Лист Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 р. у справі № 2а-2208/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“10” квітня 2013 р.               м. Київ               К/9991/68336/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря Стоцького О.І.,
представника позивача Кібець С.В.,
представника відповідача Літвінова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року
у справі № 2а-2208/12/1070
за позовом Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – позивач, ДП «ШРБУ № 100»)
до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі – відповідач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
ДП «ШРБУ № 100» звернулось у травні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2012 року № 0000202304.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Відповідач своїх заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
В період з 01.09.2011 року по 31.09.2011 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з TOB «НВФ Керол», за наслідками якої складено акт перевірки № 340/22-05/5423018 від 05.04.2012 року.
Згідно висновку акту перевірки встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ст. ст. 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по договорах, укладених з TOB «НВФ Керол» при придбанні товарів (послуг). Товар (роботи, послуги) по вказаному правочину не були передані, порушено п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України), що виявилося у безпідставному формуванні податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, завищено суму податкового кредиту на 544 324,64 гривні за вересень 2011 року та відповідно занижено ПДВ за вересень 2011 року в сумі 544 324,64 гривень.
За результатами проведеної перевірки та складеного акту контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000202304 від 24.04.2012 року, яким визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 544 324,00 гривні та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 272 162,00 гривні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом доказування в даній справі є встановлення факту реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом TOB «НВФ Керол» на підставі укладеного між ними договору від 15.10.2008 року № 15/10 на закупівлю матеріально-технічних ресурсів, правильності відображення господарських операцій у податковому обліку та законності формування податкового кредиту по вищевказаному контрагенту.
В обґрунтування зроблених в акті перевірки висновків відповідач посилається на дані висновків спеціалістів науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів № 58 від 03.03.2012 року та № 249 від 30.05.2012 року, а також інформації, викладеній в акті перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про відсутність TOB «НВФ Керол» за фактичним місцезнаходженням.
В акті перевірки відповідача встановленим вказано факт відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження встановлено нікчемність угоди, укладеної з ДП «ШРБУ № 100» зі своїм контрагентом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність реального характеру операцій, зокрема, відсутність постачання товару TOB «НВФ Керол» – ДП «ШРБУ № 100».
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
15.10.2011 року між позивачем та ТОВ «НВФ «Керол» було укладено Договір № 15/10 на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, відповідно до якого ТОВ «НВФ «Керол» зобов’язалося передати у власність позивача бітум дорожній в’язкий БНД 60/90, БНД 90/130 та ПММ в асортименті.
Товар (бітум) був дійсно отриманий ДП «ШРБУ № 100» від ТОВ «НВФ «Керол». Позивач надав суду всі необхідні первинні документи, що посвідчують отримання бітуму (видаткові накладні, товарно-транспортні (залізничні) накладні та відомості вагонів до товарно-транспортних накладних). Первинні документи складені у повній відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами поставок.
Більше того, ДП «ШРБУ № 100» отриманий від ТОВ «НВФ «Керол» бітум, використала в своїй господарській діяльності, а саме перероблявся в бітумну емульсію використовувався на будівництво та капітальний ремонт автомобільних доріг, що виконувалися на замовлення регіональних Служб автомобільних доріг. До суду позивачем було надано акти переробки товару (бітуму) та Інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, які засвідчують факт переробки бітуму на бітумну емульсію, і наявність не переробленої частини бітуму на складах ДП «ШРБУ №100».
Суди попередніх інстанцій, як на доказ «безтоварності» посилаються на той факт, що за товарно-транспортними (залізничними) накладними постачальником є не ТОВ «НВФ «Керол», Тов «Транс-Буд». Такий висновок судів ґрунтується на зазначенні в товарно-транспортній накладній найменування відправника – ТОВ Транс-Буд». Однак, як вбачається зі змісту товарно-транспортної накладної ТОВ «Транс-Буд» є відправником товару (бітуму).
Згідно з Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими Наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 року в редакції Наказу Мінінфраструктури від 08.06.2011 року № 138, у товарно-транспортній (залізничній) накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найменування відправника. Відправником у даному випадку є ТОВ «Транс-Буд». Жодної вимоги щодо зазначення в товарно-транспортній накладній постачальника Правила не містять.
Крім того, суди попередніх інстанцій, як на доказ «безтоварності» посилаються на той факт, що товар згідно первинних документів поставлявся до станції Трикратне Миколаївської області, натомість сам позивач знаходиться в м. Києві.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вказані твердження взагалі є надуманими, та необґрунтованими, оскільки у ДП «ШРБУ № 100» на станції Трикратне Миколаївської області, розташований асфальтобетонний завод «Тельтомат», який здійснює переробку бітуму та випуск асфальтобетону. ДП «ШРБУ № 100» виконувало дорожньо-будівельні роботи в Миколаївській області на замовлення місцевої служби автомобільних доріг.
Більше того, до суду було надано товарно-транспортні накладні, які засвідчують факт транспортування ДП «ШРБУ № 100» власним транспортом отриманого бітуму від залізничної станції до власних виробничих потужностей.
Суди попередніх інстанцій визнають ТОВ «НВФ «Керол» фіктивним підприємством.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що це не відповідає дійсності, оскільки ТОВ «НВФ «Керол» є дійсно працюючим підприємством, воно здає податкову та фінансову звітність, сплачує податки. Відсутні будь-які кримінальні справи щодо фіктивного підприємництва ТОВ «НВФ «Керол». На суді була допитана в якості свідка директор вказаного підприємства ОСОБА_6, яка підтвердила реальність поставок, та підтвердила що самостійно підписувала всі первинні документи.
Тому, колегія суддів касаційної інстанції вважає що висновки судів попередніх інстанцій є неправомірними.
Діяльність ТОВ «НВФ «Керол», який не є виробником бітуму, а дилером, є повністю законною. Для дилера не є обов’язковим наявність складів, транспорту, оскільки він виконує фактично посередницькі функції, і транспорт наймає, а відвантаження товару здійснюється кінцевим споживачам, із складських потужностей заводів, або «великих гравців» на ринку нафтопродуктів.
Єдиною підставою, з якої податковий орган та суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недійсність договору є висновок спеціаліста щодо виконання підпису на податкових та видаткових накладних уповноваженою особою – ОСОБА_6 Згідно з висновком почеркознавчої експертизи підписи на видаткових накладних № 0000046 від 08.09.2011 року, № 0000047 та № 0000048 від 15.09.2011 року, податкових накладних № 41 від 08.09.2011 року, № 42 від 15.09.2011 року, № 43 від 15.09.2011 року виконані, ймовірно, не ОСОБА_6, а іншою особою. Тобто спеціаліст не дав однозначної відповіді на питання, натомість ДПІ у Вишгородському районі Київської області допустила хибне застосування висновків почеркознавчої експертизи.
Крім того, при проведенні почеркознавчої експертизи спеціалісту були надані копії податкових та видаткових накладних, які були отримані у ТОВ «НВФ «Керол».
Разом з тим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем до матеріалів справи було надано Висновок спеціаліста № 286 від 02.10.2012 року, згідно з яким підписи від ТОВ «НВФ «Керол» в видаткових накладних № РН-0000046 від 08.09.2011 року, № РН-0000047 та № РН-0000048 від 15.09.2011 року та податкових накладних № 41 від 08.09.2011 року, № 42 від 15.09.2011 року та № 43 від 15.09.2011 року виконані ОСОБА_6, яка є директором ТОВ «НВФ «Керол». Вказана експертиза вже була проведена за оригіналами документів, та містить однозначний висновок, а тому фактично спростовує попередню експертизу.
У вказаній судовій справі, розглядаються повідомлення-рішення винесенні за результатами перевірки невеликого періоду взаємовідносин між ТОВ «НВФ «Керол» та ДП «ШРБУ № 100».
Натомість, у 2012 році ДПІ у Вишгородському районі Київської області було проведено податкову перевірку іншого (значно більшого) періоду взаємовідносин ДП «ШРБУ № 100» та ТОВ «НВФ «Керол» та також донараховано податкові зобов’язання, з аналогічних даній судовій справі підстав.
ДП «ШРБУ № 100» оскаржило податкові повідомлення рішення в адміністративному порядку та Рішенням ДПС у Київській області від 21.09.2012 року про результати розгляду скарги, спростовано висновки ДПІ у Вишгородському районі Київської області щодо безтоварності операцій та нікчемності угоди № 15/10 від 15.10.2008 року між ДП «ШРБУ № 100» та ТОВ «НВФ «Керол». Вказане рішення наявне в матеріалах справи.
Тобто, навіть податкові органи погодилися з неправомірністю висновків щодо безтоварності операцій та нікчемності угод. Однак суди попередніх інстанцій не взяли вказаного до уваги.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції при винесенні постанови не було враховано наступне.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.
Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи – продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (п. 201.8. ст. 208 ПК України).
Відповідно до п. 11. підроз. 2. роз. XX ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість – продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень – з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень – з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень – з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень – з 1 січня 2012 року.
Тобто, Податковим кодексом України чітко встановлено випадки не врахування в податкову кредиті суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, що підтверджені податковими накладними, а саме: 1) невідповідність форми та змісту податкової накладної вимогам ст. 201 ПК України; 2) складення податкової накладної особою, що не зареєстрована, як платник податку на додану вартість; 3) відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (за умови необхідності такої реєстрації).
Однак, із тексту Акту перевірки не вбачається, що в ході перевірки було виявлено вказані вище порушення вимог ст. 201 ПК України, чим самим не було встановлено юридичного факту невідповідності податкових накладних, складених ТОВ «НВФ «Керол», та якими підтверджується право позивача на податковий кредит, вимогам статті 201 ПК України. Іншими доказами по справі факт порушення вимог ст. 201 ПК України також не підтверджується.
Відповідно, прийшовши до висновку про порушення позивачем п. 198.3, 198.2 та 198.6 ст. 198 ПК України, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, зокрема, ст. 198, 201 ПК України.
Викладені обставини вказують на те, що при прийнятті оскаржуваних постанови та ухвали судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду про порушення вимог податкового законодавства позивачем та недоведеність реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «НВФ «Керол» є такими, що зроблені при вибірковому дослідженні матеріалів справи.
Натомість матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «НВФ «Керол», а саме факт поставки товарів позивачу від ТОВ «НВФ «Керол», що вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, відповідач не надав жодних доказів на обґрунтування правомірності свого рішення, посилаючись лише на висновки Акту перевірки та не спростував доводи позивача, які надавались в обґрунтування позовних вимог.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття ДПІ у Вишгородському районі Київської області податкового повідомлення-рішення від 24.04.2012 року № 0000202304 не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» – задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року у справі № 2а-2208/12/1070 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.04.2012 року № 0000202304, прийняте Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» судовий збір у розмірі 2146,00 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:                                 І.О. Бухтіярова
Судді:                                                        М.І. Костенко
                                                                   І.В. Приходько
Лист Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 р. у справі № 2а-2208/12/1070

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>