Наказ Державного агенства лісових ресурсів України “Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України” від 14.05.2013 р. № 124

Редакція: 14.05.2013 р.

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 14 травня 2013 року № 124

Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України

Відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та з метою забезпечення єдиного підходу до складу та класифікації витрат, до формування собівартості продукції та інших витрат виробництва, а також застосування методики їх планування на державних підприємствах, установах, організаціях (далі – підприємства), що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, наказую:
1. Затвердити Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (далі – Методичні рекомендації), що додаються.
2. Управлінню економіки і державної власності надавати роз’яснення щодо застосування Методичних рекомендацій.
3. Керівникам підприємств, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України при формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) враховувати зазначені Методичні рекомендації.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови згідно розподілу обов’язків.
Голова
В.М. Сівець
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Державного агентства лісових ресурсів України
від 14 травня 2013 року № 124
Методичні рекомендації
з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України
1. Загальна частина
1.1. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, установах, організаціях (далі – підприємства), що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (далі – Методичні рекомендації), розроблені відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Податкового кодексу України (далі – ПКУ), з урахуванням норм законів “Про оплату праці”, “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, затверджених наказами Міністерства фінансів України Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО), Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, інших чинних нормативно-правових актів України та Державного класифікатора України “Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010″.
Терміни у Методичних рекомендаціях вживаються у визначених законодавством України та нормативними документами значеннях.
1.2. Методичні рекомендації застосовуються для здійснення планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт і послуг на підприємствах лісового господарства України та мають за мету забезпечити єдині засади формування собівартості продукції (робіт, послуг) лісового господарства та промисловості на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
1.3. Калькулювання собівартості – це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду продукції (робіт, послуг). За допомогою калькулювання визначаються виробнича собівартість одиниці продукції (робіт, послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.
1.4. Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції, що відповідає вимогам щодо її якості, обумовленої в технологічній документації.
Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної та валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньо заводського планування, а також для формування цін.
1.5. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також здійснення контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.
У зв’язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу класифікації витрат, об’єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат між об’єктами калькулювання та плановими (звітними) періодами.
1.6. У структурних підрозділах підприємств, виділених в окрему планово-облікову одиницю, що відноситься до інших галузей економічної діяльності (торговельна діяльність, відділи капітального будівництва, що виконують будівельно-монтажні роботи господарським способом, підсобні сільськогосподарські виробництва та інші) застосовуються Методичні рекомендації формування собівартості продукції (робіт, послуг) відповідних галузей (торгівля, будівництво, сільське господарство тощо).
1.7. Витрати, проведені в іноземній валюті, перераховуються у валюту України за курсом Національного банку на момент здійснення операцій.
1.8 Дія Методичних рекомендацій поширюється на структурні підрозділи нелісогосподарського виробництва, що займаються лісогосподарською діяльністю.
1.9. В разі змін в нормативно-законодавчій базі України підприємствам лісового господарства при формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) слід керуватися вимогами чинного законодавства з урахуванням змін.
2. Класифікація витрат
2.1. Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:
Ознаки
Витрати
1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)
витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видом продукції, робіт, послуг
витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат
одноелементні, комплексні
4. За видами витрат
витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення вартості на продукцію
витрати прямі, непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат
витрати змінні, постійні
7. За календарними періодами
витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання
продуктивні, непродуктивні та надзвичайні
9. За визначенням віднесення до собівартості продукції
витрати на продукцію, витрати періоду
10. За визначенням віднесення до об’єкта оподаткування
витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування та витрати, що не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку
2.2. За центрами відповідальності (місцями виникнення) витрати на виробництво групуються за лісництвами, цехами та іншими структурними підрозділами підприємства.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво лісогосподарського підприємства поділяється на: основне, допоміжне і невиробниче господарство.
До основного виробництва належить:
– штучне та природне лісовідновлення;
– лісорозведення;
– полезахисне лісорозведення (за договорами);
– створення об’єктів постійної лісонасінної бази;
– лісогосподарські заходи з поліпшення якісного складу лісів;
– будівництво доріг лісогосподарського призначення;
– гідролісомеліорація;
– заготівлі другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів);
– здійснення побічних лісових користувань (заготівлі сіна, випасання худоби, заготівлі дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань);
– використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт, потреб мисливського господарства;
– лісогосподарські заходи, включаючи послуги по охороні і відтворенню диких тварин;
– охорона лісів від пошкоджень, самовільних порубок тощо;
– заходи по боротьбі з шкідниками і хворобами лісу;
– заходи по охороні лісу від пожеж;
– заготівля деревини;
– лісовпорядкування та інші проектно-вишукувальні роботи;
– мисливство, відловлювання тварин і надання пов’язаних з ними послуг;
– інші виробництва (деревообробна, лісохімія, виробництво консервів, сільське господарство).
До допоміжного виробництва належить:
– ремонтно-механічні майстерні;
– утримання та експлуатація автотранспортного парку, гужового транспорту;
– утримання лісових автомобільних доріг (лісогосподарського та протипожежного призначення);
– утримання і експлуатація спеціальних машин;
– виробництво теплової енергії;
– утримання електроенергетичного господарства;
– промислове водопостачання;
– утримання і експлуатація залізничного транспорту;
– утримання і експлуатація навантажувально-розвантажувальних та інших механізмів;
– утримання і експлуатація лісопильних і стрічкопильних верстатів;
– утримання деревообробних верстатів і механізмів.
До невиробничого господарства належить:
– житлово-комунальне господарство, культурно-побутові заклади,
– науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші структурні підрозділи, які не беруть участь у виробництві товарної продукції.
2.3. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, об’єктів робіт, послуг чи окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями.
2.4. За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох економічних елементів.
2.5. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькулювання.
Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Групування витрат за економічними елементами здійснюється для організації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів.
Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.
2.6За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
Прямі витрати - витрати, що відносяться безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом та можуть бути включені до собівартості продукції (робіт, послуг).
Загальновиробничі (непрямі витрати) - витрати, що не можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом та безпосередньо не пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг).
2.7. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на постійні і змінні.
Постійні витрати - витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу діяльності не змінюється (або майже не змінюється).
Змінні витрати - витрати, абсолютна величина яких змінюється прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Перелік і склад змінних і постійних витрат установлюються підприємством самостійно.
2.8. Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на довгострокові, поточні та одноразові.
Довгострокові витрати - витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніше ніж через один рік з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передплати).
Поточні витрати - звичайні витрати, які неодноразово здійснюються протягом звітного періоду (до одного місяця) в процесі операційної діяльності.
Одноразові витрати - витрати, які здійснюються один раз та спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
2.9. За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та надзвичайні.
Продуктивні витрати - передбачені раціональною технологією та організацією виробництва.
Непродуктивні витрати - витрати, пов’язані з нераціональним використанням виробничих ресурсів, недотриманням встановлених правил обліку і зберігання матеріальних цінностей і грошових коштів, відхилень від технологічних норм тощо.
До витрат від надзвичайних подій (втрати від стихійного лиха, від техногенних катастроф та аварій, інші) відносяться як втрати за наслідками цих подій, так і втрати на здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням та ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, заробітна плата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість використання сировини та матеріалів тощо).
2.10. За визначенням відношення до собівартості продукції розрізнюють витрати на продукцію та витрати періоду.
Витрати на продукцію - це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.
Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Витрати періоду - це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.
2.11. За визначенням віднесення витрат до об’єкта оподаткування визначають витрати, які враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, та витрати, які не включаються до складу витрат при обчисленні податку на прибуток.
Витрати, які враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування - це витрати звичайної діяльності підприємства, які складаються з витрат операційної діяльності (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт та наданих послуг) та інших витрат (адміністративних, збутових, інших операційних, фінансових та інших витрат звичайної діяльності).
Витрати, що не включаються до складу витрат при обчисленні податку на прибуток - це витрати підприємства, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, визначаються ПКУ.
3. Групування витрат за економічними елементами
3.1. Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
– матеріальні затрати;
– витрати на оплату праці;
– відрахування на соціальні заходи;
– амортизація;
– інші операційні витрати.
3.2. До складу елемента “Матеріальні затрати” включається вартість витрачених у виробництві:
1) сировини й матеріалів, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;
2) купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, які використані в операційній діяльності підприємства;
3) придбаних у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло- та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства;
Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат.
4) природної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на рекультивацію земель, збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
5) тари й тарних матеріалів, що використані в операційній діяльності підприємства;
6) будівельних матеріалів, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;
7) запасних частин, які використані для ремонту основних заходів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;
8) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та загальногосподарського характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції; обробка сировини й матеріалів, проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо);
9) малоцінних й швидкозношуваних предметів (МШП), що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства, зокрема: інструмент, господарчий інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджувальні засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування або відшкодування втрат працівникам за придбання ними спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією;
10) нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного убутку.
3.3. Не включається до матеріальних витрат: вартість купованих матеріальних цінностей, в тому числі палива та енергії, які на даному підприємстві реалізуються без додаткової обробки, та вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.
Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються згідно П(С)БО 16 “Витрати” по виробничій собівартості.
Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.
До зворотних відходів не належать:
– залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);
– попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним) продуктом в єдиному технологічному процесі.
3.4. Придбані (отримані) або вироблені запаси відповідно до П(С)БО 9 “Запаси” зараховуються на баланс підприємства за їх первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, відповідно П(С)БО 16 “Витрати”.
3.5. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є їх собівартість, яка складається з таких фактичних витрат:
– суми (включаючи націнки, надбавки), що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;
– суми ввізного мита;
– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству:
– якщо підприємство не зареєстроване як платник податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних матеріальних цінностей, включаються до вартості запасів (крім запасів, які придбані за бюджетні кошти);
– єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України при ввезенні запасів тощо;
– транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування матеріальних цінностей усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).
До транспортно-заготівельних витрат також відносяться:
– витрати на утримання спеціальних заготівельних контор і складів, створених у місцях заготівель;
– витрати на відрядження, пов’язані з безпосередньою заготівлею запасів та доставкою їх на склади підприємства з місць заготівель (витрати на відрядження водіїв та вантажників даного підприємства з доставки вантажів від постачальників з інших місць).
До транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на відрядження, пов’язані з погодженням технічних умов на постачання запасів та з оформленням договорів. Останні витрати включаються до складу адміністративних витрат.
– витрати на протипожежну й сторожову охорону при транспортуванні запасів.
Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку на кінець звітного місяця і сумою запасів, які вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках, з якими відображено вибуття цих запасів.
Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.
5) інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать:
– прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів;
– втрати і нестачі запасів у межах норм природного убутку.
3.6. Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за П(С)БО 16 “Витрати”.
3.7. Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити зобов’язання між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
3.8 Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість з урахуванням витрат, викладених у пункті 3.4 цих Методичних рекомендацій.
3.9 Первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні матеріальні цінності, дорівнює балансовій вартості переданих матеріальних цінностей.
Подібними визнаються такі запаси, які мають однакове призначення (виконують подібну функцію в такому ж виді діяльності) і мають однакову справедливу вартість. При цьому запаси, що обмінюються, можуть мати однакову справедливу вартість, але різну балансову вартість. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.
3.10. Первинною вартістю запасів, придбаних в обмін на неподібні запаси, визначається справедлива вартість отриманих запасів.
3.11. Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):
– понаднормові втрати і нестачі запасів;
– фінансові витрати – витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов’язані із запозиченнями (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів);
Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі – витрати на створення кваліфікаційного активу).
– витрати на збут;
– загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придбані для використання у запланованих цілях.
3.12. До вартості придбаних запасів включаються також витрати підприємства на придбання пакувальних матеріалів і тари (крім дерев’яної та картонної), одержаних від постачальників запасів (за винятком вартості тари за ціною її можливого використання у тих випадках, коли ціни на тару встановлюються окремо понад ціни на запаси).
У разі включення вартості тари, прийнятої від постачальника разом з запасами, до ціни матеріалів, із загальної суми витрат на їх придбання вираховується вартість тари за ціною можливого використання чи реалізації з урахуванням витрат на придбання матеріалу для її ремонту.
3.13. При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється відповідно до П(С)БО 9 “Запаси” за одним з таких методів:
– ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
– середньозваженої собівартості;
– собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);
– нормативних затрат;
– ціни продажу.
Метод оцінки запасів при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно (з урахуванням особливостей, викладених у самих методах).
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
3.14. Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких менший від одного року, здійснюється у відповідності з нормами П(С)БО 9 “Запаси” у тому ж порядку, що й облік усіх інших запасів: зарахування на баланс підприємства придбаних (отриманих) або вироблених МШП здійснюється за первісною вартістю, а відпуск їх в експлуатацію – за оцінкою відпуску у виробництво. Вартість МШП, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.
Первісна оцінка придбаних (отриманих) або вироблених запасів та методом оцінки їх при відпуску у виробництво викладені у пунктах 3.4 – 3.7 цих Методичних рекомендацій.
3.15. До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються:
– заробітна плата за окладами й тарифами;
– надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;
– премії та заохочення;
– матеріальна допомога;
– компенсаційні виплати;
– оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;
– інші витрати на оплату праці.
3.16. Виплати здійснюються фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством (працівником), тобто працюючим на підставі трудового договору та цивільно-правового договору.
3.17. Всі використовувані підприємством виплати з оплати праці відображаються в Положенні про оплату праці, яка є частиною колективного договору, який укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Наявність колективного договору на підприємстві передбачена законодавством і є важливою умовою як для обов’язковості його укладання, так і для податкового обліку стосовно витрат на охорону праці, відпусток тощо.
3.18. Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.95 № 108-95-ВР “Про оплату праці”, із змінами та доповненнями (далі – Закон “Про оплату праці”), витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Визначення показників оплати праці (статей витрат) здійснюється у відповідності до інструкції Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 “Інструкція зі статистики заробітної плати”.
3.19. До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:
– відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок);
– відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
– відрахування на інші соціальні заходи.
База нарахування, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Базою нарахування єдиного внеску є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, яка включає основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170.
Єдиний внесок для платників встановлюється у відсотках до бази нарахування такого внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.
Віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва здійснюється згідно з Класифікацією галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком (згідно додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 № 1423).
3.20. До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
Амортизація – систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Норми і методи нарахування амортизації груп основних засобів та інших необоротних активів визначаються згідно ст. 145 ПКУ, П(С)БО 7 “Основні засоби”, розділу “Амортизація основних засобів”.
3.21. Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об’єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.
3.22. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (далі – П(С)БО 7 “Основні засоби”) для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
3.23.1. Основні засоби
1. Земельні ділянки.
2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом.
3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
4. Машини та обладнання.
5. Транспортні засоби.
6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
7. Тварини.
8. Багаторічні насадження.
9. Інші основні засоби.
3.23.2. Інші необоротні матеріальні активи
1. Бібліотечні фонди.
2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
3. Тимчасові (нетитульні) споруди.
4. Природні ресурси.
5. Інвентарна тара.
6. Предмети прокату.
7. Інші необоротні матеріальні активи.
3.24. Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.
Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:
– суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
– суми ввізного мита;
– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
– витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
– витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
– інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 “Фінансові витрати”.
Первісна вартість об’єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов’язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об’єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).
3.25. Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 П(С)БО 7 “Основні засоби”.
3.26. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених п. 8 П(С)БО 7 “Основні засоби”.
3.27. Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо, дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з П(С)БО 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.
3.28. Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.
Первісна вартість об’єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний актив, дорівнює справедливій вартості переданого немонетарного активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.
3.29. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням та ремонтом об’єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.
3.30. Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
3.31. Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.
Підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.
Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.
Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється за методами, викладеними в другому реченні пункту 27 П(С)БО 7 “Основні засоби”.
Первісна (переоцінена) вартість об’єкта основних засобів може бути збільшена на суму індексації, проведеної у порядку, встановленому податковим законодавством, з відображенням у бухгалтерському обліку в порядку, передбаченому пунктами 19 – 21 П(С)БО 7 “Основні засоби”.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта. При цьому для таких об’єктів, що продовжують використовуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.
3.32. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки – до складу витрат, крім випадків, що наведені в пункті 20 П(С)БО 7 “Основні засоби”.
У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об’єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об’єкта і вигід від відновлення його корисності сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення, включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу.
У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об’єкта і вигід від відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.
При вибутті об’єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. Перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, включатися до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому до складу нерозподіленого прибутку при вибутті цього об’єкта включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об’єкта, що відображений у складі додаткового капіталу. Відомості про суму перевищення попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок об’єкта, що включені до складу нерозподіленого прибутку, заносяться до регістрів аналітичного обліку основних засобів.
3.33. Перелік об’єктів, які підлягають та не підлягають амортизації, наведено у статті 144 ПКУ.
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству по визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період виведення його з експлуатації (реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації) на підставі документів, що свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
– очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
– фізичний та моральний знос, що передбачається;
– правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
3.34. Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і подвоюється;
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.
Метод нарахування амортизації підприємство вибирає самостійно згідно з наказом про облікову політику.
3.35. Згідно ст. 145 ПКУ суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації у відсотках до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду, з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів (крім випадку застосування виробничого методу).
Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.
Групи
Мінімально допустимі строки корисного використання,
років
група 1 – земельні ділянки
-
група 2 – капітальні витрати поліпшення земель, не пов’язані із будівництвом
15
група 3 – будівлі,
20
споруди
15
передавальні пристрої
10
група 4 – машини та обладнання
5
з них
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування, друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
2
група 5 – транспортні засоби
5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)
4
група 7 – тварини
6
група 8 – багаторічні насадження
10
група 9 – інші основні засоби
12
група 10 – бібліотечні фонди
-
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи
-
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди
5
група 13 – природні ресурси
-
група 14 – інвентарна тара
6
група 15 – предмети прокату
5
група 16 – довгострокові біологічні активи
7
Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 ПКУ, протягом таких строків:
Групи
Строк дії права користування
група 1 – права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);
відповідно до правовстановлюючого документа
група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
відповідно до правовстановлюючого документа
група 3 – права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;
відповідно до правовстановлюючого документа
група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;
відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років
група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;
відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)
відповідно до правовстановлюючого документа
Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.
Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.
Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.
Метод амортизації об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно.
Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об’єкта основних засобів.
Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.
3.36. Якщо об’єкт основних засобів знаходиться в оперативній оренді (згідно Закону України “Про оренду державного та комунального майна”) тоді:
Передача об’єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Орендоване майно (крім таких видів нерухомого майна, як приміщення, частини будівель, споруд, а також іншого окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.
Орендовані приміщення, частини будівель, споруд та інше окреме індивідуально визначене майно залишаються на балансі підприємства чи господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), із зазначенням, що це майно передано в оренду, та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.
Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об’єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об’єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди.
Орендодавець зобов’язаний передати орендарю об’єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна під час користування ним.
Поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.
Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.
Якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право:
відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту;
вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
3.37. Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (це визначається наказом про облікову політику).
3.38. Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів або згідно наказу про облікову політику визначити, що відноситься до інших необоротних матеріальних активів.
Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.
3.39. Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.
Нематеріальні активи (як і основні засоби та інші необоротні матеріальні активи) можуть бути об’єктом оренди.
3.40. Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається у балансі, якщо існує ймовірність отримання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та вартість його може бути достовірно визначена.
Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.
Фінансові витрати не включаються до первісної вартості нематеріальних активів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 “Фінансові витрати”).
3.41. Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.
Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний актив, дорівнює справедливій вартості переданого немонетарного активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.
3.42. Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання, з урахуванням витрат, передбачених пунктом 3.49 цих Методичних рекомендацій.
3.43. Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість, з урахуванням витрат, передбачених пунктом 3.49 цих Методичних рекомендацій.
3.44. Нематеріальні активи, отримані внаслідок об’єднання підприємств, оцінюються за їх справедливою вартістю.
3.45. Первісна вартість окремого об’єкта нематеріальних активів, сплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з придбаних об’єктів.
Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов’язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).
3.46. Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.
Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.
3.47. Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).
Переоцінка нематеріальних активів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.
Переоцінена первісна вартість та накопичена амортизація об’єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми накопиченої амортизації об’єкта.
Відомості про зміни первісної вартості та суми накопиченої амортизації нематеріальних активів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.
3.48. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта нематеріальних активів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки – у складі витрат звітного періоду, крім випадків, що наведені у пункті 3.51 цих Методичних рекомендацій.
3.49. У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об’єкта нематеріальних активів) перевищення суми попередніх уцінок об’єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об’єкта і вигід від відновлення його корисності сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення, включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу.
У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об’єкта нематеріальних активів) перевищення суми попередніх дооцінок об’єкта і вигід від відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.
3.50. При вибутті об’єктів нематеріальних активів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта нематеріальних активів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. Перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта нематеріальних активів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта нематеріальних активів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, включатися до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому до складу нерозподіленого прибутку при вибутті цього об’єкта включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об’єкта, що відображений у складі додаткового капіталу. Відомості про суму перевищення попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок об’єкта, що включені до складу нерозподіленого прибутку, заносяться до регістрів аналітичного обліку нематеріальних активів.
3.51. Нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс).
Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.
3.52. При визначені строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід ураховувати:
– строки корисного використання подібних активів;
– моральний знос, що передбачається;
– правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання;
– очікуваний спосіб використання нематеріального активу підприємством;
– залежність строку корисного використання нематеріального активу від строку корисного використання інших активів підприємства.
Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство може застосовувати строки їх корисного використання, встановлені податковим законодавством.
3.53. Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”.
3.54. До складу елемента “Інші операційні витрати” належать:
– витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю;
– витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;
– вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, в тому числі з інжинірингу та консалтингу;
– витрати за операціями в іноземній валюті;
– витрати на ремонт та поліпшення необоротних активів, що надані в оперативну оренду;
– витрати на відрядження фізичних осіб;
– витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;
– витрати щодо сплати за участь в семінарах;
– витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг);
– витрати на проведення аудиту;
– витрати на транспортне обслуговування;
– оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;
– витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності та за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації;
– витрати на охорону праці;
– витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;
– витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом;
– витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;
– витрати зі страхування ризиків;
– витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;
– витрати на проведення рекламних заходів;
– витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;
– представницькі витрати;
– витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;
– витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;
– витрати на оплату експортного (вивізного) мита та митних зборів;
– витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства;
– податки, збори та інші обов’язкові платежі;
– витрати з продажу або відчуження землі;
– витрати підприємства, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
– витрати на оприлюднення річного звіту;
– сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами;
– компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт);
– витрати підприємства, пов’язані з випробуванням якості виробів, деталей, вузлів, встановленими стандартами або технічними умовами;
– кошти, перераховані роботодавцями первинним профспілковим організаціям;
– кошти або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг перераховані (передані) до неприбуткових організацій або бюджету;
– інші витрати (втрати від браку, витрати на операції із скляною тарою, відшкодування заробітку внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров’я працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості стільникового зв’язку тощо);
– витрати на оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства;
– витрати на створення резерву відпусток;
– витрати на створення резерву сумнівних боргів та списана дебіторська заборгованість в разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів;
– інші операційні витрати.
3.55. Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю
Узагальнюється інформація про витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю, зокрема витрати від первісного визнання сільськогосподарської продукції і біологічних активів та від зміни справедливої вартості біологічних активів, які визначені відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 “Біологічні активи”.
Згідно пункту 17 П(С)БО 30 “Біологічні активи” витрати, пов’язані з біологічними перетвореннями біологічних активів, визнаються витратами основної діяльності.
Придбаний (одержаний) біологічний актив зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю, яка визначається відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби”, якщо строк його використання перевищує 12 місяців (довгострокові біологічні активи: робоча худоба; продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші довгострокові біологічні активи) або П(С)БО 9 “Запаси”, якщо строк його використання менший за 12 місяців (поточні біологічні активи: тварини на вирощуванні та відгодівлі; біологічні активи в стані біологічних перетворень (крім тварин на вирощуванні та відгодівлі; інші поточні біологічні активи).
Облік витрат ведеться за окремими об’єктами обліку витрат (окремі види біологічних активів та/або їх група) відповідно до П(С)БО 16 “Витрати”.
Доходи (витрати) від первісного визнання біологічних активів і сільськогосподарської продукції, одержаних унаслідок сільськогосподарської діяльності протягом звітного (календарного) року, визначаються як різниця між вартістю біологічних активів і сільськогосподарської продукції та витратами, пов’язаними з біологічними перетвореннями. Зазначені доходи (витрати) включаються до складу інших операційних доходів (витрат).
Збільшення (зменшення) на дату балансу балансової вартості біологічних активів, які оцінюються за справедливою вартістю за вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу, відображається у складі інших операційних доходів (інших операційних витрат) (пункт 21 П(С)БО 30 “Біологічні активи”).
Сума дооцінки та уцінки на дату балансу балансової вартості довгострокових біологічних активів, які оцінюються відповідно до пункту 11 П(С)БО 30 “Біологічні активи”, а також фінансовий результат від вибуття таких довгострокових біологічних активів визначається і відображається у порядку, установленому П(С)БО 7 “Основні засоби”.
3.56. Витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини
Згідно пункту 9 П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі того звітного періоду, коли були здійснені.
3.57. Вартість робіт, послуг сторонніх підприємств
Вартість робіт, послуг сторонніх підприємств відноситься до складу інших операційних витрат відповідно до положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Згідно пункту 138.8 ПКУ вартість придбаних підприємством послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, відноситься до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, тобто до прямих витрат операційної діяльності.
Таким чином, у бухгалтерському обліку необхідно вести роздільний облік витрат за послуги сторонніх підприємств відповідно до можливості або неможливості їх віднесення напряму до собівартості виготовленої та реалізованої продукції, робіт, послуг.
До послуг, які згідно ПКУ відносяться до інших операційних витрат підприємства, належать:
– послуги (роботи) з інжинірингу;
– послуги з консалтингу.
Обсяги витрат підприємства на послуги інжинірингу та консалтингу, котрі враховуються до складу витрат при оподаткуванні прибутку підприємства, визначаються відповідно до пунктів 139.1.13, 139.1.14 статті 139 та пункту 160.8 статті 160 ПКУ.
3.58. Витрати за операціями в іноземній валюті
Витрати за операціями в іноземній валюті відносяться до складу інших операційних витрат відповідно до пункту 138.10.4 статті 138 ПКУ.
Відповідно до пункту 153.1.4 ПКУ у разі здійснення підприємством операцій з продажу іноземної валюти до складу доходів або витрат платника податку включається позитивна або від’ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти.
У разі придбання підприємством іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від’ємна різниці між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.
Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з придбанням іноземної валюти.
Операційні курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).
Відповідно до пункту 153.1.6 статті 153 ПКУ не враховується під час проведення перерахунків у національну валюту в цілях оподаткування іноземна валюта, отримана платником податку на окремий спеціальний рахунок у банку у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги.
Неопераційні курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат), за винятком курсових різниць, які відображаються згідно з пунктом 9 П(С)БО 21.
3.59. Витрати на відрядження фізичних осіб.
Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
У відрядження направляються виключно робітники, які перебувають у трудових відносинах з даним підприємством, а також ті, що працюють на підприємствах по сумісництву на основі трудових договорів, крім фізичних осіб, що працюють на підприємстві на основі договорів цивільно-правового характеру.
Разом з тим, дозволені відрядження фізичним особам, з якими підприємство не має трудових відносин, але які включені до складу керівних органів підприємства (голова або член правління наглядової ради тощо).
Витрати на відрядження за наявності підтверджуючих документів відшкодовуються згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (зі змінами та доповненнями).
У відповідності з листом Мінфіну України № 16-102-56/11-2563 від 27.04.2000 підтверджуючим документом щодо відшкодування витрат за найм житлового приміщення є документ, у якому вказано прізвище працівника, направленого у відрядження, терміни проживання і вартість послуг, які йому надано.
До витрат на відрядження, що не потребують спеціального документального підтвердження, відносяться добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв’язку з її відрядженням). Для визначення сум добових витрат для працівників підприємств слід керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” або п. 140.1.7 статті 140 ПКУ.
Сума добових витрат визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. За відсутності наказу добові витрати не виплачуються.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат підприємства за наявності підтверджуючих документів щодо зв’язку такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
3.60. Витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань законодавства; на придбання літератури, оплату Інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань.
3.61. Витрати щодо сплати послуг за участь в семінарах робітників підприємства, що перебувають з ним у трудових відносинах, які проводяться з метою підвищення професійного рівня робітників підприємства шляхом надання сугубо інформаційно-консультаційних послуг із забезпеченням необхідними матеріалами з питань законодавства.
3.62. Витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг), сертифікація і радіаційний контроль.
3.63. Витрати на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням підприємства.
3.64. Витрати на транспортне обслуговування.
Витрати на утримання та експлуатацію автотранспорту (крім тих, що підлягають амортизації): витрати на технічне обслуговування легкових автомобілів, на паливо-мастильні матеріали тощо.
Якщо легкові автомобілі використовуються як технологічний транспорт в виробничій діяльності підприємства, то витрати на їх утримання і експлуатацію відносяться до витрат на виробництво продукції.
3.65. Оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління:обчислювальної техніки, засобів сигналізації, пожежної та сторожової охорони, вузлів зв’язку.
Підприємства, які орендують приміщення з телефоном, повинні переоформити на час оренди телефонний номер на себе.
3.66. Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані державними організаціями для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування різного роду сертифікатів, державних дозволів, без наявності яких здійснення окремих видів діяльності не дозволяється законодавством, крім витрат на придбання торгових патентів.
3.67. Витрати на охорону праці.
Закон України “Про охорону праці” від 14.10.92 № 2694-XII (ст. 19) передбачає: для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.
Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994.
3.68. Витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, включаючи додаткові витрати на спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, організовані відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами (понад вартість, сплачену працівниками підприємства за діючими тарифами на відповідний вид транспорту), витрати на перевезення працівників – інвалідів I і II груп до місця роботи і назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту загального користування.
3.69. Витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом, передбачені законодавством: суми, виплачені у розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування у дорозі до місця знаходження підприємства (пункт збору) – місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови з вини транспортних підприємств; надбавки до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де працівник працює.
3.70. Витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахунково-касове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов’язань, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов’язаних з грошовим обігом.
3.71. Витрати зі страхування ризиків.
До складу витрат включаються такі витрати зі страхування: ризиків транспортування продукції підприємства; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів підприємства.
Суми страхування цивільної відповідальності транспортних засобів, що орендуються, до складу витрат орендаря не включаються.
Страхуванню майна підприємства підлягає майно, безпосередньо пов’язане з господарською діяльністю підприємства. В першу чергу це основні засоби, а також товари, що знаходяться у власності підприємства, і нематеріальні активи.
Витрати орендаря у вигляді страхових внесків відповідно до договорів страхування державного і комунального майна, отриманого ним в оренду для використання у власній господарській діяльності, відносяться на його витрати.
3.72. Витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень.
Витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування, або гарантійні заміни товарів, проданих підприємством.
Якщо на підприємстві не створювався резервний фонд, усі фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування включаються до витрат на збут.
3.73. Витрати на проведення рекламних заходів.
До витрат підприємства на рекламу належать витрати на:
– розробку і видання рекламних виробів (каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів, листівок тощо);
– розробку і виготовлення ескізів етикеток;
– рекламу на засобах масової інформації, витрати на світлову, комп’ютерну та іншу зовнішню рекламу;
– придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрацію рекламних кіно-, відео- і діафільмів;
– виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо;
– зберігання та експедирування рекламних матеріалів;
– оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажу, включаючи відрядження працівників підприємства на виставку продукції підприємства;
– проведення інших рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю підприємства.
Для можливості віднесення витрат на рекламу та рекламні заходи до валових витрат необхідною є наявність підтверджувальних первинних документів. Рекламна діяльність супроводжується такими стандартними первинними документами, як платіжні доручення, авансові звіти на відрядження, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі, податкові накладні тощо.
Підтверджувальними документами щодо здійснених витрат є рахунки готелів, підприємств громадського харчування, екскурсійного бюро, поштові квитанції, квитки, календарний план заходів, звіт про проведений захід (зазначаються фактичні витрати) тощо.
При віднесенні до витрат необхідно керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 № 1673 “Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів” (далі – постанова КМУ від 29.11.2006 № 1673).
Витрати на рекламу, що не можуть бути віднесені до витрат через недодержання встановлених Законом України “Про рекламу” від 03.07.96 № 270/96-ВР обмежень, класифікуються як витрати, що не пов’язані з господарською діяльністю підприємства.
3.74. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний квартал.
З витрат на організацію прийомів, презентацій і свят до витрат підприємства дозволено віднести саме витрати на організацію таких заходів, але не участь в них.
При віднесенні до витрат необхідно керуватися постановою КМУ від 29.11.2006 № 1673.
3.75. Представницькі витрати - це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом та обслуговування іноземних представництв та делегацій, а також представників інших підприємств, що прибули на запрошення для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв’язків та розв’язання питань, що пов’язані з рекламою та комерційною діяльністю.
До складу представницьких витрат включаються:
– витрати, пов’язані з проведенням офіційного прийому представників інших підприємств і організацій;
– витрати на транспортне забезпечення офіційних прийомів. Разом з тим аналогічні витрати щодо робітників приймаючої сторони до складу представницьких витрат не включаються;
– витрати на оплату заходів культурної програми (вартість квитків на концерти, спектаклі, відвідування музеїв, виставок тощо); вартість буфетного обслуговування під час переговорів (чай, кава, мінеральна вода та інші прохолодні напої, бутерброди, печиво, цукерки тощо);
– оплата послуг перекладачів, які не є штатними працівниками підприємства;
– оплата номерів у готелях;
– вартість придбаних подарунків.
Основним документом (крім щорічного кошторису витрат на представницькі потреби) є затверджена керівником підприємства програма проведення кожного представницького заходу, що повинна включати: місце і дату проведення, календарний план з розгорнутою (погодинною) програмою, кількісний склад делегації, загальна кількість і персональний склад представників приймаючої сторони (їх чисельність повинна бути меншою ніж кількість запрошених), розмір витрат.
Всі понесені витрати представницького характеру повинні бути підтверджені відповідними первинними документами (білетами, квитанціями, рахунками, договорами, актами прийомки-здачі виконаних робіт тощо).
При віднесенні до витрат необхідно керуватися постановою КМУ від 29.11.2006 № 1673.
3.76. Не включається до витрат виробництва підприємства готівка, що витрачена з метою витрат на рекламу, тобто якщо робітник, що знаходиться у відрядженні, зазнав яких-небудь витрат у готівковій формі на проведення рекламних заходів, організацію презентацій або прийому, придбав та подарував подарунки – ці витрати до витрат підприємства не відносяться (на відміну від таких саме витрат, що понесені у безготівковій формі).
3.77. Витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції, на ремонт тари, транспортних витрат постачальника, згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін.
3.78. Витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін.
3.79. Витрати підприємства, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства за профілем цього підприємства, що перебувають з ним у трудових відносинах в українських закладах освіти, що мають ліцензію та в разі закінчення навчання видають спеціальний документ державного зразка.
До витрат на підготовку і перепідготовку кадрів також належать витрати:
– за навчання робітників підприємства, що зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де існує необхідність у професійному відборі, які повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів щодо охорони праці. Перелік таких робіт затверджується Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України;
– витрати, пов’язані з виплатою учням професійно-технічних училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки (мінімального окладу) робітника I розряду і витратами цих навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення харчуванням і обмундируванням);
– суми, виплачені підприємством за час відпустки перед початком роботи випускникам професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищі або середні спеціальні навчальні заклади.
3.80. Податки та збори встановлені Податковим кодексом України:
Загальнодержавні податки та збори встановлені ст. 9 ПКУ.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
– податок на прибуток підприємств;
– податок на доходи фізичних осіб;
– податок на додану вартість;
– акцизний податок;
– збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
– екологічний податок;
– плата за землю;
– плата за користування надрами;
– збір за користування радіочастотним ресурсом України;
– збір за спеціальне використання води;
– збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
– фіксований сільськогосподарський податок;
– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
– мито;
– збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
– збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Місцеві податки і збори установлені ст. 10 ПКУ.
До місцевих податків належать:
– податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
– єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
– збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
– збір за місця для паркування транспортних засобів;
– туристичний збір.
3.81. Плата за землю встановлюється відповідно до розділу XIII Податкового кодексу України.
Платниками податку є власники земельних ділянок, паїв та землекористувачі. Об’єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. База оподаткування – нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку котрих не проведено.
Об’єктами оподаткування є:
– земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
– земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування є:
– нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
– площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь, що знаходяться у постійному користуванні лісогосподарських підприємств, встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у відповідності до положень статті 272 ПКУ.
Податок на лісові землі згідно пункту 273.1 статті 273 ПКУ справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів (пункт 3.104 цих Методичних рекомендацій).
Ставки податку на 1 га у складі нелісових земель на ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами та розташовані за межами населених пунктів - встановлюються у відповідності до статей 273 та 280 ПКУ у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Ставки податку на 1 га нелісових земель на ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами та розташовані в межах населених пунктів та коефіцієнти до них (для населених пунктів, віднесених до курортних) встановлюються згідно положень статті 275 ПКУ.
Для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка щорічно індексується згідно положень статті 289 Податкового кодексу України.
Від сплати податку на землю звільняються категорії юридичних осіб відповідно до статті 282 ПКУ.
Категорії земельних ділянок, за які не сплачується податок на землю, визначено статтею 283 ПКУ.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Суми земельного податку згідно пункту 138.10.4 статті 138 ПКУ відносяться до складу інших операційних витрат.
3.82. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу встановлюють відповідно до розділу VII ПКУ.
Платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів.
Об’єктами оподаткування збором є транспортні засоби; судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України, та літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім тих, що закріплені на праві оперативного управління до підрозділів Збройних сил України, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету; транспортних засобів для перевезення на короткі відстані за товарною групою 8709 згідно з УКТ ЗЕД; транспортних засобів швидкої медичної допомоги; машин і механізмів для сільськогосподарських робіт – товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД; причепів (напівпричепів); мопедів; велосипедів.
База оподаткування збором визначається окремо для кожного транспортного засобу:
Для колісних транспортних засобів:
– для мотоциклів, легкових автомобілів (крім легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном), автобусів (у тому числі мікроавтобусів), тракторів, вантажних автомобілів (у тому числі сідельних тягачів, інших спеціалізованих та спеціальних вантажних транспортних засобів, інших колісних транспортних засобів) – за об’ємом циліндрів двигуна в куб. сантиметрах;
– для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, – за потужністю двигуна в кВт;
Для суден:
– для суден, обладнаних двигуном, – за потужністю двигуна в кВт;
– для суден, які не обладнані двигуном, – за довжиною корпусу судна в сантиметрах;
Для літаків, вертольотів - за максимальною злітною масою.
Ставки збору за першу реєстрацію транспортного засобу та коефіцієнти до них (в залежності від строку використання транспортного засобу) надані у статті 234 ПКУ.
Від сплати збору звільняються легкові автомобілі для інвалідів з об’ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів.
Сума збору обчислюється щодо кожного транспортного засобу як добуток відповідної бази оподаткування, ставки збору та відповідного коефіцієнта.
Збір сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.
3.83. Плата за користування надрами здійснюється відповідно до розділу XI ПКУ.
Плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді:
– плати за користування надрами для видобування корисних копалин;
– плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин (ст. 262 ПКУ).
Об’єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.
До об’єкта оподаткування не належать не включені до державного балансу запасів корисних копалин корисні копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами для власного споживання, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, загальною глибиною розробки до двох метрів, і прісні підземні води до 20 метрів.
Ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин визначені у пункті 263.9 та коригуючі коефіцієнти до них у пункті 263.10 статті 263 ПКУ.
Платниками плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи – суб’єкти господарської діяльності, які використовують у межах території України ділянки надр для:
– зберігання природного газу, нафти, газоподібних та інших рідких нафтопродуктів;
– витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції;
– вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин;
– зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів;
– провадження інших видів господарської діяльності.
Об’єктом оподаткування платою за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є обсяг підземного простору (ділянки) надр для витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції, вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин, зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів, провадження інших видів господарської діяльності – площа підземного простору, що надана у користування в спеціально створених та існуючих гірничих виробках (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнинах (печерах).
Плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, не справляється за використання підземних споруд на глибині не більш як 20 метрів, збудованих відкритим способом без засипання або з подальшим ґрунтовим засипанням.
Ставки плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, встановлюються окремо для кожного виду користування надрами у гривнях до одиниці виміру залежно від корисних властивостей надр і ступеня екологічної безпеки під час їх використання та надані у пункті 264.4 статті 264 ПКУ.
Згідно пункту 139.1.5 статті 139 ПКУ витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, не включаються до складу витрат при визначенні оподаткованого прибутку підприємств.
3.84. Збір за спеціальне використання води справляється відповідно до розділу XVI ПКУ.
Платниками збору є водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва (ст. 323 ПКУ).
Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).
Збір не справляється:
– за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок);
– за воду, що використовується для протипожежних потреб;
– за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;
– за воду, що використовується для пилозаглушення у шахтах і кар’єрах;
– за воду, що забирається науково-дослідними установами, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, для проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;
– за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем та магістральних водогонах;
– за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення, зсуву, забруднення тощо), крім кар’єрної, шахтної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення та/або отримується для використання іншими користувачами;
– за воду, що забирається для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти;
– за морську воду, крім води з лиманів;
– за воду, що використовується садівницькими та городницькими товариствами (кооперативами);
– за воду, що забирається для реабілітації, лікування та оздоровлення реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, підприємствами, установами та організаціями фізкультури та спорту для інвалідів та дітей-інвалідів, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів відповідно до закону.
Ставки збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод справляються окремо у гривнях за 100 кубометрів води та диференційовані за річками й областями України та встановлені пунктами 325.1 та 325.2 статті 325 ПКУ.
Ставки збору за спеціальне використання води для потреб рибництва встановлені пунктом 325.5 статті 325 ПКУ.
Водокористувачі самостійно обчислюють збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва щокварталу наростаючим підсумком з початку року.
Збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів.
Водокористувачі, які використовують воду із змішаного джерела, обчислюють збір, враховуючи обсяги води в тому співвідношенні, у якому формується таке змішане джерело, що зазначається в дозволах та договорах на поставку води, з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, ставок збору та коефіцієнтів.
Збір за спеціальне використання води для потреб рибництва обчислюється виходячи з фактичних обсягів води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування), та ставок збору.
Обсяг фактично використаної води обчислюється водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів, а за їх відсутності – за технологічними даними.
У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів. За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання.
У межах встановленого в дозволі на спеціальне водокористування ліміту використання води збір включається до складу витрат згідно з розділом III ПКУ, а за понадлімітне використання справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача після оподаткування.
3.85. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється у відповідності до розділу XVII ПКУ.
Платниками збору є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи – підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.
Об’єктом оподаткування збором є:
Деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування;
Деревина, заготовлена під час проведення заходів:
– щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років – рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів – суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки);
– з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо;
Другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);
Побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);
Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Ставки збору за заготівлю деревини встановлені ст. 331 ПКУ.
Порядок обчислення, перерахунку та сплати збору викладено у ст. 332, 333, 334 ПКУ.
На собівартість лісопродукції сплачений збір відносять ті підприємства, діяльність яких пов’язана з використанням лісових ресурсів.
3.86. Екологічний податок справляється згідно розділу VIII ПКУ.
Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
– викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
– скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
– розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання;
– утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
– тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
Платниками податку є також суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.
Об’єктом та базою оподаткування є:
– обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
– обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;
– обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання;
– обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту чи реекспорту або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією та мазуту і пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;
– обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;
– обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).
Екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення (транспортними засобами) у разі використання ними палива згідно положень статті 241 ПКУ утримується та сплачується податковими агентами – продавцями палива на території України. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами у гривнах за 1 тонну відповідного палива надані у статті 244 ПКУ.
Ставки податку за викиди в атмосферне повітря та скиди у водні об’єкти окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюють згідно положень статей 243 та 245 ПКУ у гривнях за 1 тонну забруднюючої речовини. Ставки податку за розміщення 1 тонни певних відходів у спеціально відведених місцях та об’єктах наведені у статті 246 ПКУ.
Порядок розрахунку сум податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та за скиди їх у водні об’єкти зі стаціонарних джерел наведений у пунктах 249.3 та 249.5 статті 249 ПКУ, а порядок розрахунку сум екологічного податку за розміщення відходів – у пункті 249.6 ПКУ.
3.87. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України сплачується у відповідності із Законом України “Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” від 04.11.99 № 1212-XIV.
Єдиний збір встановлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.
Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом в залежності від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів.
Ставки єдиного збору встановлюються цим Законом у євро, а Єдиний збір справляється у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору.
Ставки єдиного збору за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України контролю вантажів і транспортних засобів, плата за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду) та додаткова плата за кожен кілометр проїзду автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів, загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів встановлюються у відповідності до статті 5 Закону.
Допустимі розміри осьових навантажень та (або) габаритних параметрів автомобільних транспортних засобів, за перевищення яких встановлюється додаткова плата, визначаються Кабінетом Міністрів України.
3.88. Збір за місця паркування транспортних засобів справляється відповідно до ст. 266 ПКУ.
Платниками збору є юридичні особи, їх філії, фізичні особи – підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та проводять діяльність з забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування на спеціально відведених автостоянках.
3.89. Витрати з продажу або відчуження землі встановлюються у відповідності до пункту 147.4 статті 147 ПКУ.
3.90. Витрати підприємства, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення.
Ці витрати відносяться до інших витрат звичайної діяльності підприємств, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції.
Згідно пункту 138.10.6 ПКУ до них належать витрати з утримання та експлуатації фондів природоохоронного призначення, крім тих, що підлягають амортизації; витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення або придбання послуг із збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, видалення і захоронення відходів від виробничої діяльності підприємства, що надаються сторонніми організаціями; інші витрати підприємства на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності підприємства.
3.91. Витрати на оприлюднення річного звіту (офіційне подання бухгалтерської звітності до установ та організацій, які уповноважені на отримання бухгалтерської звітності (балансів) від господарюючих суб’єктів, а також витрати на офіційну публікацію звітів (балансів) про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.
3.92. Компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт).
Компенсація робітникам за використання для потреб виробництва власного інструменту і особистого транспорту можуть бути включені до витрат за таких умов: використання такого інструменту (транспорту) тільки для потреб виробничої діяльності підприємства; у разі встановлення компенсації за домовленістю сторін (колективним договором або індивідуально) у межах норм амортизації.
3.93. Витрати підприємства, пов’язані з розробкою нормативно-технічної документації на продукцію, що виготовляється, та витрати на випробування якості нових виробів відповідно стандартам або технічним умовам.
До витрат, пов’язаних з розробкою нормативно-технічної документації, відносяться витрати, пов’язані з розробкою стандартів або технічних умов на продукцію, що виготовляється підприємством. Крім того, враховуємо витрати, пов’язані з випробуванням якості продукції щодо перевірки їх на відповідність вимогам встановлених стандартів або технічних умов.
3.94. Кошти, перераховані роботодавцями первинним профспілковим організаціямвідносяться Податковим кодексом України до інших витрат звичайної діяльності підприємств.
Відповідно до пункту 138.10.6 (абзац б) ПКУ сума коштів, яка може бути перерахована первинним профспілковим організаціям та враховуватися до складу витрат для оподаткування прибутком не має перевищувати 4 відсотків оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний рік.
3.95. Кошти або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг перераховані (передані) до неприбуткових організацій або бюджету відносяться Податковим кодексом України до інших витрат звичайної діяльності підприємств.
Згідно пункту 138.10.6 (абзац а) статті 138 ПКУ сума коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, що перераховані (передані) до неприбуткових організацій або бюджету, що можуть включатись до складу витрат для оподаткування прибутком, не повинні перевищувати 4 відсотків оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний рік.
3.96. Інші витрати, що включаються до витрат виробництва продукції відповідно до діючого законодавства, зокрема:
– втрати внаслідок браку простоїв;
– витрати на операції із скляною тарою;
– відшкодування внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров’я працівника, пов’язаного з виконанням ним трудових обов’язків;
– відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг стільникового зв’язку, об’єктом оподаткування є вартість будь-яких послуг стільникового зв’язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, який їх надає, включаючи вартість вхідних і вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу;
– вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового зв’язку, ставка збору складає 6 відсотків від об’єкта оподаткування тощо.
3.97. Інші операційні витрати є витратами звітного періоду і не включаються до виробничої собівартості продукції, до них згідно П(С)БО 16 “Витрати” належать:
– витрати на дослідження та розробки;
– собівартість реалізованих виробничих запасів;
– сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
– втрати від операційної курсової різниці;
– втрати від знецінення запасів;
– нестачі й втрати від псування цінностей;
– визнані штрафи, пеня, неустойки;
– витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення.
Витрати на дослідження та розробки відносяться до складу інших операційних витрат згідно пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати”. Відповідно пункту 9 П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” витрати на дослідження не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Згідно пункту 140.1.2 ПКУ ці витрати є витратами подвійного призначення та враховуються при визначенні об’єкта оподаткування.
Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.
Собівартість реалізованих виробничих запасів
Собівартість реалізованих виробничих запасів включається до складу інших операційних витрат підприємств згідно пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати”.
Собівартість реалізованих виробничих запасів для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією.
Сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів
Сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів відносяться до складу інших операційних витрат відповідно до пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати” та пункту 10 П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”.
Безнадійна дебіторська заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.
Поточна дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Сумнівний борг – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником (пункт 4 П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”).
Згідно пункту 7 П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість” поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.
Величина резерву сумнівних боргів визначається за одним із методів (пункт 8 П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”):
– застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;
– застосування коефіцієнта сумнівності.
За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.
За методом застосування коефіцієнта сумнівності величина резерву розраховується множенням суми залишку дебіторської заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності.
Коефіцієнт сумнівності може розраховуватися такими способами:
– визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході;
– класифікації дебіторської заборгованості за строками непогашення;
– визначення середньої питомої ваги списаної протягом періоду дебіторської заборгованості у сумі дебіторської заборгованості на початок відповідного періоду за попередні 3 – 5 років.
Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних боргів на дату балансу становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату.
Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.
Пунктом 13 постанови КМУ “Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів” від 29.11.2006 р. № 1673 суб’єктам господарювання державного сектору економіки забороняється включати до розрахунку резерву сумнівних боргів суми поточної дебіторської заборгованості із строком виникнення до півтора року.
Втрати від знецінення запасів
Втрати від знецінення запасів включаються до складу інших операційних витрат згідно з пунктом 20 П(С)БО 16 “Витрати” та положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Згідно пункту 25 П(С)БО 9 “Запаси” запаси на дату балансу відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, списується на витрати звітного періоду.
Відповідно до пункту 9 розділу II П(С)БО 27 “Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність” необоротні активи та група вибуття необоротних активів, утримувані для продажу, відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин – балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації.
У разі оцінки за чистою вартістю реалізації згідно пункту 10 розділу II П(С)БО 27 “Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність” сума коригування балансової вартості необоротних активів або групи вибуття, утримуваних для продажу, визнається іншими операційними доходами (витратами) звітного періоду.
Нестачі й втрати від псування цінностей
Нестачі й втрати від псування цінностей включаються до складу інших операційних витрат відповідно до пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати” та положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Нестачі й втрати від псування цінностей враховують нестачі грошових коштів та інших цінностей і втрат від псування цінностей, що виявлені в процесі їх заготівлі, переробки, збереження та реалізації.
Відповідно до пункту 27 П(С)БО 9 “Запаси” вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.
Визнані штрафи, пеня, неустойки
Визнані штрафи, пеня, неустойки відносяться до складу інших операційних витрат відповідно до пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати” та положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Вони утворюються за обсягом визнаних підприємством економічних санкцій за невиконання законодавства та умов договорів.
Але згідно пункту 139.1.11 ПКУ суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку, не враховуються при визначенні витрат для цілей оподаткування прибутком.
Витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення
Витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення включаються до складу інших операційних витрат відповідно до пункту 20 П(С)БО 16 “Витрати”.
4. Визнання витрат
4.1. Об’єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
4.2. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.
4.3. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
4.4. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
4.5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами (наприклад, у вигляді амортизації).
4.6. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” поділяються на виробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.
4.7. Виробничі витрати – це прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати (непрямі витрати).
5. Групування витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за статтями калькуляції
5.1. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:
1) Сировина і матеріали.
2) Купівельні матеріали, напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
3) Паливо й енергія на технологічні цілі.
4) Зворотні відходи (вираховуються).
5) Основна заробітна плата.
6) Додаткова заробітна плата.
7) Відрахування на соціальні заходи.
8) Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
9) Загальновиробничі витрати.
10) Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
11) Інші виробничі витрати.
12) Супутня продукція (вираховується).
13) Виробнича собівартість.
При використанні наведеної вище номенклатури статей калькуляції в лісогосподарській діяльності підприємства не використовують статтю № 12 “Супутня продукція”, а в промисловій діяльності не використовують статтю № 10 “Витрати на лісогосподарські роботи, виконані за власні кошти”.
5.2. До статті калькуляції “Сировина та матеріали” включається вартість:
– сировини і матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або які є необхідними компонентами при виготовлені продукції (робіт, послуг);
– допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упакування продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного процесу проводиться у процесі виробництва продукції до здавання її на склад готової продукції).
5.3. Витрати за статтею калькуляції “Сировина і матеріали” включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за їхньою фактичною собівартістю.
В цю статтю включаються також витрати, пов’язані з використанням ресурсів природної сировини, включаючи збір за заготівлю деревини (збір за спеціальне використання лісових ресурсів).
По лісозаготівлях в статтю “Сировина і матеріали” включається тільки збір за спеціальне використання лісових ресурсів. Всі матеріали, списані безпосередньо на лісозаготівлю (трос, дріт та інші) включаються у статтю “Купівельні напівфабрикати, комплектуючи вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій”.
Деревина власної заготівлі, передана для подальшої переробки, в межах лісогосподарського підприємства, включається в калькуляцію по продукції деревообробки в статтю “Сировина і матеріали” по виробничій собівартості деревини, що склалася на нижньому складі, враховуючи сортименти деревини, породу, сортність, діаметр та інші параметри, які визначають якість та цінність деревини.
5.4. Витрати на допоміжні матеріали, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упакування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції в такому порядку:
– встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;
– відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;
– фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.
Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на одиницю продукції, а відносити на собівартість їх фактичні витрати пропорційно до витрат за нормою.
Оцінка придбаних (отриманих) або вироблених матеріальних цінностей здійснюється за первинною вартістю. Первинною вартістю є собівартість матеріальних цінностей, яка складається з фактичних витрат на їх придбання або виготовлення власними силами підприємства. Оцінка (визнання) первісної вартості запасів викладена у пунктах 3.5 – 3.11 цих Методичних рекомендацій.
5.5. До статті калькуляції “Купівельні матеріали, напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи, послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій”включається вартість:
– придбаних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що використовуються при виготовленні продукції.
При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти, одержані в окремих цехах, що ще не пройшли всіх установлених технологічним процесом операцій і підлягають обробки в наступних цехах.
Передача напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху до іншого для подальшого доопрацювання або з цеху на склад готової продукції для реалізації відображається в системі бухгалтерського обліку за фактичною виробничою собівартістю. Допускається ведення їх обліку в поточному порядку за плановою (нормативною) собівартістю з подальшим доведенням її до фактичної.
– робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами різних форм власності.
До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.
5.6. Вартість купівельних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до собівартості окремих видів продукції виходячи з цін закупівлі, включаючи витрати на їх придбання.
5.7. До статті калькуляції “Паливо й енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.
5.8. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відноситься безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції.
5.9. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок.
5.10. Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами, включаючи витрати на транспортування, зберігання та їх доставку до підприємства.
При цьому у договорі на постачання електроенергії варто обумовити граничну межу збільшення тарифу на певний коефіцієнт витрат в електромережах.
5.11. До вартості запасів включаються також витрати підприємств на придбання упаковки і тари (крім дерев’яної та картонної), одержаної від постачальників разом з запасами.
Оцінку вартості придбаної тари викладено у пункті 3.12 цих Методичних рекомендацій.
5.12. Витрати підприємства на придбання упаковки і тари в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до витрат на придбання відповідних видів сировини та матеріалів.
5.13. Витрати підприємств на оплату дерев’яної й картонної тари понад ціни на матеріальні цінності, а також витрати на її ремонт не відносяться на собівартість продукції, а відшкодовуються підприємствам під час реалізації цієї тари організаціями, які займаються збиранням тари.
5.14. Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію та інші матеріальні цінності формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями; матеріальних витрат, пов’язаних з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних цінностей транспортом і персоналом підприємства.
Склад, характеристику та розподіл транспортно-заготівельних витрат викладено в пункті 3.5 цих Методичних рекомендацій.
5.15. Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо й енергію в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до вартості (статті) зазначених матеріальних цінностей.
5.16 У статті “Зворотні відходи” відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.
Зворотні відходи оцінюються:
– за зниженою ціною вихідного ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового значення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;
– за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.
У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення облік їх витрат здійснюється у тому ж порядку, що й облік сировини та основних матеріалів.
У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям.
Вартість списаних з витрат на виробництва і зданих на склад відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних цінностей.
5.17. На відміну від зворотних відходів, безповоротні відходи відображаються в обліку лише в кількісному виразі.
В зв’язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини одержаних відходів ведеться як на місцях їх виникнення, так і по конкретних виробах.
У разі, коли пряме віднесення одержаних відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнене, безповоротні відходи ураховуються загальною масою по всій продукції, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної продукції.
5.18. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива здійснюється на основі належно оформлених документів, у яких зазначаються необхідні параметри, їхня вага, об’єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат, а також види продукції, для яких вони відпущені.
5.19. За будь-якого застосовуваного методу обліку витрат на виробництво фактичними витратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із спеціальними документами продукції.
При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і винуватців.
Відхилення від норм (наднормативні витрати) списуються не на виробничу собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.
5.20. Витрати на оплату праці на підприємстві визначаються виходячи з відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що встановлюються залежно від результатів праці, її кількості і якості, стимулюючих і компенсаційних виплат, систем преміювання робітників, керівників, спеціалістів, службовців за виробничі результати.
Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції “Основна заробітна плата”, “Додаткова заробітна плата”, а також за комплексними статтями калькуляції.
5.21. До статті калькуляції “Основна заробітна плата” відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчислені згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.
Перелік витрат на виплату основної заробітної плати затверджено наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 “Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати”.
Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції).
Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.
Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.
Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо.
5.22. До статті калькуляції “Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Перелік витрат на виплату додаткової заробітної плати затверджено наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 “Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати”.
Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції.
Додаткова заробітна плата (або її частина) робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), пряме віднесення якої до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат, розрахованої на одиницю продукції.
5.23. Уся заробітна плата, нарахована виробничому персоналу за виконання робіт, пов’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), розподіляється за напрямами витрат і відповідними статтями калькуляції.
Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати.
5.24. Якщо на підприємстві створюється резерв для забезпечення виплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включається щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки й доплати відносяться на виробничу собівартість продукції у розмірах, передбачених законодавством.
5.25. Витрати на виплату інших заохочувальних та компенсаційних витрат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад установлені зазначеними актами норми, не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до наднормативних виробничих витрат.
5.26. Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням виробничого устаткування чи загальновиробничими роботами, відноситься відповідно до витрат на утримання і експлуатацію устаткування або загальновиробничих витрат.
5.27. На підприємствах організовується контроль за використанням фонду заробітної плати, правильністю застосування тарифних ставок, посадових окладів, норм виробітку, підрахунком сум заробітної плати з використанням обчислювальної техніки, розрахунками середньої заробітної плати, а також використанням фонду заробітної плати в цілому підприємством, цехами і відділами за видами оплати заробітної плати і категоріям робітників.
5.28. До статті калькуляції “Відрахування на соціальні заходи” включаються:
– відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
– відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
– відрахування на інші соціальні заходи.
Відрахування здійснюється за ставками та у порядку, встановленому Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” та ПКУ.
Суми відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та на індивідуальне страхування робітників включається до витрат виробництва за умови, що витрати на оплату праці, на які вони нараховані, відносяться до витрат виробництва.
5.29. До статті калькуляції “Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” (Додаток 1) належать:
– амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і предметів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;
– витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);
– витрати на ремонт, що здійснюється для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів;
– сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;
– витратами на утримання цехових транспортних засобів;
– інші витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів.
5.30. Витрати на технічний огляд, технічне обслуговування виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів відносяться у повному обсязі до експлуатаційних витрат (витрат на виробництво продукції, надання послуг, виконання робіт).
5.31. Технічне обслуговування (ТО) – це комплекс операцій або окрема операція, що підтримує працездатність або справність устаткування, цехового транспорту під час використання його за призначенням і не відноситься до поліпшення основних засобів.
Система технічного обслуговування включає в себе такі основні складники:
– щоденне обслуговування (перевірка технічного стану, виконання робіт з підтримки належного зовнішнього виду, усунення виявлених несправностей, санітарна обробка);
– чергове технічне обслуговування;
– сезонне технічне обслуговування (виконується 2 рази в рік);
– технічне обслуговування при консервації.
При цьому регламентується як періодичність технічного обслуговування, так і перелік операцій та їх трудомісткість, що виконуються при проведенні технічного обслуговування.
Технічне обслуговування не включає в себе заміну вузлів та агрегатів. Щодо окремих видів основних засобів існують спеціальні нормативні документи, що регламентують проведення технічного обслуговування.
5.32. Система ремонтів виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів класифікується за певними ознаками:
За видами ремонти поділяються на:
– поточні;
– середні;
– капітальні;
За засобом здійснення ремонти поділяються на:
– ремонти, що виконуються господарським способом;
– ремонти, що виконуються підрядним способом;
– ремонти, що виконуються змішаним способом;
За відношенням до плану ремонти поділяються на:
– планово-попереджувальні;
– позапланові;
За відношенням до господарської діяльності ремонти поділяються на:
– ремонти виробничих основних засобів;
– ремонти невиробничих основних засобів;
За приналежність основних засобів ремонти поділяються на ремонти об’єктів:
– власних основних засобів;
– орендованих основних засобів (взятих в оперативну оренду).
5.33. Поліпшення виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів включає в себе реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних засобів, а також ремонти, які збільшують первинну вартість основних засобів.
5.34. Підприємства-орендарі мають право протягом звітного року віднести до витрат на виробництво продукції будь-які витрати, пов’язані з ремонтами взятих ними на умовах оперативного лізингу (оренди) основних засобів, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання.
5.35 До статті “Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” також відносяться витрати на утримання і експлуатацію устаткування, яке використовується на лісосічних роботах, нижньоскладських лісозаготівельних операціях, на утримання та експлуатацію локомотивів і пересувного складу, лісовозних автомобілів, причепів, тракторів та гужового транспорту, зайнятих перевезенням деревини, а також витрати по утриманню утримання лісових автомобільних доріг (лісогосподарського та протипожежного призначення).
Вартість послуг лісовозного транспорту відноситься на собівартість продукції лісозаготівель за цільовим призначенням (комплексно) виходячи із кількості відпрацьованих машино-змін на перевезенні деревини.
Витрати на утримання та експлуатацію лісових автомобільних доріг (лісогосподарського та протипожежного призначення) цілком відносяться на собівартість продукції лісозаготівель по фактичних витратах.
Витрати на утримання залізничних шляхів включаються до складу даної статті через собівартість утримання і експлуатацію локомотивів.
5.36. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного цеху відносяться тільки ті види продукції (робіт, послуг), що виготовляються в цьому цеху. До витрат на утримання та експлуатацію устаткування відноситься витрати на утримання цехового транспорту, засобами якого продукція та відходи перевозяться по внутрішньозаводських коліях: витрати на утримання авто і електрокарів, автомобілів, автонавантажувачів, паровозів, тепловозів та інших видів нетехнологічного транспорту.
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування розподіляються між видами продукції (робіт, послуг) пропорційно основній заробітній платі або відпрацьованих машино-змін, об’єму діяльності, прямих витрат тощо. Конкретна база розподілу витрат визначається в наказі про облікову політику підприємства.
Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію за прямою ознакою, вони включаються до складу загальновиробничих витрат.
5.37. До статті калькуляції “Загальновиробничі витрати” (Додаток 2) належать:
Витрати на управління виробництвом:
– на утримання працівників апарату управління виробництвом (цехами, дільницями тощо);
– на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць у межах норм, передбачених законодавством (без готельного збору);
– на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, дільниці тощо;
– на сплату послуг за участь у семінарах, що проводяться з метою підвищення професійного рівня робітників, зайнятих виробництвом (робіт, послуг), які перебувають у трудових відносинах з підприємством;
Амортизація:
– основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
Сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами та нематеріальними активами загальновиробничого призначення.
Витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей у ході виробничого процесу;
Витрати, пов’язані з обслуговуванням виробничого процесу на:
– забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці;
– транспортне обслуговування, яке включає витрати на утримання та експлуатацію автотранспорту загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– утримання та експлуатацію, технічний огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами оперативного лізингу (оренди);
– проведення ремонтів, які здійснюються для підтримання в робочому стані та одержання первинно очікуваних економічних вигод від використання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг), сертифікація та радіаційний контроль;
– утримання загального виробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу;
Витрати з охорони праці на:
– забезпечення правил техніки безпеки праці, охорони праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю виробництв, цехів у встановленому законодавством порядку;
– проведення попереднього (при прийняті на роботу) і періодичних (на протязі трудової діяльності) медичних оглядів робітників, зайнятих на тяжких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, або таких, де існує необхідність у професійному відборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб у віці до 21 року;
– на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні їм для виконання професійних обов’язків, та іншими засобами індивідуального захисту, милом та іншими миючими засобами, знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами, або на відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією. Вартість спецхарчування в межах установлених норм відноситься на собівартість продукції за умови видачі його тим категоріям працівників, які обумовлені нормативними документами.
Витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону) цеху, дільниці;
Плата за використання на обслуговування засобів сигналізації, за надані для виробничих потреб послуги телефонного зв’язку. Виробничі підрозділи, які орендують приміщення з телефоном, на час оренди повинні переоформити телефонний номер на себе;
Податки, збори та інші обов’язкові платежі (відповідно до ПКУ) безпосередньо пов’язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається:
– плата за землю, якщо виробничий підрозділ (цех) є власником відокремленої ділянки землі або землекористувачем і його права на земельну ділянку засвідчені актом на право власності або право користування. При оренді будівлі, споруди або іншого об’єкта основних засобів з відповідною частиною земельної ділянки платником земельного податку є не орендар, а орендодавець;
– збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
– збір за спеціальне використання води.
На собівартість продукції (робіт, послуг) сплачений збір відносять ті виробництва, діяльність яких пов’язана з використанням лісових ресурсів.
Підприємства лісового господарства при проведенні лісозаготівель сплачений збір за спеціальне використання лісових ресурсів включають в статтю “Сировина і матеріали”.
– екологічний податок;
– місцеві податки і збори.
Витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, які перебувають у власності підприємства (крім витрат, що підлягають амортизації);
Витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця роботи і назад у напрямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, включаючи додаткові витрати на спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, організовані відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами, витрати на перевезення працівників – інвалідів 1 і 2 груп до місця роботи і назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту загального користування;
Витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом, передбачені законодавством: суми, виплачені у розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі до місця знаходження підприємства (пункту збору) – місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств; надбавки до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де працівник працює;
Витрати на виплату надбавок до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство працівникам цеху, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний характер;
Платежі зі страхування ризиків цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі виробничих фондів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, цехового майна, що пов’язане з виробничою діяльністю; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана іншим особам.
Сума страхування цивільної відповідальності транспортних засобів, що орендуються, до складу витрат виробництва орендаря не включаються.
Витрати орендаря у вигляді страхових внесків відповідно до договорів страхування державного і комунального майна, отриманого ним в оренду для використання у власній виробничій діяльності, відносяться до його витрат на виробництво.
Витрати цеху, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем виробництва працівників, пов’язаних з виробничою діяльністю, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, в українських закладах освіти, які мають ліцензію та у разі закінчення навчання видають документи державного зразка (за винятком фізичних осіб, пов’язаних з таким підприємством);
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
Компенсація робітникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту. Компенсація установлюється за домовленістю сторін (колективним договором чи індивідуально) у межах норм амортизації;
Сума матеріальної допомоги (премій, заохочень) працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), які не можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат, працівникам апарату управління цехами, дільницями тощо, а також загальновиробничому персоналу;
Сума вихідної допомоги, передбачена чинним законодавством, працівникам, пов’язаним з виробничою діяльністю;
Інші витрати цеху, дільниці:
– внутрішньозаводське переміщення сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади;
– нестачі незавершеного виробництва та нестачі і витрати від псування матеріальних цінностей в цехах у межах норм природного убутку;
– оплата простоїв за нормами діючого законодавства;
– втрати від браку, якщо їх не можна безпосередньо віднести до конкретного виду продукції;
– витрати на операції із скляною тарою;
– витрати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника тощо.
5.38. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.
Перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.
5.39. Якщо випуск продукції за звітний період нижчий від нормальної потужності підприємства, то загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної потужності (витрати у межах нормальної потужності списуються на виробничу собівартість продукції, а наднормальні витрати – на собівартість реалізованої продукції).
Якщо випуск продукції у звітному періоді вищий від нормальної потужності підприємства, то вся сума постійних витрат розподіляється і всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість.
5.40. Загальна величина загальновиробничих витрат підприємства в цілому є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва; ці ж витрати допоміжних цехів включаються до собівартості валової і товарної продукції підприємства через собівартість робіт, послуг, що виконуються допоміжними цехами для основного виробництва.
Загальновиробничі витрати кожного цеху включаються до собівартості продукції, що виготовляється тільки цим цехом (в тому числі до собівартості робіт, послуг, які виконуються для інших цехів).
5.41. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних та змінних витрат, то загальна величина загальновиробничих витрат розподіляється між різними видами продукції, об’єктами пропорційно до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції ((робіт, послуг), обсягу діяльності, прямих витрат) та суми витрат на послуги сторонніх організацій. Конкретна база розподілу витрат визначається в наказі про облікову політику підприємства.
5.42. У сезонних виробництвах для визначення планової і фактичної собівартості продукції витрати на обслуговування виробництва обчислюються виходячи із затвердженого річного кошторису цих витрат, обсягів продукції і норм витрат на одиницю продукції.
У разі зміни обсягу продукції до норм витрат вносяться необхідні корективи для забезпечення погашення витрат. Якщо фактичні витрати перевищують суму, затверджену за кошторисом, ці відхилення списуються на собівартість продукції того періоду, в якому мало місце перевищення.
На період сезонних перерв у роботі всі витрати на обслуговування виробництва відносяться до витрат майбутніх періодів.
5.43. До статті калькуляції “Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” включаються витрати на лісогосподарські роботи і послуги (лісокультурні роботи у державному лісовому фонді, охорона лісу від пожеж, боротьба з шкідниками та хворобами лісу, створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг тощо), виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
5.44. До статті калькуляції “Інші виробничі витрати” відносяться витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, надання послуг, які не враховані у вищеперерахованих статтях калькуляції, а також витрати щодо перевірки готової продукції на відповідність вимогам стандартів або технічних умов та нормативної документації.
Наприклад: при формуванні виробничої собівартості на лісопродукцію франко – нижній склад відносимо витрати на навантаження деревини в лісі, перевозку її з верхнього складу на нижній, розвантаження на нижньому складі, розкряжування та інші витрати, не враховані у перелічених статтях, враховуються у статті калькуляції “Інші виробничі витрати”.
5.45. До статті калькуляції “Супутня продукція” включається вартість супутньої продукції, одержаної одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначається для подальшої переробки або відпуску стороннім підприємствам.
Попутна продукція самостійно не калькулюється. Її вартість, обчислена за визначеними цінами, вираховується із собівартості основної продукції.
Під час калькулювання продуктів, одержаних у комплексних виробництвах, вартість супутньої продукції виключається з підсумкової собівартості виробництва усього комплексу продуктів, а величина витрат, що залишається після цього, вважається витратами на основний (цільовий) продукт.
Кількість та вартість супутньої продукції відображається у статті калькуляції “Супутня продукція” з розподілом за видами із знаком (-).
Супутня продукція оцінюється:
– за відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку й витрат на реалізацію;
– за плановою виробничою собівартістю аналогічного основного продукту в інших переділах. Якщо в різних технологічних процесах отримують один і той самий продукт, і в одному з них цей продукт вважають основним, а в інших – супутним, то виробничу собівартість продукту приймають як однакову в кожному з процесів;
– за ціною їх можливого використання – тільки для внутрішнього використання. Ціна можливого використання визначається як різниця між ціною матеріалу, що замінюється супутним продуктом (напівфабрикатом), і сумою додаткових витрат, пов’язаних з підготовкою його до використання.
Підприємство своїм розпорядчим документом визначає, який варіант оцінки супутньої продукції воно застосовуватиме.
Супутня продукція, що призначається для подальшої переробки, відображається як рух напівфабрикатів у виробництві.
5.46. Витрати в іноземній валюті, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату проведення операцій, і не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
6. Особливості формування собівартості продукції при використанні давальницької сировини
6.1. Давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.
Операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах здійснюються у порядку, встановленому Законом України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” № 327 від 15.09.95.
Право власності на давальницьку сировину (за винятком тієї частини, що надається виконавцю в рахунок плати за переробку) та вироблену з неї готову продукцію належить замовнику.
6.2. Операція з давальницькою сировиною – це надання виконавцем (виконавцями) замовнику (замовникам) за відповідну плату послуг з перероблення давальницької сировини, незалежно від кількості етапів (операцій) її перероблення з метою виробництва готової продукції. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, у яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше ніж 20 відсотків загальної вартості готової продукції.
6.3. Розрахунки за послуги з переробки (обробки, забезпечення) давальницької сировини можуть здійснюватись за погодженням сторін у грошовій формі з поверненням замовнику всієї одержаної з використанням давальницької сировини продукції, або шляхом надання у власність виконавця частини давальницької сировини чи одержаної з її використанням продукції, або з використанням цих форм оплати одночасно.
6.4. Вибір варіантів, умови і розмір оплати встановлюються за взаємною домовленістю сторін і вказуються у кошторисі (договорі), який укладається між замовником і виконавцем. У договорі також зазначаються: порядок надходження сировини, її якість і ціна, обсяг і термін переробки, умови розрахунків, кількість і порядок видачі готової продукції. Підприємства-виконавці мають право передбачити у договорі плату за зберігання несвоєчасно забраної готової продукції.
6.5. Оплату послуг з переробки давальницької сировини частиною цієї сировини або виробленої з неї готової продукції потрібно розглядати як товарообмінні (бартерні) операції, облік яких ведеться відповідно до законодавства.
Бартерна операція – господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.
Відповідно до пункту 153.10 статті 153 ПКУ витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої (вищої) від звичайних цін.
Сторони конкретного бартерного контракту в даному випадку здійснюють облік на неподібні активи, і згідно з П(С)БО 9 “Запаси” неподібні активи, що обмінюються, мають однакову справедливу вартість, в той час як їх реальна або ринкова вартість може значно відрізнятися від справедливої. Облік таких активів здійснюється за справедливою вартістю, яка дорівнює сумі грошових коштів або їх еквівалентів.
6.6. Облік виробництва готової продукції та калькулювання її собівартості в операціях з давальницькою сировиною здійснює замовник, при цьому вартість послуг з переробки сировини включається до складу затрат на виробництво замовника.
6.7. Вартість одержаної для переробки давальницької сировини і виробленої з неї готової продукції підприємство-виконавець обліковує на позабалансовому рахунку 02 “Активи на відповідному зберіганні” (субрахунок 022 “Матеріали, прийняті для переробки”), так як права власності на таку сировину і продукцію він не має.
6.8. Витрати давальницької сировини на виробництво визначаються з урахуванням діючих норм витрат на поточний період, природного убутку, витрат і відходів, передбачених технічними умовами й іншими нормативними документами на випуск готових виробів.
6.9. Кількість готової продукції, яка видається замовнику, визначається відсотком видачі готової продукції, що встановлюється на основі розрахунків за домовленістю сторін.
6.10. Якщо замовник залишає у розпорядженні виконавця супутню продукцію та зворотні відходи, то при калькулюванні послуг вартість їх зменшується на вартість супутньої продукції та зворотних відходів, що залишаються у виконавця.
6.11. В обсяг продукції у діючих оптових цінах підприємства включаються тільки вартість послуг підприємства з переробки давальницької сировини з урахуванням вартості витрачених допоміжних матеріалів підприємством-виконавцем.
6.12. У випадку, коли за виготовлення продукції з давальницької сировини оплата проводиться частиною цієї сировини, вироблена з неї продукція включається в обсяг продукції власного виробництва в діючих цінах підприємства.
7. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво
7.1. Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому дістають відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.
Аналіз витрат на виробництво продукції проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства: вивчення рівня техніки й організації виробництва та праці, використання виробничих потужностей й матеріальних ресурсів, структури та якості продукції.
На цій основі виявляються внутрішньовиробничі резерви і розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.
7.2. Планування витрат на виробництво виконується в такій послідовності:
– складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;
– складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;
– складаються кошториси: витрат на утримання та експлуатацію устаткування (витрат на будівництво, утримання та експлуатацію лісовозних доріг і доріг лісогосподарського призначення), загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступними узагальненнями їх по підприємству;
– калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції, що реалізується;
– складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.
7.3. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві лісогосподарської і промислової продукції.
7.4. Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:
– витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючи вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;
– основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;
– кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;
– кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
– кошторису загальновиробничих витрат;
– кошторис інших виробничих витрат.
У разі потреби складаються й інші розрахунки і кошториси.
7.5. Розрахунки витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складаються на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт, встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так під час розробки планових калькуляцій.
У планових розрахунках можуть використовуватись укрупнені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають одноразову сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.
На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).
Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється самим підприємством.
Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва і визначення потреб у попутній енергії.
На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат на сировину, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.
7.6. Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці та робітників, які знаходяться на погодинній оплаті праці.
Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норми виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної) тарифної ставки.
Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.
Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів України про працю, іншими актами законодавства України, колективним договором підприємств з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевою угодами.
7.7. Відрахування на соціальні заходи.
Відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та інші соціальні заходи здійснюється відповідно до чинного законодавства.
7.8. Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріальних та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.
7.9. Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цехами основного виробництва за переліком витрат, наведених у пункті 5.29 цих Методичних рекомендацій.
Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими розрахунками, вихідними даними для яких є:
– плановий склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються виходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;
– нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;
– норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;
– норми амортизаційних відрахувань;
– нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;
– розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;
– розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.
Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції.
7.10. Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:
– структура організації управління цехами, їх штатні розклади;
– норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб;
– норми амортизаційних відрахувань;
– розрахунок витрат на охорону праці;
– розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
– розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
– розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку, за профілем підприємства, кадрів, що перебувають у трудових відносинах з підприємством;
– норми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.
Перелік загальновиробничих витрат наведено у пункті 5.37 цих Методичних рекомендацій.
7.11. Кошторис інших виробничих витрат складається на основі розрахунків витрат, пов’язаних з періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів за технічними умовами та стандартами.
7.12. Загальна сума витрат у зведеному кошторисі включає не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов’язані з приростом залишків незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.
Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:
1) із залежної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не включаються до складу валової продукції.
Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за вироби і не підлягають обробці на підприємстві.
Перелік робіт, що не включаються до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві;
2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення – додається до неї;
3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів наступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення – віднімається.
Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собівартість валової продукції.
Для визначення собівартості фактично випущеної продукції (товарної) сума витрат на виробництво валової продукції коригується з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва. На величину собівартості приросту (зменшення) залишків незавершеного виробництва зменшується (збільшується) сума витрат на виробництво валової продукції. Одержана величина дорівнює виробничій собівартості товарної продукції.
Величина витрат, що відноситься до незавершеного виробництва, визначається на основі даних про зміни залишків незавершеного виробництва для кожного виду продукції в натуральному виразі.
Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на виробництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх товарного випуску.
8. Складання планової (нормативної) калькуляції
8.1. Планова (нормативна) калькуляція являє собою розрахунок планової (нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова (нормативна) калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами.
8.2. Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, що виготовляються у плановому році. Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.
8.3. Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Якщо в плануванні використовуються дві одиниці вимірювання кількості продукції, що випускається, калькуляційною одиницею є одна із цих одиниць. Собівартість одиниці продукції в другому вимірюванні визначається в цілому без виділення окремих статей витрат.
Калькуляційними одиницями є:
щільний (без пустот між полінами) кубічний метр - по заготовленій лісопродукції, пиломатеріалах, тарній дощечці, осмолу та ін.;
тонна - по живиці, вітамінному борошні із деревної зелені, корі, деревному вугіллі тощо;
квадратний метр - по деревно-волокнистих плитах, паркетах тощо;
гектар (10000 кв. м) – по лісових культурах, насадженнях у ярах, балках, пісках, полезахисних лісових смугах, плантаціях, лісонасіннєвих дільницях, лісонасадженнях, пройдених рубками формування та оздоровлення лісів, наземних винищувальних засобів боротьби, проведених у лісонасадженнях, лісовпорядних роботах тощо;
кілометр - по дорогах лісогосподарського і протипожежного призначення, по розрубаних і розчищених квартальних і граничних квартальних просіках, упоряджених нових протипожежних розривах тощо;
кілограм - по шишках, лісовому насінню тощо;
гривня (тис. грн.) – по обрахунку обсягу валової, товарної і реалізованої продукції, виробничих витрат і собівартості.
8.4. Продукція допоміжних виробництв калькулюється, як і продукція основного виробництва, за винятком тих випадків, коли вона виробляється в невеликих кількостях і повністю споживається на самому підприємстві.
Перелік калькуляційних одиниць продукції і послуг допоміжних виробництв установлюється з урахуванням прийнятих одиниць вимірювання у відповідних спеціалізованих підприємствах.
8.5. Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді.
При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.
Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, що споживаються на технологічні цілі, визначаються на основі технічно обґрунтованих норм їх витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка запасів здійснюється за одним з таких методів:
– ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
– середньозваженої собівартості;
– собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
– нормативних затрат;
– ціни продажу.
Сума витрат на матеріали зменшується на вартість відходів (за ціною можливого використання і реалізації).
8.6. Витрати на енергію, що споживається на технологічні цілі, також визначається на основі норм витрат різних видів енергії (електричної, теплової тощо) на виробництво одиниці продукції і середньої їх ціни (собівартості), що складається на підприємстві в плановому році.
8.7. Витрати на основну заробітну плату визначаються з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані виходячи з переліку робочих місць і норм їх обслуговування, відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів і планового обсягу виробництва відповідних видів продукції.
Витрати на додаткову заробітну плату визначаються у розмірах, передбачених законодавчими актами України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством і галузевими угодами.
8.8. Величина відрахувань на соціальні заходи визначається згідно з законодавством.
8.9. Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):
– методи розрахунку кошторисних ставок. За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
– методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг);
– методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;
– методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.
Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації – кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.
8.10. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування включаються до собівартості окремих видів продукції відповідно до планових кошторисних ставок цих витрат.
8.11. Загальновиробничі витрати включаються до планової (нормативної) собівартості окремих видів продукції відповідно до пунктів 5.37 – 5.42 цих Методичних рекомендацій.
8.12. Інші виробничі витрати включаються до планової (нормативної) собівартості окремих видів продукції відповідно до пункту 5.44 цих Методичних рекомендацій.
8.13. Під час складання планової (нормативної) калькуляції продукції, одержаної у комплексному виробництві, в якому з одного виду сировини і в результаті єдиного технологічного процесу одержують два або кілька різнорідних продуктів, і загальні витрати на виробництво не можуть бути безпосередньо розподілені між ними, собівартість одиниці продукції визначається за методом виключення витрат, який полягає в тому, що від загальної суми витрат на виробництво віднімається собівартість попутної продукції, і одержана величина вважається собівартістю основного продукту.
Цей метод застосовується тільки за наявності чітко вираженого основного продукту і невеликої питомої ваги супутньої продукції. При цьому повинна забезпечуватися економічно обґрунтована оцінка одержаної супутньої продукції.
8.14. Планова собівартість супутньої продукції визначається на основі або виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві, або за відсутності відокремленого виробництва, – за її виробничою собівартістю, врахованою у розрахунках ціни підприємства.
Супутні продукти, одержані в одному цеху і призначені для подальшої переробки в іншому, розглядаються як супутні напівфабрикати. Останні оцінюються виходячи з виробничої собівартості, врахованої в ціні на сировину, яку вони замінюють (з урахуванням вмісту в них основної речовини).
8.15. Планова (нормативна) собівартість на всі види продукції визначається відповідно до прийнятого на підприємстві варіанта зведеного обліку витрат (напівфабрикатного або безнапівфабрикатного). У разі застосування напівфабрикатного варіанта обліку визначенню планової (нормативної) собівартості виробу передує обчислення собівартості напівфабрикатів. При цьому у плановій (нормативній) калькуляції виділяється спеціальна комплексна стаття, у який цехи – споживачі відображають собівартість одержаних від цехів попередньої обробки напівфабрикатів.
Наведені вище загальні положення про планову (нормативну) калькуляцію застосовуються також і для складання звітних калькуляцій.
8.16. Нормативна калькуляція використовується (крім визначення собівартості) для оцінки браку і залишків незавершеного виробництва, обчислення розміру зниження норм витрат і нормативної собівартості, трудомісткості та матеріаломісткості за місяць, квартал, рік, а також для розрахунку цін.
8.17. Вихідними матеріалами для складання нормативної калькуляції є:
– норми витрат основних матеріалів, куплених напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що витрачаються на виготовлення продукції;
– подетально-поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції;
– номенклатура матеріалів і покупних комплектуючих виробів;
– інші документи, які є основою для первинного складання нормативної калькуляції.
8.18. При обліку й калькулюванні однорідної продукції або послуг допоміжних виробництв, що не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод, або так званий простий.
Суть цього методу обліку витрат на виробництво полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції.
8.19. У разі застосування попереднього методу використовуються елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм, а також виявлення зміни цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих (поточних) норм відносяться до собівартості реалізованої продукції.
Використання елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від встановленого технологічного процесу, змін складу витрачених сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, її сортності тощо.
9. Облік у допоміжних (підсобних) виробництвах, цехах
9.1. Цехи допоміжного виробництва за характером виконуваних робіт і послуг поділяються на дві групи:
– ремонтно-механічні майстерні, сушильне господарство, інструментально-заготівельні майстерні, утримання і експлуатація автотранспортного парку, гужового транспорту, утримання лісовозних доріг та доріг лісогосподарського призначення, утримання і експлуатація спеціальних машин, утримання і експлуатація залізничного транспорту, утримання і експлуатація навантажувально-розвантажувальних і інших механізмів на нижніх складах, утримання і експлуатація лісопильних і шпалопильних, деревообробних верстатів і механізмів;
– виробництво теплової енергії, електростанції, котельні, водоканалізаційні, транспортні, спеціальні установки (станції), холодильні, компресорні, очисні споруди, промислове водопостачання.
9.2. До непромислового господарства належать: невідомчий транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.
9.3. Собівартість продукції і послуг допоміжного виробництва планується і враховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:
– матеріали (за вирахуванням відходів);
– паливо й енергія на технологічні цілі;
– основна заробітна плата;
– додаткова заробітна плата;
– відрахування на соціальні заходи;
– загальновиробничі (цехові) витрати.
До наведеного вище переліку статей можуть вноситься зміни з урахуванням особливостей технологій й організації допоміжних виробництв та їх питомої ваги в собівартості продукції.
Собівартість робіт і послуг, що виконуються допоміжними цехами для інших цехів свого підприємства, визначається виходячи з фактичної суми прямих (основних) витрат та загальновиробничих витрат.
Собівартість робіт і послуг, що виконуються цехами для власних потреб, у тому числі поточний ремонт, визначається виходячи з прямих (основних) витрат.
Собівартість продукції, робіт, послуг допоміжних виробництв, якщо вони повністю використовуються для власних потреб, окремо не калькулюється, а витрати на їх виробництво (матеріали, заробітна плата та на соціальне страхування) включаються до загальновиробничих (цехових) витрат.
9.4. Сушильне господарство надає послуги основному виробництву у штучному сушінні лісоматеріалів (головним чином дощок та заготовок) до стану транспортної технологічної вологості. Розподіл витрат на сушіння лісоматеріалів проводиться за єдиною для допоміжних цехів номенклатурою статей витрат.
Наявність більш або менш постійного запасу невисушених лісоматеріалів дає змогу всі витрати, враховані сушильним цехом за звітний місяць, включати до собівартості основного виробництва (пиломатеріалів, заготовок, меблів, інших виробів деревообробки).
Розподіл фактичної вартості послуг із сушіння між об’єктами калькулювання (у меблевому та інших деревообробних виробництвах) здійснюється пропорційно до нормативних витрат на сушіння.
9.5. Підготовка деревообробного інструменту здійснюється в інструментально-заточувальних майстернях. Останні можуть бути спеціалізованими, якщо вони організовані для обслуговування певних основних виробництв (цехів). Витрати спеціалізованої майстерні відображаються безпосередньо у складі загальновиробничих витрат відповідного цеху. Витрати інструментально-заточувальних майстерень, що обслуговують усі або кілька цехів підприємства, збираються на субрахунку “Допоміжні (підсобні) виробництва” (рахунок “Виробництва”), розподіляються між обслуговуючими цехами пропорційно до їх планових витрат на підготовку пил, ножів, фрез та інших засобів праці.
9.6. До складу енергетичного господарства підприємства входять: електростанції, енергетичні служби, теплоелектроцентраль, водонасосна станція, котельна.
Собівартість різних видів енергії калькулюється з урахуванням виробничих особливостей:
– поєднання у виробничій діяльності окремих цехів переробки і розподілу одержаної від сторонніх підприємств і організацій придбаної енергії;
– утримання та експлуатація енергетичними цехами поряд з виробленням енергії відповідних заводських комунікацій (мереж), з допомогою яких той чи інший вид енергії надходить до заводських споживачів.
Під час планування і обліку собівартості різних видів енергії до кошторисів енергетичних цехів включається вартість придбаної енергії, а також витрати на її переробку. Виходячи із загальної суми всіх витрат визначається єдина собівартість даного виду енергії.
9.7. Підприємства, які не мають електростанцій, можуть отримувати електроенергію зі сторони по електричних мережах з понижуючих електростанцій і трансформаторних пунктів. У цих випадках собівартість електроенергії визначається шляхом додавання до вартості цієї енергії за встановленими тарифами таких витрат підприємства:
– вартості матеріалів і запасних частин для утримання електромережі, обладнання підстанцій і трансформаторних пунктів;
– витрати на оплату праці чергових майстрів, електромонтерів, слюсарів та інших робітників, зайнятих обслуговуванням електромереж, обладнання підстанцій і трансформаторних пунктів;
– відрахування на соціальне страхування;
– амортизаційних відрахувань на погашення вартості основних засобів, які безпосередньо беруть участь у розподіленні електроенергії.
9.8. До складу паросилового господарства належать парові станції, котельні установки, водоканалізаційні магістралі, водонасосні станції тощо.
Парові станції або котельні установки виробляють пару й гарячу воду для технологічних потреб, а також для двигунів і опалення. Витрати на виробництво пари, а саме витрати води, палива й допоміжних матеріалів включаються до калькуляції за фактичною виробничою собівартістю придбання ресурсу. До витрат паросилового господарства входять також витрати на утримання водоканалізаційних магістралей до цехів-споживачів. Виробництво пари (гарячої води) вимірюється спеціальними приладами.
9.9. У тарному цеху виготовляється тара для пакування готової продукції, виробленої на підприємстві. Витрати на виробництво тари враховуються за її видами (бочкова, ящикова тощо).
Вартість матеріалів, витрачених на виготовлення тари, та витрати на оплату праці робітників тарного цеху відносяться на відповідні види тари за прямою ознакою, а загальновиробничі витрати – розподіляються пропорційно до витрат на оплату праці виробничих робітників.
Об’єктом калькулювання продукції тарного цеху є типовий розмір з кожного виду тари. Для решти тари даного виду включаються відповідні коефіцієнти, за якими вона приводиться до калькульованої одиниці.
Витрати на ремонт тари враховуються окремо від витрат на виробництво нової тари.
Тара власного виробництва, якщо її вартість не включена до вартості продукції, упакованої у цю тару, враховується на субрахунку “Тара і тарні матеріали” за фактичною виробничою собівартістю.
9.10. Транспортна служба підприємства є відокремленим господарством. До складу транспортного господарства належать спеціальні машини, автокари, автобуси, електрокари, залізничний транспорт тощо.
Облік і калькулювання собівартості робіт та послуг транспортних цехів здійснюється для кожного виду транспорту окремо (автомобільного, залізничного тощо).
Облік витрат транспортних цехів здійснюється на основі фактичних даних використання транспортних машин, розподілу робочого часу цих машин між цехами-споживачами, а також діючих норм матеріальних, трудових і грошових витрат.
Калькуляційна одиниця на виконані роботи і послуги транспортного цеху встановлюється виходячи з особливостей і характеру виконаних робіт.
Калькуляційними одиницями є:
– на перевезення вантажним автотранспортом підприємства – 1 тонно-кілометр;
– для обмеженої далекості перевезень – 1 машино-година;
– на спеціальних машинах (автокари, автокрани) – 1 машино-година;
– на вантажних перевезеннях залізничним транспортом підприємства – 1 тонна перевезеного вантажу.
Собівартість одиниці робіт та послуг у цьому разі визначається шляхом ділення усіх витрат у звітному місяці на утримання та експлуатацію рухомого складу підприємства (для кожного виду транспорту) й під’їзних доріг з усіма їхніми спорудами на кількість тонно-кілометрів перевезеного вантажу або кількість відпрацьованих машино-годин.
У допоміжних виробництвах лісового господарства враховуються також витрати на експлуатацію звичайних та спеціалізованих транспортних засобів. Виділення автолісовозів, штабелерів та інших механізмів у самостійні облікові одиниці можливе, якщо одними й тими ж машинами обслуговуються різні виробництва або процеси. У разі закріплення транспортних одиниць за певними підрозділами або процесами витрати, пов’язані з роботою цієї техніки, включаються безпосередньо до витрат на утримання та експлуатацію устаткування основного цеху.
Якщо транспортне господарство на підприємстві виділено в окрему планово-облікову одиницю, облік витрат ведеться згідно з Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на транспорті.
10. Облік незавершеного виробництва
10.1. До незавершеного виробництва належить продукція (вироби, заготовки, деталі), що не пройшла всіх стадій, передбачених технологічним процесом. Склад незвершеного виробництва визначається наказом про облікову політику підприємства.
Найточнішим є визначення залишків незавершеного виробництва шляхом його інвентаризації.
10.2. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться з метою визначення кількості і фактичної наявності незакінчених переробкою напівфабрикатів і продукції.
Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться шляхом фактичного заміру, зважування і підрахунку цінностей.
Незавершене виробництво, а також напівфабрикати власного виробництва, що знаходяться в цехах і підлягають подальшій переробці, інвентаризуються за станом на перше число кожного місяця.
Після визначення кількості проводиться оцінка незавершеного виробництва.
10.3. Оцінка незавершеного виробництва під час інвентаризації проводиться на основі нормативних калькуляцій або технологічних карт за встановленими статтями витрат.
10.4. Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається згідно з порядком, встановленим на підприємствах.
Залишки незавершеного виробництва оцінюються:
– за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;
– за плановими прямими витратами;
– за собівартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
Групування даних незавершеного виробництва здійснюється в такому самому порядку, в якому ведеться зведений облік витрат на виробництво, тобто за калькуляційними об’єктами.
10.5. Облік стандартного садивного матеріалу, що залишився в кінці року в незавершеному виробництві, ведеться лише в кількісному вимірі.
11. Зведений облік витрат на виробництво і складання звітної калькуляції собівартості продукції
11.1. Зведений облік витрат на виробництво – це узагальнення за об’єктами обліку усіх витрат за місяць з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва і калькулюванням (визначенням) фактичної виробничої собівартості випущеної продукції (виконаних робіт, послуг).
11.2. Методика зведеного обліку і порядку складання звітної калькуляції залежить від типу виробництва, кількості видів продукції, що випускається, структури управління виробництвом, а також від застосовуваних методів обліку і калькулювання собівартості продукції.
Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі зведених даних, одержаних у результаті обробки первинної документації.
На підприємствах з цеховою структурою управління зведений облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих цехів. На підприємствах з безцеховою структурою управління зведений облік витрат на виробництво ведеться за видами продукції в цілому по підприємству. Дані зведеного обліку використовуються під час складання калькуляції фактичної виробничої собівартості продукції.
11.3. Для правильної побудови обліку зведення витрат, важливе значення має правильне визначення поняття “напівфабрикати (напівпродукти)”.
Напівфабрикат (напівпродукт) – це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць тощо), який повинен пройти ще одну або кілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією, але для даної стадії (фази) він є закінченим.
Якщо напівфабрикат для даної фази є готовим і призначеним для іншого виробництва за межами підприємства, тобто реалізується, його облічують як готову продукцію, наявність якої на методику обліку зведення витрат не впливає. Якщо напівфабрикат призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, його міжцеховий рух облічується.
11.4. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) того звітного періоду, до якого вони належать.
Втрати відображаються в обліку того звітного періоду, в якому вони виявлені.
У разі виявлення неправильного або несвоєчасного віднесення витрат до собівартості продукції чи виявлення в результаті інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і готової продукції в цехах, а також у разі виявлення помилок в обліку витрат, що відносяться до попередніх періодів, до собівартості продукції звітного місяця, вносяться необхідні виправлення.
11.5. Для ведення зведеного обліку витрат на виробництво застосовуються облікові регістри (відомості).
Фактична виробнича собівартість готової продукції, виконаних робіт і послуг визначається так: витрати на незавершене виробництво на початок місяця плюс виробничі витрати за місяць, мінус витрати на незавершене виробництво на кінець місяця, мінус втрати остаточного браку, мінус втрати незавершеного виробництва.
11.6. На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються калькуляції фактичної виробничої собівартості.
Звітні калькуляції складаються на всі виготовлені підприємством види продукції.
12. Особливості обліку і калькулювання витрат за видами виробництв

12.1. Продукція лісового господарства та пов’язані з ним послуги
12.1.1. Облік витрат на лісогосподарське виробництво ведеться на синтетичних рахунках № 23.1, 23.2 і 23.3 “Витрати по лісовому господарству”.
Аналітичний облік ведеться за статтями витрат за такими об’єктами, видами продукції, робіт і послуг:
1. Лісовпорядкування та проектно-вишукувальні роботи.
2. Рубки формування та оздоровлення лісів та інші заходи.
3. Допоміжні лісогосподарські заходи.
4. Відновлення лісів на землях, наданих у постійне користування.
5. Охорона лісу від пожеж.
6. Боротьба зі шкідниками та хворобами лісу.
7. Мисливське господарство.
8. Лісорозведення на землях, наданих у постійне користування.
9. Лісорозведення на землях інших землекористувачів.
10. Створення полезахисних лісових смуг.
11. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування.
12. Заготівля другорядних лісових матеріалів.
13. Здійснення побічних лісових користувачів.
14. Використання корисних властивостей лісів.
15. Інші заходи.
Цей перелік може бути зміненим в залежності від конкретних умов підприємства.
Загальновиробничі (цехові) витрати розподіляються за об’єктами, роботами, послугами з використанням бази розподілу відповідно до наказу про облікову політику підприємства.
12.1.2. Розподіл фактичних витрат на виробництво за місяць між готовим випуском і незавершеним виробництвом здійснюється пропорційно їх середньорічній собівартості. З цією метою в бухгалтерії складається відомість руху незавершеного виробництва і готової продукції.
Вартість незавершеного виробництва визначається на основі звітів про залишки незавершеного виробництва на кінець місяця, які подаються в бухгалтерію виробничими підрозділами.
Фактичні витрати, понесені на вирощування садивного матеріалу, списуються на вартість продукції в повному обсязі того періоду коли вони понесені і не розподіляються між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
12.1.3. Визначення ставок, порядок обчислення та перерахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюються у відповідності до розділу XVII “Збір за спеціальне використання лісових ресурсів” ПКУ.
Нараховані суми збору за спеціальне використання лісових ресурсів акумулюються на рахунку 64, які в послідуючому, відповідно до способу, визначеному в обліковий політиці підприємства, відносяться на виробничі витрати щокварталу рівними частинами від суми збору відповідно до ПКУ або щомісячно по мірі фактичної заготівлі деревини в пропорційному вирахуванні від цієї суми збору.
При виявлених розбіжностях у наявності лісосічного фонду проти лісорубних квитків більше 10 % підприємство проводить перерахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів відповідно до пункту 332.3 ПКУ. На дров’яну деревину, використану для технологічних потреб, донараховується збір за результатами фактичної заготівлі у розмірі, зазначеному у пункті 331.10 статті 331 ПКУ.
У тих випадках, коли вихід ділової деревини збільшений за рахунок дров’яної деревини – перерахунок не проводиться. Донараховані суми збору за спеціальне використання лісових ресурсів відображують у податкових накладних.
У кінці року може бути залишена несписаною вартість збору за спеціальне використання лісових ресурсів за лісосічний фонд, по якому одержано дозвіл (відстрочку) на вирубку або вивезення деревини у наступному році. Але за надання відстрочки на заготівлю або вивезення деревини сума збору за спеціальне використання лісових ресурсів збільшується у розмірах, визначених у пунктах 333.1.3 та 333.1.4 статті 333 ПКУ.
12.1.4. По статті “Основна заробітна плата” показується основна заробітна плата робітників, зайнятих на основних і допоміжних роботах.
Склад основної заробітної плати наведено у пункті 5.21 цих Методичних рекомендацій.
Основна заробітна плата встановлюється на підставі діючих на підприємстві норм виробітку.
Облік основної заробітної плати робітників, зайнятих на основних і допоміжних роботах, ведеться у розрізі виробництв і цехів.
12.1.5 По статті “Додаткова заробітна плата”.
12.1.5 По статті “Додаткова заробітна плата” показується фактично сплачені суми, які вказані у пункті 5.22 Методичних рекомендацій, з врахуванням оплати чергових і додаткових відпусток та виплати винагород за вислугу років, передбачених законодавством.
12.1.6. Основна і додаткова заробітна плата та відрахування на спеціальне страхування робітників, які зайняті на перевезенні матеріалів, палива, запасних частин, інструментів і т. ін. в середині підприємства, відносяться на транспортно-заготівельні витрати.
12.1.7. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання.
Утримання і експлуатація спеціалізованого технологічного обладнання, яке використовується на лісосічних роботах, нижньоскладських, лісозаготівельних операціях (бензо- і електропилок, сучкорізних пристроїв, трелювальних лебідок, стаціонарних і пересувних навантажувально-розвантажувальних механізмів, потокових механізованих ліній і т. ін.) і у деревообробці до допоміжного виробництва не відносяться. У зв’язку з цим витрати, які пов’язані з роботою вказаних машин і пристроїв, враховуються на рахунку “Витрати на утримання і експлуатацію обладнання” – без розподілу за видами механізмів.
Витрати на експлуатацію кранів, які обслуговують як лісозаготівельні операції, так і навантаження лісу у вагони, враховуються попередньо на рахунку “Допоміжні виробництва”. Розподіл врахованих витрат проводиться пропорційно відпрацьованим машино-змінам.
12.1.8. У цій статті відображаються віднесені до перевезення круглих лісоматеріалів і дров попередньо враховані на рахунку “Допоміжні виробництва” витрати на утримання локомотивів, автомобілів і тракторів.
На собівартість послуг локомотивів відносять і витрати на утримання залізничних шляхів (крім сум погашення витрат на будівництво тимчасових віток). Витрати на утримання автомобільних і тракторних доріг списуються комплексно безпосередньо на фазу перевезення лісу, тобто без відображення їх у собівартості експлуатації автомобілів і тракторів.
12.1.9. При знятті верхнього покриття лісовозних доріг (після закінчення експлуатації) рейки, плити, щити та інші матеріали оприбутковуються і обліковуються відособлено за залишковою вартістю. При наступному використанні цих матеріалів у будівництві віток і сезонних доріг у кошторисну і фактичну вартість будівництва вони включаються за залишковою вартістю.
12.1.10. По статті “Інші виробничі витрати” відображаються: амортизація основних засобів, не включена до складу витрат допоміжних виробництв або у витрати на утримання, експлуатацію обладнання (навантажувальні та інші естакади і т. д.); вартість ремонтних матеріалів, заробітна плата робітників та інші витрати, пов’язані з поточним і капітальним ремонтом основних засобів, амортизація яких відображається у даній статті; виробничі витрати при транспортуванні деревини з гір, навантаження лісопродукції в лісі, витрати на перевезення її з верхнього складу на нижній та розвантажування на нижньому складі й інші витрати на нижньому складі; вартість деревини і матеріалів, витрачених на обладнання місць для стоянки і профілактичного обслуговування машин і механізмів.
12.1.11. Заготівля другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів є об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів (пункти 330.1.3 – 330.1.5 ПКУ).
12.1.12. За заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів ставки збору встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами (пункт 331.11 ПКУ).

12.2. Переробка деревини (лісопиляння, вироблення різних виробів із деревини)
12.2.1. Витрати на виробництво пиломатеріалів та інших виробів з деревини враховуються окремо на субрахунках “Виробництво пиломатеріалів та інших видів з деревини”.
12.2.2. До статті “Сировина і матеріали” включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції. У цій статті деревина власної заготівлі, що передана підприємством для подальшої переробки у власні цехи, обраховується по виробничій собівартості заготівлі деревини або нижнього складу (з врахуванням витрат на транспортування деревини), яка склалася в попередньому місяці, наростаючим підсумком з початку року, залежно від сортименту породи, сорту, діаметра та інших параметрів, по яких оцінюється якість та цінність деревини. Деревина, куплена на стороні, у цій статті обраховується по цінах придбання з врахуванням транспортно-заготівельних витрат.
12.2.3. До статті “Супутня продукція” включається вартість супутньої продукції, одержаної в комплексному виробництві, яка в подальшому виключається із підсумкових витрат виробництва усього комплексу продукції, а величина витрат, що залишається після виключення вартості супутньої продукції, вважається виробничими витратами на основний (цільовий) продукт.
Супутня продукція оцінюється:
– за відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку й витрат на реалізацію;
– за плановою собівартістю аналогічного продукту;
– за цінами їх можливого використання – тільки для внутрішнього використання. Ціна можливого використання визначається як різниця між ціною матеріалу, що залишається попутним продуктом (напівфабрикатам), і сумою додаткових витрат, пов’язаних з підготовкою до його використання.
12.2.4. Передача пиломатеріалів та напівфабрикатів у власні цехи для подальшої переробки проводиться за виробничою собівартістю.
12.2.5. Фактична собівартість продукції деревообробки калькулюється з розрахунку на 1 кубометр з диференціацією по видах продукції і породах. Облік випущеної продукції по видах продукції, розмірах і сортах проводиться лише в кількісному виразі.
13. Витрати, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

13.1. Адміністративні витрати
До адміністративних належать такі загальногосподарські витрати, що направлені на обслуговування і управління підприємством. Перелік адміністративних витрат (Додаток № 3) наведено у пункті 138.10.2 ПКУ, зокрема:
1) витрати, пов’язані з управлінням підприємством:
- на оплату праці працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів;
- відрахування на соціальні заходи;
- витрати, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням апарату управління та його структурних підрозділів, включаючи транспортне обслуговування, пов’язане з управлінням підприємством;
– витрати на оплату службових відряджень працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу підприємства (без готельного збору);
– витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань законодавства і передплату спеціалізованих періодичних видань;
- витрати на оплату послуг за участь у семінарах, що проводяться з метою підвищення професійного рівня працівників апарату управління;
- витрати на оплату послуг інших підприємств, пов’язаних з управлінням підприємством, якщо штатним розписом підприємства не передбачено відповідні функціональні служби;
- витрати на оплату за використання та обслуговування технічних засобів управління: обчислювальних центрів, засобів сигналізації та засобів зв’язку (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо) загальногосподарського призначення;
- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових патентів, установлених Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”;
- витрати на державні послуги - будь-які платні послуги, обов’язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичними чи юридичними особами апарату управління підприємства органами виконавчої влади та місцевого самоврядування та створеними ними установами та організаціями;
- витрати на оплату винагороди за професійні послуги, в тому числі оплата за будь-які платні послуги, що надаються юридичними та іншими установами і організаціями підприємству щодо юридичних послуг, оцінки майна тощо;
– витрати на оприлюднення річного звіту (офіційне подання бухгалтерської звітності до установ та організацій, які уповноважені на отримання бухгалтерської звітності (балансів) від господарюючих суб’єктів, а також витрати на офіційну публікацію звітів (балансів) про фінансовий стан підприємств у засобах масової інформації (якщо це передбачено законодавством);
– витрати на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням підприємства;
– витрати на оплату витрат з врегулювання суперечностей у судових органах;
– витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний квартал;
– представницькі витрати - витрати підприємства на прийом та обслуговування іноземних представників та делегацій, а також представників інших підприємств, що прибули по запрошенню з метою здійснення міжнародних зв’язків, встановлення і підтримання взаємовигідного співробітництва;
– вартість безкоштовно наданих працівникам апарату управління та іншому загальногосподарському персоналу окремих галузей (відповідно до законодавства) комунальних послуг, витрати на оплату безкоштовно наданого таким працівникам підприємств відповідно до законодавства житла (суми грошових компенсацій за ненадання безкоштовного житла, комунальних послуг тощо);
– витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи оплату за розрахунково-касове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов’язань, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов’язаних з грошовим обігом;
– загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління;
2) витрати на утримання та обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення:
– витрати на утримання і експлуатацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення, в тому числі взятих у тимчасове користування на умовах лізингу (оренди):
а) на оплату праці робітників, зайнятих обслуговуванням основних засобів (слюсарів, електриків, мастильників, робітників, зайнятих регулюванням і перевіркою апаратури, монтерів електрообладнання тощо);
б) відрахування на соціальні заходи;
в) на матеріали, запасні частини, комплектуючі вироби, паливо й енергію для утримання будинків, споруд, дворів та інвентарю, опалювальних та освітлювальних мереж, водопостачання, каналізації та асенізації, вентиляційних пристроїв тощо загальногосподарського призначення;
г) оплата послуг сторонніх організацій;
д) інші витрати;
– витрати на ремонт, що здійснюється для підтримання об’єктів в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення, в тому числі взятих у тимчасове користування на умовах лізингу (оренди):
на матеріали, запасні частини, комплектуючі вироби;
на оплату праці робітників, зайнятих ремонтами, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення;
відрахування на соціальні заходи;
оплата послуг сторонніх організацій;
інші витрати;
– погашення вартості основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів загальногосподарського призначення нарахуванням амортизаційних відрахувань;
– суми сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативну оренду основними засобами загальногосподарського призначення;
– витрати на пожежну і сторожову охорону, об’єктів загальногосподарського призначення;
вартість пального, мастильних та інших матеріалів для спеціального автотранспорту і пожежних машин;
вартість матеріалів та предметів пожежної і сторожової охорони, обмундирування, що видається робітникам пожежної і сторожової охорони;
на оплату праці персоналу пожежної і сторожової охорони;
відрахування на соціальні заходи;
інші витрати на утримання протипожежних пристроїв;
оплата послуг сторонніх підприємств щодо пожежної і сторожової охорони;
– витрати на забезпечення працівників іншого загальногосподарського персоналу спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, форменим одягом, захисними пристроями, що необхідні для виконання професійних обов’язків, милом та іншими миючими засобами, знешкоджувальними засобами, відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами, або на відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією;
- витрати за страхування ризиків цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів загальногосподарського призначення підприємства;
– витрати зі страхування майна підприємства загальногосподарського призначення;
– витрати підприємства, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, які перебувають у його власності (крім тих, що включаються до загальновиробничих витрат), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій щодо приймання, зберігання, переробки та знищення (захоронення) екологічно небезпечних відходів від господарської діяльності підприємства, платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу;
3) витрати на обслуговування виробничого процесу:
- витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, інструментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці:
на оплату праці працівників, зайнятих придбанням сировини, матеріалів, палива тощо;
відрахування на соціальні заходи;
витрати матеріалів, палива;
оплата послуг сторонніх підприємств;
інші витрати;
– витрати, пов’язані із забезпеченням контролю за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, послуг) працівниками апарату управління підприємства:
витрати на оплату праці робітників апарату управління, зайнятих контролем за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, послуг);
відрахування на соціальні заходи;
вартість матеріалів, палива й енергії;
інші витрати;
– витрати на забезпечення правил техніки безпеки праці, охорони праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю підприємства у встановленому законодавством порядку:
на оплату праці працівників, зайнятих забезпеченням нормальних умов праці та техніки безпеки, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог;
відрахування на соціальні заходи;
вартість матеріалів, палива, енергії для забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки для обладнання і утримання засобів охорони, медикаментів;
оплата послуг сторонніх підприємств;
інші витрати;
– витрати на проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (на протязі трудової діяльності) медичних оглядів робітників (обов’язковий первинний та періодичні профілактичні наркологічні огляди):
на оплату праці працівників, зайнятих проведенням попереднього і періодичних медичних оглядів робітників;
відрахування на соціальні заходи;
вартість матеріалів, медикаментів;
оплата послуг сторонніх підприємств;
інші витрати;
– витрати, пов’язані з набором робочої сили, передбачені законодавством, з урахуванням витрат на оплату випускникам середніх професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад, вартості проїзду до місця роботи, а також оплачуваної відпустки, яка надається їм перед початком роботи;
4) податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
– плата за землю.
– збір за спеціальне використання води. Збір сплачується за використання води для загальногосподарських потреб підприємства;
- єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. База нарахування, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
– збори на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв’язку, якщо ці послуги використовуються працівниками апарату управління підприємства.
Об’єктом оподаткування є вартість будь-яких послуг стільникового мобільного зв’язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, який їх надає;
– збір за місця для паркування транспортних засобів. Збір включає витрати за паркування і стоянку легкового автотранспорту загальногосподарського призначення;
5) витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу:
– сума заробітної плати за основним місцем роботи керівників і спеціалістів апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу підприємства за час їхнього навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
– оплата праці працівників і спеціалістів апарату управління, не звільнених від основної роботи, за навчання учнів та підвищення кваліфікації робітників;
– оплата праці керівників, спеціалістів апарату управління підприємства, залучених без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, для керівництва виробничою практикою студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
– оплата навчальних відпусток із збереженням повністю або частково заробітної плати, наданих працівникам апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, що надається відповідно до законодавства особам, які успішно навчаються у вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, аспірантурах та для участі у сесії і складання іспитів;
– витрати, пов’язані з виплатою учням професійно-технічних училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки (мінімального окладу) робітника I розряду і витратами цих навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення харчуванням і обмундируванням);
6) інші витрати загальногосподарського призначення, зокрема виплати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, виплата звільненим працівникам вихідної допомоги тощо.

13.2. Витрати на збут
До витрат на збут належать витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). Перелік витрат на збут (Додаток 4) наведено у пункті 138.10.3 ПКУ, зокрема:
1) витрати на утримання підрозділів підприємства, що пов’язані із збутом продукції:
– на оплату праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, продавцям та торговим агентам, що забезпечують збут продукції;
– відрахування на соціальні заходи;
– витрати на оплату службових відряджень (без готельного збору) у межах норм, встановлених законодавством;
– витрати на матеріали, канцелярські товари тощо;
2) витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції:
– на технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт та утримання у робочому стані основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;
– на оплату праці робітників, зайнятих обслуговуванням та ремонтом основних засобів та нематеріальних активів;
– відрахування на соціальні заходи;
– вартість спожитих електроенергії, матеріалів, запасних частин, мастильних та обтиральних матеріалів, води, пари та інших видів енергії;
– амортизаційні відрахування від вартості основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів;
– сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативну оренду основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематеріальні активи;
3) витрати, пов’язані з транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції:
– на відшкодування транспортних, перевалочних і страхувальних витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін;
– на оплату послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких включається до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін;
4) витрати, пов’язані з забезпеченням правил техніки безпеки та охорони праці:
– на оплату праці працівників, зайнятих забезпеченням нормальних умов праці та правил техніки безпеки, що забезпечують збут продукції;
– відрахування на соціальні заходи;
– на матеріали, мило та мийні засоби (знешкоджувальні) засоби, паливо й енергію, що використовуються для забезпечення охорони праці;
– на придбання спеціалізованої літератури, на навчання та інструктаж з питань охорони праці;
– витрати на проведення атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам з охорони праці;
– на оплату послуг сторонніх організацій з охорони праці.
5) фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів, якщо на підприємстві не створювався резервний фонд:
– на утримання персоналу, що забезпечує нормальну експлуатацію виробів у споживача у межах встановленого терміну служби (інструктажі, технічне обслуговування, налагодження, перевірка правильності використання виробу тощо);
– на гарантійний ремонт (обслуговування) проданих товарів, якщо це передбачено умовами реалізації продукції;
6) витрати на проведення перепродажних та рекламних заходів та на дослідження ринку (маркетингу) стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються підприємством:
– на розробку і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів, листівок тощо);
– на розробку і виготовлення ескізів етикеток, зразків фірмових пакетів і упаковки;
– на рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по радіо і телебаченню), витрати на світову, комп’ютерну та іншу зовнішню рекламу;
– на придбання, виготовлення, копіювання і демонстрацію рекламних кіно -, відео -, і діафільмів;
– на виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо (і сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентарю);
– на зберігання та експедирування рекламних матеріалів;
– на оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажу, включаючи відрядження працівників підприємства на виставку продукції підприємства;
– на уцінку продукції, що повністю або частково втратили первинну якість за час експонування у вітринах;
– на проведення інших рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю підприємства;
– на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями;
– на придбання літератури інформаційного характеру для дослідження ринку;
7) витрати на зберігання, навантаження, розвантаження й пакування продукції:
– на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін;
– на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах.
Витрати на пакування готової продукції включаються до витрат на збут продукції, якщо пакування готової продукції проводиться після її здавання на склад. Якщо пакування продукції (згідно з установленим технологічним процесом) проводиться в цехах до здавання її на склад готової продукції, вартість тари включається до виробничої собівартості продукції (до відповідних статей калькуляції або до комплексної статті, якщо тара виготовлюється окремо від виробів);
– на ремонт тари та операції з скляною тарою;
– на пожежну, сторожову охорону, використання та обслуговування засобів сигналізації та телефонного зв’язку (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств щодо зберігання і збуту продукції тощо);
8) інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.
14. Ціноутворення в лісовому господарстві
Рекомендації цього розділу призначені для вдосконалення ціноутворення на підприємствах лісового господарства і надання методичної допомоги лісогосподарським підприємствам при формуванні економічно обґрунтованих вільних цін на лісопродукцію, продукцію деревообробки та іншу.
Рекомендації розроблені на підставі Законів України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про ціни і ціноутворення”, Податкового кодексу України, Державного класифікатора України “Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010″, Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари і послуги, затвердженого постановою Головного управління цінової політики Міністерства економіки, нормативних документів щодо продажу необробленої деревини та інших нормативно-правових актів.
Рекомендації складаються з наступних підрозділів:
14.1. Основні вимоги до порядку формування та застосування вільних цін.
14.2. Особливості формування вільних цін на лісопродукцію.
14.3. Формування вільних цін на продукцію деревообробки.
14.4. Регульовані ціни.
14.5. Контроль за правильним формуванням і застосуванням цін і тарифів на підприємствах лісового господарства.

14.1. Основні вимоги до порядку формування та застосування вільних цін
Згідно ст. 7 Закону України “Про ціни та ціноутворення” вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно з діючим порядком формування вільних цін на продукцію ціни визначаються товаровиробником (надалі продавцем) самостійно, виходячи з умов, що склалися на ринку.
Вільні ціни визначаються, виходячи з кон’юнктури ринку, якості та споживчих властивостей продукції, на умовах конкретного франко.
Вільні ціни формуються на підставі технічної документації і в них враховується Виробнича собівартість, Адміністративні витрати, Витрати на збут і Прибуток без обмеження рівня рентабельності.
Калькулювання виробничої собівартості продукції групується за наступними статтями:
1. Сировина і матеріали.
2. Зворотні відходи.
3. Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.
4. Паливо і енергія на технологічні цілі.
5. Основна заробітна плата.
6. Додаткова заробітна плата.
7. Відрахування на соціальні заходи.
8. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.
9. Загальновиробничі (цехові) витрати.
10. Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) або супутня продукція.
11. Інші виробничі витрати.
12. Виробнича собівартість.
1. До статті калькуляції “Сировина і матеріали” включається вартість сировини і матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, або які є необхідними компонентами при її виготовленні. В цю статтю включаються також витрати, пов’язані з використанням ресурсів природної сировини, включаючи збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
2. У статті калькуляції “Зворотні відходи” відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.
3. До статті калькуляції “Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій” включається:
– вартість куплених матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів;
– вартість послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
До напівфабрикатів належить продукція, що не пройшла всіх установлених технологічним процесом стадій виробництва і потребує доопрацювання або укомплектування. Напівфабрикати власного виробництва передаються підприємством для подальшого використання у власному виробництві по виробничій собівартості, а також можуть реалізуватися на сторону як готова продукція.
– послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій по виконанню окремих операцій по виготовленню продукції, обробці сировини і матеріалів, які можуть бути прямо віднесені на собівартість окремих видів продукції.
Витрати на покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати формуються виходячи з цін покупки, включаючи витрати на їх придбання.
4. До статті калькуляції “Паливо й енергія на технологічні цілі” відносяться всі види палива й енергії, що безпосередньо витрачаються у технологічному процесі виробництва продукції, як одержані від сторонніх організацій, так і вироблені самим підприємством.
При незначній питомій вазі палива і енергії для використання на технологічні цілі вартість їх може відноситися на витрати по утриманню і експлуатації устаткування.
Витрати палива і енергії на опалення будинків і споруд, внутрішнє і зовнішнє освітлення і на різні господарські потреби відносяться на статтю “Загальновиробничі потреби” та “Адміністративні витрати”.
Витрати на паливо і енергію формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та їх доставку до підприємства.
5. До статті калькуляції “Основна заробітна плата” відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими лісогосподарським підприємством системи оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.
Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції.
6. До статті калькуляції “Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу лісогосподарського підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
7. До статті калькуляції “Відрахування на соціальні заходи” включаються:
- відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
- відрахування на інші соціальні заходи.
Відрахування здійснюється за ставками та у порядку, встановленому Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” та Податкового кодексу України.
8. До статті калькуляції “Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” належать:
– витрати на повне відновлення основних виробничих фондів та капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, трелювання тракторів, лебідок, агрегатних лісозаготівельних машин, навантажувально-розвантажувальних механізмів, механізованих ліній на нижніх складах, сучкорізних та інших установок лісопильного, деревообробного й інших виробництв цехового транспорту та інструментів із складу основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що належать підприємству, а також тих, що перебувають у користуванні підприємства за умови оренди (лізингу), обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх частини;
– витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування, у тому числі взятого у тимчасове користування за угоди оперативної оренди (лізингу), за винятком його реконструкції, модернізації та капітального ремонту;
– витрати на внутрішньозаводське переміщення вантажів;
– знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення;
– витрати на утримання лісових автомобільних доріг (лісогосподарського та протипожежного призначення);
– інші витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування.
9. До статті калькуляції “Загальновиробничі (цехові) витрати” включаються:
– витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями тощо; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
– амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
– витрати на вдосконалення технологій та організації виробництва;
– витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень (цехів, дільниць);
– витрати на обслуговування виробничого процесу;
– витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;
– інші витрати (втрата від браку, оплата простоїв).
10. Віднесення витрат по статті “Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за власні кошти” пояснено в розділі “Особливості формування вільних цін на лісопродукцію, а по статті “Сопутня продукція” – в розділі “Формування вільних цін на продукцію деревообробки”.
11. До статті калькуляції “Інші виробничі витрати” відносяться витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, надання послуг, які не враховані у вищеперерахованих статтях калькуляції.
12. У статті калькуляції “Виробнича собівартість” показується підсумок витрат по всіх статтях калькуляції за мінусом витрат по статті “Зворотні відходи”.
До Адміністративних витрат належать витрати, спрямовані на обслуговування і управління підприємством:
– загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
– витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
– витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
– винагорода за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
– витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефаксні тощо);
– амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
– витрати на врегулювання спорів у судових органах;
– податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг);
– плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
– інші витрати загальногосподарського призначення.
Адміністративні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу відповідно до наказу про облікову політику підприємства.
До Витрат на збут належать витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
– оплата праці та комісійні винагороди торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
– витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетингу);
– витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
– витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції;
– витрати на транспортування, перевалку та страхування продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції, починаючи з навантаженням її в автомобільний чи у залізничний транспорт, вартість перевезення продукції до споживача в залежності від умов постачання;
– інші витрати, пов’язані із збутом продукції.
Витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції. У разі неможливості такого віднесення вони можуть розподілятися між окремими видами продукції виходячи з виробничої собівартості продукції.
При формуванні вільних цін до калькуляції оформляємо три додатки:
Додаток 1
Розшифровка матеріальних витрат до калькуляції на ____________
№ п/п
Назва сировини чи матеріалу
Одиниця виміру
Витрати сировини чи матеріалу, кількість
Оптова ціна або виробнича собівартість (при передачі в цехи власної сировини), грн.
Сума,
грн.
Разом
Транспортно-заготівельні витрати (якщо куплена сировина)
Всього витрат
Додаток 2
Розшифровка трудових витрат до калькуляції ____________
№ п/п
Види робіт
Нормо-годин
Вартість однієї нормо-години, грн.
Сума основної заробітної плати, грн.
Всього витрат на основній заробітній платі
Додаток 3
Довідка про розмір витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих (цехових) витрат, адміністративних витрат, витрат на збут ДП “_____________” по звіту (або плану) за ____ рік
№ п/п
Види витрат
По звіту за ___ рік, %
1
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування (в процентному відношенні до основної заробітної плати, годин праці, обсягу діяльності, прямих витрат тощо)
2
Загальновиробничі (цехові) витрати (в процентному відношенні до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), обсягу виробництва, годин праці, прямих витрат тощо)
3
Адміністративні витрати (в процентному відношенні до годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, виробничої собівартості тощо)
4
Витрати на збут (в процентному відношенні до обсягу або виробничої собівартості продукції)
Конкретна база розподілу витрат визначається в наказі про облікову політику підприємства.
Вільні ціни на відходи виробництва формуються виходячи з попиту і пропозиції, але не вище цін на первинну сировину, з урахуванням витрат на їх переробку.
При виробництві одноразової продукції вільні ціни диференціюються виробником з врахуванням споживчих властивостей, якості продукції, виходячи з ціни базового виду продукції.

14.2. Особливості формування вільних цін на лісопродукцію
Державним класифікатором України “Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 передбачено, що до розділу 02 “Лісове господарство та лісозаготівлі” відноситься лісопродукція всіх видів рубок (рубок формування та оздоровлення лісів і рубок головного користування) та заготівля її закінчується транспортуванням деревини у межах підприємств. Виходячи з цього, при заготівлі і реалізації лісопродукції в лісгоспах формуються на неї вільні планово-розрахункові ціни, залежно від умов поставки продукції (видів франко), у тому числі:
– франко-лісосіка;
– франко-верхній склад;
– франко-нижній склад;
– франко-склад споживача;
– франко-кордон.
Формуються вільні ціни на лісопродукцію на рівні попиту, в тому числі згідно затверджених нормативно-правових документів щодо продажу необробленої деревини з врахуванням діючого збору за деревину, витрат на заготівлю, трелювання, навантажування, розвантажування, перевезення на нижній склад, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут та прибуток без обмеження рівня рентабельності.
Фактична собівартість лісопродукції калькулюється в розрахунку на знеособлений кубічний метр деревини, без диференціації по розмірах, породах і сортах. Обумовлено це тим, що всі вказані різновидності лісопродукції виготовляються в єдиному технологічному процесі і в готовому вигляді оцінюються по його завершенні. Крім того, відхилення в собівартості їх заготівель залежно від вказаних факторів незначні (за виключенням діаметра), якщо порівняти пиловни к чи фансировину, тому для встановлення цін (цінових співвідношень) між конкретними сортиментами лісопродукції слід враховувати порівняльний аналіз їх якості і споживчих властивостей на умовах відповідного франко.
Оскільки по кожному сортименту одноразово оцінюється декілька різних характеристик (порода деревини, розмір і кількість сучків, наявність і розмір гнилі, розмір кривизни і інші), оцінка дається приближена, якісна, комплексна.
Комплексна якісна оцінка лісоматеріалів круглих використовується для встановлення співвідношення цін між сортиментами. У відповідності з оцінкою сортиментам присвоюється ціновий коефіцієнт. Ціна одного сортименту лісопродукції (пиловника) діаметра та породи, яка є переважаючою у лісових насадженнях підприємства, приймається за базову і йому, як еталону, присвоюється коефіцієнт одиниця. Підприємства лісового господарства самостійно розраховують та затверджують наказом базовий (еталонний) сортимент лісопродукції та шкалу цінових коефіцієнтів. Шкала цінових коефіцієнтів застосовується для визначення співвідношення цін між сортиментами за породами, сортами, діаметрами та іншими параметрами лісопродукції по відношенню до базового. Градацію діаметрів сортиментів лісопродукції при її обліку, реалізації та встановленні цін приймають відповідно до ГОСТів на лісопродукцію.
Планово-розрахункова калькуляція ціни базового (еталонного) сортименту лісопродукції складається з слідуючих статей:
1. Сировина і матеріали.
2. Зворотні відходи (вираховуються).
3. Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.
4. Паливо і енергія на технологічні цілі.
5. Основна заробітна плата.
6. Додаткова заробітна плата.
7. Відрахування на соціальні заходи.
8. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.
9. Загальновиробничі (цехові) витрати.
10. Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за власні кошти.
11. Інші виробничі витрати.
12. Виробнича собівартість.
Адміністративні витрати.
Витрати на збут.
Всього витрати.
Прибуток.
Ціна.
Окремі вимоги до статей калькуляції при формуванні цін на лісопродукцію:
– по статті “Сировина і матеріали” враховується збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розрахований по діючих ставках збору на заготівлю деревини.
Конкретна сума збору розраховується в додатку до калькуляції № 1 “Розшифровка матеріальних витрат”;
– по статті 8 калькуляції “Витрати на утримання і експлуатацію устаткування” крім витрат на утримання і експлуатацію обладнання, обумовлені в Основних вимогах до порядку формування вільних цін, враховуються витрати на утримання лісових автомобільних доріг (лісогосподарського та протипожежного призначення);
– по статті 10 калькуляції “Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за власні кошти” відносяться на лісовпорядкування та проектно-вишукувальні роботи, лісокультурні роботи в лісовому фонді, на роботи по охороні лісу від пожеж, боротьбі зі шкідниками та хворобами лісу, по створенню захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг.
– по статті 11 калькуляції “Інші виробничі витрати” при формуванні цін на лісопродукцію на умовах її реалізації франко-верхній склад витрат не буде, тому що навантаження лісопродукції у транспорт на верхньому складі проводиться за рахунок споживачів. При формуванні цін на лісопродукцію на умовах франко-нижній склад у цій статті враховуються витрати з навантаження лісопродукції в лісі, витрати на перевезення лісопродукції з верхнього складу на нижній та розвантаження її на нижньому складі й інші витрати на нижньому складі.
Передача лісопродукції у власні цехи для подальшої переробки проводиться по виробничій собівартості заготівлі деревини або нижнього складу залежно від сортименту, породи, сорту, діаметра та інших параметрів.
Підприємства лісового господарства України в наказі “Про облікову політику”, в разі необхідності, відображають свої особливості формування вільної ціни на лісопродукцію.

14.3. Формування вільних цін на насіння, садивний матеріал плодових, ягідних, виноградних культур, а також деревних, кущових порід та декоративних рослин
Вільні ціни на насіння, садивний матеріал плодових, ягідних, виноградних культур, а також деревних, кущових порід та декоративних рослин (подалі – насіння і садивний матеріал (сіянці та саджанці)) визначаються, виходячи з кон’юнктури ринку (попиту і пропозиції, що склалися на ринку) та понесених витрат на їх заготівлю чи вирощування. Рентабельність необмежена і залежить від цінності продукту. Рівень ціни (ПРАЙС-ЛИСТ) затверджується керівником підприємства.
Враховуючи те, що технологія вирощування садивного матеріалу для всіх порід проходить майже в єдиному технологічному процесі, сума витрат визначається в цілому на вирощування сіянців та саджанців. Прямі витрати одиниці продукту визначаються шляхом ділення загальної суми понесених витрат з урахуванням незавершеного виробництва та вартості насіння (заготовленого чи закупленого) на кількість одиниць в цілому сіянців та саджанців.
Вільні ціни на насіння та сіянці формуються за сортами.
Щодо сіянців, саджанців та вкорінених черенків застосовується розподіл (якісна оцінка) за визначеними групами якості (в залежності від породи, сорту, висоти та ін.). Технічну характеристику для кожної групи визначає та затверджує підприємство залежно від породи, параметрів, сортності та інше.
У відповідності з якісною оцінкою породам присвоюється ціновий коефіцієнт. Підприємства лісового господарства самостійно розраховують та затверджують шкалу цінових коефіцієнтів. Якість однієї (можливо більше) породи приймається за базову і їй, як еталону, присвоюється коефіцієнт одиниця. Решті порід, у відповідності з їх якісною оцінкою, встановлюються інші коефіцієнти, вищі чи нижчі відносно еталона.

14.4. Формування вільних цін на продукцію деревообробки
На кожний окремий вид продукції деревообробки (паркет, тара, дошка, штахетник тощо) формується економічно обґрунтована ціна на підставі планово-розрахункової калькуляції собівартості, яка складається з наступних статей витрат:
1. Сировина і матеріали.
2. Зворотні відходи (вираховуються).
3. Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.
4. Паливо і енергія на технологічні цілі.
5. Основна заробітна плата.
6. Додаткова заробітна плата.
7. Відрахування на соціальні заходи.
8. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.
9. Загальновиробничі (цехові) витрати.
10. Супутня продукція (вираховується).
11. Виробнича собівартість.
Адміністративні витрати.
Витрати на збут.
Всього витрати.
Прибуток.
Ціна.
Враховуючи, що в процесі виготовлення пиломатеріалів або пиляних заготовок в одному технологічному процесі отримуємо вироби різних розмірів та якості, а відповідно і реалізаційної ціни, то планова калькуляція розраховується підприємством на еталон (переважаючий розмір та сорт заготовки). Решті розмірів заготовок у відповідності з їх якісною оцінкою встановлюються коефіцієнти, вищі чи нижчі відносно еталона.
Окремі вимоги до статей калькуляції на продукцію деревообробки:
– до статті 1 “Сировина і матеріали” включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції.
Конкретні витрати деревини та її вартість визначається в додатку до калькуляції № 1 “Розшифровка матеріальних витрат”;
– до зворотних відходів включаються відходи, які можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат, для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або реалізації на сторону;
– калькуляція витрат щодо супутньої продукції самостійно не проводиться. Її вартість обчислена за визначеними цінами, вираховується із собівартості основної продукції.
Під час калькулювання продуктів, одержаних в комплексних виробництвах, вартість супутньої продукції виключається з підсумкової собівартості виробництва усього комплексу продуктів, а величина витрат, що залишається після цього, вважається виробничими витратами на основний (цільовий) продукт.
Кількість та вартість супутньої продукції відображається у статті калькуляції “супутня продукція” з розподілом за видами із знаком (-).
Супутня продукція оцінюється:
– за відпускними цінами (справедливою вартістю), тобто за ціною, за якою може бути здійснений обмін активу; або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами;
– за плановою собівартістю аналогічного продукту;
– за цінами їх можливого використання – тільки для внутрішнього використання. Ціна можливого використання визначаються як різниця між ціною матеріалу, що замінюється попутним продуктом (напівфабрикатом), і сумою додаткових витрат, пов’язаних з підготовкою до його використання.
Підприємство своїм розпорядчим документом визначає, який варіант оцінки воно застосовуватиме.
– у статті 11 “Виробнича собівартість” показується підсумок витрат по всіх статтях калькуляції за мінусом витрат по статтях “Зворотні відходи” і “Супутня продукція”.
Перелік Адміністративних витрат і витрат на збут наведено в пунктах 13.1 – 13.2 цих Методичних рекомендацій.

14.5. Регульовані ціни
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:
– державних фіксованих цін (тарифів);
– граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Постановою Кабінету Міністрів “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” від 25.12.96 р. № 1548 затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торговельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов’язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Відповідно до зазначеної постанови встановлено державне регулювання цін на дрова для побутових потреб населення. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють) норматив рентабельності.
Державний контроль за правильним формуванням і застосуванням державних регульованих цін на підприємствах лісового господарства здійснюється згідно вимог чинного законодавства.
Додаток 1
до Методичних рекомендацій з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) на
підприємствах, що входять до сфери
управління Держлісагентства України
Номенклатура статей витрат на утримання та експлуатацію устаткування
Стаття витрат
Зміст і характеристика витрат
1. Витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих запасів (технічний огляд і технічне обслуговування)
витрати на проведення контрольно-діагностичних, кріпильних, регулювальних, мастильних операцій та очисних робіт:
вартість мастильних, обтиральних матеріалів, палива, електроенергії та інших допоміжних матеріалів, необхідних для догляду за устаткуванням і знаряддям, утримання їх у робочому стані
витрати на оплату праці робітників, що обслуговують виробниче та підйомно-транспортне устаткування
відрахування на соціальні заходи
амортизаційні відрахування
вартість послуг цехів і допоміжних виробництв
2. Витрати на ремонт, що здійснюється для підтримання в робочому стані устаткування і транспортних засобів для одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів
витрати на проведення ремонтів, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод
від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих запасів:
вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів
витрати на оплату праці робітників (слюсарів, верстатників, ремонтників та інших робітників)
відрахування на соціальні заходи
амортизаційні відрахування
вартість послуг ремонтних цехів та інших допоміжних виробництв, а також послуг, наданих сторонніми організаціями
3. Сума сплачених платежів за користування наданими в оперативний лізінг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами
сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізінг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами
Витрати на утримання цехових транспортних засобів
витрати на утримання власних і залучених зі сторони транспортних засобів, які забезпечують переміщення матеріалів, інструментів, деталей, заготівок тощо з базового складу до цехів і доставки готової продукції на склади зберігання:
вартість мастильних матеріалів, пального, запасних частин та інших матеріалів
витрати на оплату праці робітників (слюсарів-ремонтників, водіїв авто- і електрокарів тощо)
відрахування на соціальні заходи
амортизаційні відрахування
вартість транспортних послуг допоміжних цехів і наданих сторонніми організаціями
5. Інші витрати
інші витрати, які належать до витрат на утримання та експлуатацію устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), але не належать до раніше перелічених витрат, але пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування лісовозного транспорту і лісових доріг, а також погашення витрат на будівництво магістральних доріг, віток, сезонних доріг.
Додаток 2
до Методичних рекомендацій з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) на
підприємствах, що входять до сфери
управління Держлісагентства України
Номенклатура статей загальновиробничих витрат

>

Стаття витрат
Зміст і характеристика витрат
1. Витрати на управління виробництвом
– на утримання працівників апарату управління виробництвом (цехами, дільницями тощо);
– на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць у межах норм, передбачених законодавством;
– на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, дільниці тощо;
– на сплату послуг за участь у семінарах, що проводяться з метою підвищення професійного рівня робітників, зайнятих виробництвом (робіт, послуг), які перебувають у трудових відносинах з підприємством.
2. Амортизація
– основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
3. Сума сплачених орендарем платежів
За користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами та нематеріальними активами загальновиробничого призначення.
4. Витрати некапітального характеру
Пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей у ході виробничого процесу.
5. Витрати, пов’язані з обслуговуванням виробничого процесу
– забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці;
– транспортне обслуговування, яке включає витрати на утримання та експлуатацію автотранспорту загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– утримання та експлуатацію, технічний огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами оперативного лізингу (оренди);
– проведення ремонтів, які здійснюються для підтримання в робочому стані та одержання первинно очікуваних економічних вигод від використання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
– здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг), сертифікація та радіаційний контроль;
– утримання загального виробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу.
6. Витрати з охорони праці
– забезпечення правил техніки безпеки праці, охорони праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю виробництв, цехів у встановленому законодавством порядку;
– проведення попереднього (при прийняті на роботу) і періодичних (на протязі трудової діяльності) медичних оглядів робітників, зайнятих на тяжких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, або таких, де існує необхідність у професійному відборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб у віці до 21 року;
– на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні їм для виконання професійних обов’язків, та іншими засобами індивідуального захисту, милом та іншими миючими засобами, знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами, або на відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією.
7. Витрати на пожежну і сторожову охорону
Витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону) цеху, дільниці.
8. Плата
За використання на обслуговування засобів сигналізації, за надані для виробничих потреб послуги телефонного зв’язку.
9. Податки, збори та інші обов’язкові платежі безпосередньо пов’язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається
– плата за землю, якщо виробничий підрозділ (цех) є власником відокремленої ділянки землі або землекористувачем і його права на земельну ділянку засвідчені актом на право власності або право користування. При оренді будівлі, споруди або іншого об’єкта основних засобів з відповідною частиною земельної ділянки платником земельного податку є не орендар, а орендодавець;
– збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
– збір за спеціальне використання води;
– збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
– екологічний податок;
– місцеві податки і збори.
10. Витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення
Витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, які перебувають у власності підприємства (крім витрат, що підлягають амортизації).
11. Витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів
Витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця роботи і назад у напрямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, включаючи додаткові витрати на спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, організовані відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами, витрати на перевезення працівників – інвалідів 1 і 2 груп до місця роботи і назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту загального користування.
12. Витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом
Суми, виплачені у розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі до місця знаходження підприємства (пункту збору) – місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств; надбавки до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де працівник працює.
13. Витрати на виплату надбавок до заробітної плати
Витрати на виплату надбавок до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство працівникам цеху, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний характер.
14. Платежі зі страхування ризиків цивільної відповідальності
Пов’язано з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі виробничих фондів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, цехового майна, що пов’язане з виробничою діяльністю; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана іншим особам.
15. Витрати цеху, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем виробництва працівників
Витрати цеху, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем виробництва працівників, пов’язаних з виробничою діяльністю, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, в українських закладах освіти, які мають ліцензію та у разі закінчення навчання видають документи державного зразка (за винятком фізичних осіб, пов’язаних з таким підприємством).
16. Витрати на утримання виробничих приміщень
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
17. Компенсація робітникам
Компенсація робітникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту. Компенсація установлюється за домовленістю сторін (колективним договором чи індивідуально) у межах норм амортизації.
18. Сума матеріальної допомоги (премій, заохочень)
Сума матеріальної допомоги (премій, заохочень) працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), які не можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат, працівникам апарату управління цехами, дільницями тощо, а також загальновиробничому персоналу.
19. Сума вихідної допомоги працівникам
Сума вихідної допомоги, передбачена чинним законодавством, працівникам, пов’язаним з виробничою діяльністю.
20. Інші витрати цеху, дільниці
– внутрішньозаводське переміщення сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади;
– нестачі незавершеного виробництва;
– нестачі і витрати від псування матеріальних цінностей в цехах у межах норм природного убутку;
– оплата простоїв за нормами діючого законодавства;
– втрати від браку, якщо їх не можна безпосередньо віднести до конкретного виду продукції;
– витрати на операції із скляною тарою;
– витрати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника тощо.
Додаток 3
до Методичних рекомендацій з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) на
підприємствах, що входять до сфери
управління Держлісагентства України
Номенклатура статей адміністративних витрат
Стаття витрат
Зміст і характеристика витрат
1. Витрати, пов’язані з управлінням підприємством
Оплата праці працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів;
Відрахування на соціальні заходи;
Витрати, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням апарату управління та його структурних підрозділів;
Витрати на оплату службових відряджень;
Витрати на придбання літератури;
Витрати на оплату послуг за участь у семінарах;
Витрати на оплату послуг інших підприємств, пов’язаних з управлінням підприємством;
Витрати на оплату за використання та обслуговування технічних засобів управління;
Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів;
Витрати на державні послуги;
Витрати на оплату винагороди за професійні послуги;
Витрати на оприлюднення річного звіту;
Витрати на проведення аудиту;
Витрати на оплату витрат з врегулювання суперечностей у судових органах;
Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;
представницькі витрати;
Вартість безкоштовно наданих працівникам апарату управління та іншому загальногосподарському персоналу комунальних послуг;
Витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;
Загальні корпоративні витрати.
2. Витрати на утримання та обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення
Витрати на утримання і експлуатацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;
Витрати на ремонт, що здійснюється для підтримки об’єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;
Погашення вартості основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів загальногосподарського призначення нарахуванням амортизаційних відрахувань;
Суми сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативну оренду основними засобами;
Витрати на пожежну і сторожову охорону;
Витрати на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, форменим одягом, захисними пристроями та ін. або на відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією;
Витрати за страхування ризиків цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів;
Витрати зі страхування майна підприємства.
3. Витрати на обслуговування виробничого процесу
Витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, інструментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці;
Витрати, пов’язані із забезпеченням контролю за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, послуг);
Витрати на забезпечення правил техніки безпеки праці, охорони праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог;
Витрати на проведення попереднього і періодичних медичних оглядів робітників;
Витрати, пов’язані з набором робочої сили.
4. Податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Плата за землю;
Збір за спеціальне використання води (збір сплачується за використання води для загальногосподарських потреб підприємства);
Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв’язку, якщо ці послуги використовуються працівниками апарату управління підприємства;
Збір за місця для паркування транспортних засобів (збір включає витрати за паркування і стоянку легкового автотранспорту загальногосподарського призначення).
5. Витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу
Сума заробітної плати за основним місцем роботи керівників і спеціалістів апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу підприємства за час їхнього навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
Оплата праці працівників і спеціалістів апарату управління, не звільнених від основної роботи, за навчання учнів та підвищення кваліфікації робітників;
Оплата праці керівників, спеціалістів апарату управління підприємства залучених без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, для керівництва виробничою практикою студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
Оплата навчальних відпусток із збереженням повністю або частково заробітної плати, наданих працівникам апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, що надається відповідно до законодавства особам, які успішно навчаються у вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, аспірантурах та для участі у сесії і складання іспитів;
Витрати, пов’язані з виплатою учням професійно-технічних училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки (мінімального окладу) робітника I розряду і витратами цих навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення харчуванням і обмундируванням);
6. Інші витрати загальногосподарського призначення
Виплати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, виплата звільненим працівникам вихідної допомоги тощо.
Додаток 4
до Методичних рекомендацій з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) на
підприємствах, що входять до сфери
управління Держлісагентства України
Номенклатура статей витрат на збут
№ п/п
Стаття витрат
Зміст і характеристика витрат
1.
Витрати на утримання підрозділів підприємства, що пов’язані із збутом продукції
– на оплату праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, продавцям та торговим агентам, що забезпечують збут продукції;
– відрахування на соціальні заходи;
– витрати на оплату службових відряджень (без готельного збору) у межах норм, встановлених законодавством;
– витрати на матеріали, канцелярські товари тощо.
2.
Витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції
– на технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт та утримання у робочому стані основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;
– на оплату праці робітників, зайнятих обслуговуванням та ремонтом основних засобів та нематеріальних активів;
– відрахування на соціальні заходи;
– вартість спожитих електроенергії, матеріалів, запасних частин, мастильних та обтиральних матеріалів, води, пари та інших видів енергії;
– амортизаційні відрахування від вартості основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів;
– сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативну оренду основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематеріальні активи.
3.
Витрати, пов’язані з транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції
– на відшкодування транспортних, перевалочних і страхувальних витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін;
– на оплату послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких включається до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін.
4.
Витрати, пов’язані з забезпеченням правил техніки безпеки та охорони праці
– на оплату праці працівників, зайнятих забезпеченням нормальних умов праці та правил техніки безпеки;
– відрахування на соціальні заходи;
– на матеріали, мило та мийні (знешкоджувальні) засоби, паливо й енергію для забезпечення охорони праці;
– на придбання спеціалізованої літератури, на навчання та інструктаж з питань охорони праці;
– витрати на проведення атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам з охорони праці;
– на оплату послуг сторонніх організацій з охорони праці.
5.
Фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів, якщо на підприємстві не створювався резервний фонд
– на утримання персоналу, що забезпечує нормальну експлуатацію виробів у споживача у межах встановленого терміну служби (інструктажі, технічне обслуговування, налагодження, перевірка правильності використання виробу тощо);
– на гарантійний ремонт (обслуговування) проданих товарів, якщо це передбачено умовами реалізації продукції.
6.
Витрати на проведення перепродажних та рекламних заходів та на дослідження ринку (маркетингу) стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються підприємством
– на розробку і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів, листівок тощо);
– на розробку і виготовлення ескізів етикеток, зразків фірмових пакетів і упаковки;
– на рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по радіо і телебаченню), витрати на світову, комп’ютерну та іншу зовнішню рекламу;
– на придбання, виготовлення, копіювання і демонстрацію рекламних кіно-, відео- і діафільмів;
– на виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо (і сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентарю);
– на зберігання та експедирування рекламних матеріалів;
– на оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажу, включаючи відрядження працівників підприємства на виставку продукції підприємства;
– на уцінку продукції, що повністю або частково втратили первинну якість за час експонування у вітринах;
– на проведення інших рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю підприємства;
– на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями;
– на придбання літератури інформаційного характеру для дослідження ринку.
7.
Витрати на зберігання, навантаження, розвантаження й пакування продукції
– на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін;
– на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах.
– на ремонт тари та операції з скляною тарою;
– на пожежну, сторожову охорону, використання та обслуговування засобів сигналізації та телефонного зв’язку (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств щодо зберігання і збуту продукції тощо).
8.
Інші витрати
Інші витрати, пов’язані із збутом продукції.

Наказ Державного агенства лісових ресурсів України “Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України” від 14.05.2013 р. № 124

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>