерелом його походження з України – є будь-який дохід, отриманий резидентом або нерезидентом, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні (п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період (п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до пп. 162.1.1, 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податків є: фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.
Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з абзацом “д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Згідно п. 49.1. ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу (п.п. 49.18.4. п. 49.18. ст. 49 ПК України).
З системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що обов’язок відображення боржником у річній податковій декларації доходу у вигляді суми анульованого кредитором боргу та відповідно його сплаті до бюджету виникає у разі повідомлення кредитором боржника про анулювання боргу, а також факт включення кредитором суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку.
Матеріали справи свідчать, що 12 липня 2013 року між позивачем та ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” було укладено договір про припинення зобов’язань за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16 липня 2007 року.
Згідно вказаного договору, позивачу було анульовано (прощено) заборгованість за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16 липня 2007 року в загальному розмірі 330 625,60 грн., з них: 131 568,78 грн. – проценти, нараховані за користування кредитом; 199 056,82 грн. – пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором.
Пунктом 1.5 вказаного договору встановлено, що з підписанням цього Договору Позичальник вважається повідомленим,- відповідно до підпункту 164.2.17 “д” пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, про анулювання Боргових зобов’язань та про те, що сума анульованих Боргових зобов’язань буде включена Кредитором до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь Позичальника, за підсумками звітного періоду, в якому Боргові зобов’язання було анульовано.
При цьому на Позичальника відповідно до Податкового Кодексу України покладається обов’язок сплати податку на доходи фізичних осіб з суми анульованих Боргових зобов’язань та відображення суми отриманого доходу у вигляді анульованих Боргових зобов’язань у річній податковій декларації.
Сплата податків, пов’язаних із виконанням цього Договору, здійснюється відповідно до податкового законодавства і не впливає на цивільно-правові відносини сторін за цим Договором.
Крім того, банком було надіслано повідомлення позивачу від 12.07.2013 року № 114-21-0-00/1357 про анулювання (прощено) боргу за кредитним договором від 014/1800/81/89437 від 16.07.2007 року у сумі 330 625,60 грн. в якому також повідомлено позивача, що відповідно до вимог Податкового кодексу України вказана сума анульованих Боргових зобов’язань буде включена АТ “Райффайзен Банк Аваль” до податкового розрахунку доходу, нарахованого на його користь як позичальника, за підсумками звітного періоду, в якому Боргові зобов’язання було анульовано. При цьому роз’яснено, що на позивача, відповідно до підпункту “д” 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, покладається обов’язок сплати податку на доходи фізичних осіб з доходу у вигляді суми анульованих Боргових зобов’язань та відображення суми отриманого доходу у річній податковій декларації.
У відповідності до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
Таким чином, сума боргу платника, анульованого (прощеного) за самостійним рішенням кредитора до закінчення строку позовної давності, є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 Податкового кодексу України (15 % та/або 17 %).
Відповідно до п.п. “б” п. 176.2. ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 Кодексу.
Отже, кредитор (банк) як податковий агент у разі недотримання вимог абз. “д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України повинен нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок із суми анульованого (списаного) боргу за ставками, визначеними у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, та згідно з п.п. “б” п. 176.2 ст. 176 Кодексу відобразити суму такого доходу у податковому розрахунку у звітному періоді, в якому такий борг було анульовано (списано).
Колегія суддів зазначає, що ПАТ “Райфайзен Банк Аваль” виконало обов’язок визначений п.п. “д” 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України щодо повідомлення кредитором платника податку – боржника про анулювання боргу шляхом укладення вищевказаного Договору про припинення зобов’язань за кредитним договором.
Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач до контролюючого органу не подавав податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, оскільки вважає, що основною ознакою доходу платника податку, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податків в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі та трактує, що відсотки за користування кредитами, нараховані банком відповідно до умов договорів та пеня анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню.
Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи, що відповідна сума процентів за користування кредитом та пеня за порушення строків повернення заборгованості за Кредитним договором входить до загального розміру анульованого (прощеного) боргу, посилання позивача щодо безпідставного включення до оподаткованого доходу суму анульованих за Кредитним договором процентів та пені є помилковими.
При цьому, ПАТ “Райфайзен Банк Аваль” включило суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача, як позичальника, виник обов’язок відобразити такий дохід у річній податковій декларації та самостійно сплатити податок із суми анульованого (прощеного) боргу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про заниження позивачем суми податку з доходів фізичних осіб є обґрунтованими, а отже, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій податкового органу є помилковим.
При цьому, колегією суддів враховано, що в акті перевірки № 6370/20-31-17-02-08/НОМЕР_2 від 05.11.2014 р.в пп. 2.1.9 п. 24 ( стор. 7 ) допущено арифметичну помилку, внаслідок помилкового застосування ставки податку у розмірі 15 відсотків бази оподаткування замість – 17 відсотків у відповідності до п.167.1 ст. 167 Податкового Кодексу України, та зазначено суму зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 49 593,84 грн., замість – 55976,95 грн. Про зазначену помилку позивача повідомлено листом від 18.11.2014 року за вих. № 1247/20-31-17-02-31, що не заперечується сторонами у справі (а.с. 30).
Слід зазначити, що у спірному податковому повідомленні-рішенні суму грошового зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб податковим органом визначено вірно – 55976,95 грн., а тому права позивача, внаслідок допущеної у акті перевірки помилки, відповідачем не порушені.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, оскаржувана постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області – задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі № 820/19262/14 – скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” про скасування податкового повідомлення-рішення – відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду “Щодо оподаткування прощених (анульованих) відсотків, штрафів, пені за користування кредитом, за рішенням банку” від 05.03.2015 р. за справою № 820/19262/14